Мої сталеві принципи вбиває тяжка втома. Лишусь сьогодні вдома, немає сил кричати. Роби зі мною будь-що. Жорстокі покарання. З тобою до світання залишимось одні. Я витримаю все. Твій болісний удар. Таких як я нездар не має існувати. Душа вже мертва, немає в серці болю. Даю тобі я волю у каторгах тілесних. Якщо помру сьогодні, то лиш від рук твоїх.

Метелик ластиться до неба, радіє сонцю і теплу. Може і я, свою гарячу руку в його обійми простягну. Та він стривожений тікає, барвисті крила береже. А я лишаюсь знов самотньо, по жилах моя кров тече. Все тіло полум'ям налите, я фенікс, ось нове життя. Я не боюсь спалити крила, боюсь пірнати в небуття. Не знаю хто я, свою душу. Моя сім'я. Чи є вона? лісне багаття, в ньому і згорає, остання мить,

Голосно. Темно. Димно. В голові лиш моя чорна тінь. Сніг розтанув, вже не зимно. Двигуни машин і листя шепотінь. У свідомості - порожній вулик, та на дворі все ж повно людей. Коли вже віднайду собі притулок, прийміть хвору душу в театр тіней. Дзеркала земні відображають небо, моє земне тіло викликає бунт. Немає сил й тікати вже не треба, я згорю під сонцем і сконаю тут.

Безкрайні зорі, що ворожать душу, Світять з неба нам у кожну ніч. А людство вже давно забуло тишу, спокій, і кохання двох закоханих сердець. Забуло про безкрайні космосу простори. Запалили всі свічки і ліхтарі. Затьмарив штучним світлом красоту нічних небес. Прибравши всю романтику життя, Змінили спокій на постійний рух. Лише дитячі, незатьмарені серця, Дивлячись у темряву з під променів світил,

Я згадав тих дівчаток із табору, з якими цілувався на лавочках за корпусом. Мене дратувало, що в самий кульмінаційний момент вони говорили: "ой перестань, ой не треба" - і я відразу ж слухався. А я, всього навсього так виявляв повагу! Звідки мені знати, що вони насправді хочуть? Як зрозуміти цих довбаних дівчаток? Може, вони дійсно не хотіли продовження історії, або тільки підігрівали

Анонімний оповідач проживає на території країни K, у якій було віднедавна запроваджено тоталітарний режим. У країні проводилися масові протести, на яких громадяни намагалися довести уряду те, що вони мають право на певну дію. Вони були проігноровані. Анонімний оповідач - людина, яка спочатку була в лавах поліції, але пізніше покинула їх. Минуло двадцять п'ять років, і анонімний оповідач вирішив

Алло, це швидка!? - майже істерично крикнув голос у слухавці . Так слухаю вас, що у вас трапилося? Чим можу допомогти?. - відізвалися на тому кінці. Ще нічого не трапилося, але моя дружина... -голос у слухавці звучав стурбовано з легкими нотками паніки - розумієте, моя дружина стоїть на підвіконні і збирається вистрибнути з вікна ...- в слухавці почулося щось схоже на стримуване схлипування, - я

Знайдений сувій із числом вісімнадцять. Опис п'яти безсмертних - "Уламки пітьми" Це історія про тих істот, яких прозвали: "Непідвладні смерті". П'ять істот, походження яких покрите таємницею, про них невідомо чи люди вони, хтали, урси, куніри, аахти, а може й зовсім жорстокі боги чи благородні демони. Кожен має свою особливість, свій "артефакт". Кожен має свої сили.

Сказання невідомого. Початок - "Початок" Спочатку була темрява, пітьму пронизувала стріла… Матерію розсікав меч.. Пустоту наповював крик. А очі бачили кольори. “Пітьма. Така сама піться з якої створений я, наповнює все що є навколо, не певен, чи можна взалалі сказати, чи існує навколо, і чи є щось окрім мене та цієї пьтьми” - що якщо саме такою, була перша думка що виникла в цьому

Переговори тривають нормально. Маємо при собі … І, ложку дьогтю. Його, і, вживаємо. Його, і, приймаємо. Що тут такого, що нічого при собі? Сліпота… І, промови чудові. Всіх все влаштовує, начебто. Але, чомусь… Сміх із зали лунає. У справі майстри, – Так буває. Переговори тривають нормально. Ласощі пряні (Кожний спробував). Маємо при собі… І, все в дьогті. Всі нагодовані. Всі задоволенні.

Встає питання. Як жить в світі коли між тим, і, тим нема різниць? І, добра, і, зла немає, як такого. Лиш суб’єктність сприйняття голів. Може бути тим, і, тим для індивіда в залежності від совісті та усвідомлень. Може бути тим, і, тим для голови в залежності від власних рішень. Цебто сам вирішуй, що ж є твоїм добром, а що є твоїм злом, і, чи є проблеми в них. Цебто не суспільно визначена норма є

Її подорож починалась з невеликого білого автобуса, чоловіка-водія віку її батька та маленького чужого кошеняти у червоній переносці. Понад тисячу кілометрів у сльозах і музиці – вона не хотіла залишати родину, друзів, звичний ритм життя. На той момент вона не хотіла нічого – світ перестав існувати, вона сама була лише згустком болі. Але все що нас не вбиває, робить нас сильнішими, чи не так?