"1933" – Мамо, я так хочу пити... – Будь ласка, потерпи, дитино... – Мамусю, я ще хочу жити. – О ні, дитя, навіщо це ниття?.. – Я хочу їсти... – Я теж, мій любий. Лишилися удвох – самі. І тяжко він підняв сокиру, Відтявши матері пів голови. – Мамусю, вибач... я терплю погано. – Нічого, – шепотів він сам собі, І доїдав останні пальці, Що колись тримали руки ці малі. Та це ж нічого, – думав він щоночі. А вдень, виходячи між людьми, Казав, що мати помирала Від холери чи чуми. "Будь ласка, сину, потерпи..." Ті слова текли по венах, Наче річка з кислоти. "Дитя, не