Сонячним ранком у Каїрі пекар Ахмед без вагань подарує виснаженій літній жінці теплий лаваш з усмішкою “Альхамдуліллях”. На єрусалимській автобусній зупинці випадковий юнак допоможе незнайомій жінці з дітьми, звернувшись “адо́ні” (пані) чи “ахо́ті” (сестро), і це не викличе нічого, крім вдячності. Не через камери, не для піару, а тому що так треба. Бо віра так велить. Бо громада так живе. Там братство не в лозунгах – воно в діях. А тепер перенесемо сцену на український базар. Людина, яка ризикнула підійти до торговки з благальним: “Можна пиріжок? Грошей нема, дуже голодний”, – з великою

Коли сьогодні чуєш про обстріли прикордонних сіл Сумщини, дивишся на карту російських диверсійних груп, що намагаються перетнути кордон, або читаєш про героїв ТРО, які несуть службу в лісах під Глуховом, Сумами чи Конотопом, — виникає дивне відчуття історичного дежавю. Немов час згорнув спіраль і повернув нас на тисячоліття назад, коли ці самі землі населяло слов’янське плем’я сіверян. Історія повторюється не буквально, але її ритми – лейтмотивом стукотять у серцях прикордоння. І паралелі між їхнім способом виживання та нашим сьогоденням вражають своєю болючою точністю. Для сіверян VII-X

Війна: життя до і після….. Як часто ми кудись поспішаємо, намагаємось все встигнути, сваримося через всяку дурню на роботі та в побуті та не думаємо про завтра… Завтра, яке може змінити твоє життя назавжди…. І головне, добре, коли в тебе настає це ЗАВТРА…. Я теж так думала, доки не прийшла ця клята дата- 24 лютого 2022 року. Дата, яку Україна запам'ятає назавжди. Дзвінок мами о 6 ранку зі сльозами: «Прокидайся, війна почалася…». І ще не розуміння всього, що відбувається, але страшне розуміння, що вся сім'я під обстрілом: рідний братик з сім'єю в Харкові, я в Київській області

Предисловие: Сидит на берегу моря старик, а перед ним разбитая корыто. По поводу встречи в Овальном кабинете. Шепчуться - что там был скандал. Шепчуться - что горшки побили. Да разве это скандал, вот когда туда к гаранту бл@дей водили, которые ему минет делали под саксафон, вот это были скандалы на весь мир. А это? А это - плохо отыграли, плохо написанный сценарий. Как говорил один режисёр "Не верю". Может после антракта вторая сцена будет отыграна талантливее? Горшки уже склеили. Публика не расходится. Ждём-с.

«Засыпай» «Он спал, и он проснулся. Он открыл глаза. И вот, подле его постели стоял чей-то силуэт…» Мэри Шелли «Франкенштейн» «Слушай…». Ты уговариваешь себя, что ты один, что в комнате никого кроме тебя нет, и почти сам начинаешь в это верить, пока не понимаешь, что одной веры в это недостаточно… Шорохи, тени, скрипы, и зловещие силуэты. Если они способны заставить воображение взрослого человека вырисовывать самых страшных монстров из тени простой вешалки то, что и говорить о ребенке восьми лет. Но этой ночью в спальне маленького мальчика появилось, что то еще помимо привычных очертаний

В 1978-1979 годах мне довелось почти год быть в командировке на ККС "Березине" - это был первый боевой поход того корабля первого ранга, а мой третий. ККС "Березина" был не первый мой корабль и славу Богу - не последний. По воспоминаниям о той боевой службе у меня написан художественный рассказ "Один день на боевой службе". Но вообще о флоте я написал книгу "Крымские повествования", куда вошло несколько рассказов и философских эссе, в которых упоминается и ККС "Березина". Если набрать в поисковике ККС "Березина", то кроме технической

На горищі баби Ганьки запаси їжі перетворювалися на потерть. Мішки з вермішеллю, гречкою та іншою крупою повільно старіли разом із бабкою. Вона мала десять дітей, і натовп онуків. Жодному з них спустити продукти на кухню вона не дозволяла. І навіть коли їстівність продукту зникла, бабця не скасувала недоторканність до темного кута під дахом. Там зберігався порятунок "на чорний день". - Баб Гань, ну який чорний день? - умовляла молодь - Хоч би худобі віддати, бо ці крупи вже ні в чорний, ні в білий день їсти не станемо. - усміхалися на старечу причуду. Баба відмовчувалася.

Біда усіх цих людей полягає у їхньому мовчанні. Вони мовчать коли їх принижують, коли відверто знущаються з них, коли використовують як рабів, і навіть не намагаються приховати цього. Коли інші порушують геть усі людські правила і закони по відношенню до них, вони продовжують мовчати. Мовчать навіть тоді коли треба волати і кричати щосили, бити на сполох, щоб хоч хтось звернув увагу на проблему, чи проблеми; бо часто вони ланцюгом тягнуться одна за одною, і в усіх один корінь. Нас ще з дитинства вчать «Мовчи дурна, менше гріха», «Покірне теля дві матки ссе». А ще особливо часто наполягають на