Серед згарища мовчки стоїть.
Вдивляється в попіл.
Не палає вже. Тільки димить.
Розламана навпіл.
Порожнеча розтрощених стін,
Як збочений натяк.
І замащує аж до колін
Пилом протяг.
Мовчки дивиться, не впізнає.
Погляд блукає.
Де воно, тихе щастя моє?
Як це - немає?
І, як дитятко, плаче земля
Всиротіла.
Час тепер починати з нуля...
Україна...
05.05.22
