Я за літо не бачив жодної зірки,
З тих, що падають в темних нічних небесах.
Так сумно мені від цього, так гірко,
Бо це літо минає й не повернеш назад.
Я знаю про зорі і небо достатньо.
І знаю, що падають це - не зірки.
Забув лиш коли я це бачив востаннє,
А от з першого разу минули роки.
Минули роки, навіть десятиліття:
З тих пір як я вперше це бачив вживу
Серпневої ночі далекого літа..
Відтоді завжди ці моменти ловлю.
Я бачив їх часто і в інші сезони,
Бо зіркам без різниці яка тут погода.
У ночі холодні, безлюдні, безсонні,
А зараз не бачив. І чомусь шкода.
Я старавсь виділяти кожну окремо,
Їм давав імена (в основному жіночі)
На лавках, на пляжах, крізь крони дерев,
Я дивився в небеса майже кожної ночі.
Неважливі ставали усі денні справи,
Їх усіх поглинали темрява й тиша.
Головне в цей момент це щоб небо безхмарне,
А на ньому щоб сяяло зірок побільше.
Скільки бажань загадав нездійсненних,
Скільки пісень і віршів написав.
Банально, та зорі супутник натхнення,
І байдуже, з кимось дивлюся чи сам.
Я за літо не бачив жодної зірки.
Тих, що падають в темних нічних небесах.
Завтра вже осінь відчинить кватирку,
А я досі не вірю що сталося так.
Я знаю, що дуже до цього примхливий.
Можливо, на цей раз я просто не встиг?
І зрештою, може не так і важливо.
Зіркам все одно чи дивлюсь я на них.
