Вона не питає, чи в моді сьогодні, Чи в риму вплітається кожне ім’я. Вона розквітне у тиші холодній, І світ осяє, мов сонце, сама. Вона закохає у літери світло, у звуки, що серце, мов струни снують. В обіймах рядків нам буває так тепло, як ніби обійми ці, душу несуть. Поезія — зірка, що в темряві сяє, поезія — серце, що в людях живе.

Це місто мовчить у нічних кав’ярнях, де втома розлилася по гірких горнятках. Ти дивишся так, що стираються всі межі – між вчора, сьогодні й між «я» і «ти». Тримай мене ближче, допоки не зникнем. Між вулиць, що світять вогнями нічними, мов полум’я свіч, що горить до кінця.

Весна приходить до міста, мов тінь незрячого бога, по зламаних вулицях, між бетонних могил. Вулиці дихають втомою, спаленим димом. Скільки ночей обвалилося в сіре мовчання, скільки тривог розчинилося в шепоті ран. Світло блукає у калюжах розбитих ліхтарів, губиться в шелесті тіней, у подиху стін. Тиша повільно стискає розпечене серце, вітер у скронях вишепоче імена тих, хто зник. Та скрізь завісу розправлених вулиць, весна проросте, наче вигнаний голос живих.

Харків прокинувся рано, мов хлопець, що звик засинати під шум комендантської ночі. Він витирає пил з під’їздів, дихає паром кави. Тягне маршрути до центру, де вуличні пси, охороняють бетон. Вулиці носять імена, ті хто пішли, залишили тут свої голоси. Вони звучать у метро, де жінки у беретах, читають Семенка. Весна тут завжди приходить запізно, так ніби боїться. Але все одно вкриває клумби барвами, розмальовує тротуари світлом. І навіть обгорілий фасад будівлі, виглядає майже живим. І нехай вітер приносить не вибухи, а відлигу. Харків живе із серцями, що б’ються. Любить, навіть коли любов

В житті багато людей, але ти найважливіша. Ти не завжди поряд, та в мене найближча. Мій стан тримається на тóбі, хоч ми ж і не спілкуємось. Але твій погляд теплий, ніжний, він завжди тут мене рятує. Ти заміняєш мені матір, твої емоції безмежні. Можливо ти й не відчуваєш, та моє серце розриває. Ти і не знаєш, як важлива є для мене, мій настрій змінюється лиш від тебе. Я знаю, що ти маєш інші справи, та сподіваюсь, це залишиться між нами. Історії про тебе маю досить різні, але усюди ти піклуєшся про мене. Так ось в житті так точно і виходить, поряд з тобою я лікуюсь, відчуваю. В житті і так

Матриця винна коли свій оргазм симулюєш . Всюди агенти ворожі живем серед них : правда якою не є - все ще людство хвилює ж зло не приспиш аби дурень його переміг . Знову повз вуха прослухай мої компліменти грюкає глюками голос піратський контент : клітку на двох оцифровано нам по три метри ти безнадійно фригідна а я імпотент . Станем чекати систему як обраний хакне чи батарейками сядемо дохлих кролів ? Доки рятує любов в телефонах зникати промінь надії завис - ввись крізь небо проліг . Спим : сон не смітимуть збить ані Сміт ані Нео . Кволо єбе доля міста в планети ядрі це як сюди б так

Благаю благаю благаю благаю : з'єбися !!!! Мене тільки бісить уся твоя магія вбивча : вчепилась мов той маніяк аби шанс не прогавить . З'єбися з'єбися з'єбися з'єбися : благаю !!!! Благаю з'єбися !! З'єбися благаю !! Уйобуй !!!! Любові шаленої підсумок вийшов хуйовим : це ж треба таке ювелірно зуміть проєбати . Ти знову невинна ? Пизду застрижи целібатом . З'єбися уйобуй пиздуй якнайдалі й надовго : міцного знайди собі правильного молодого . Такого хто вилиже сраку з усім що крім неї . Як я заєбався страждати цією хуйнею !!!! Благаю уйобуй пиздуй : та

Сира земля справляє мов любов останнє перше враження на трупа тепер для нього в цілім світі лиш вона - єдиний ліками бальзам : всі разом ляжем свого часу і розчинимось як гроші у банкрута а він би й небо як сулили синьо-сьоме звідти ввік не вилізав . Науки здавна винаходять випробовують безсмертя еліксири . І хай-но зовні б навіть зомбі-апокаліпсис злякать усіх настав : заритись далі зневажать і не зважать на це в землі сирій і сірій , немає марно мови - в надра знов виснажливо навколішки вростать діагонально перпендикулярно вертикально чи горизонтально . Вдається дивом і не кожному далеко

Чи є життя після смерті ? Чи є любов після зради коли такий біль нестерпний що навіть плач не зарадить ? Похмурі хмари розряди мовчать на питання вперті : " Чия любов після зради ? " " Що є після смерті ? "

До почуттів потрібен ключ, До відчуттів - нейрони Інстинкт тримає обіруч: Шайтан,Ібліс,чи янгол чорний? З тобою світ - без почуттів, Без тебе всесвіт – зникне. Невже до мене збайдужів Мій Янус многоликий? Для почуттів потрібен ти, Для відчуттів - ми двоє. В твоїх руках горять світи, Я теж впаду, мов Троя.

Твоя любов запекла, як корида: Червоне шмаття і бурхлива кров. Благала німо, мов каріатида, Щоб ти мене в бою не проколов . Аби не ранив в поєдинку з тінню – Непримиренним ворогом своїм – Мою любов, моє терпіння, Мою бездонну глибочінь. Не проливай моїх дощів! Ні краплі Не дам для зрошення твоїх гординь Я через тебе – пташка в клітці затхлій: Боюся волі і боюсь тепер прозрінь.

Кохання згоріло . Ніхто не шукатиме винних . Загальне ніяк не дорівнювало з половинок . А віра й надія живі надія і віра не щезли : л юбов поділили на дві - дві нові величезні