За вікнами знову сумний листопад, Та він не зігріє роз’ятрену душу. Не листя багряне – ракети летять – Їх відблиск у кожній кривавій калюжі. І спогадів теплих беззахисний шал Ледь жевріє серед домівок потрощених. Для тих, хто війни чорну пащу пізнав, Нічого не буде від дому дорожчого. Навшпиньках душа серед темних руїн У вікна сліпі зазирає тихенько. Отут були пам’ятки з різних країн, Отут у поетів були посиденьки. А звідси – на варту навік заступив. І поклик сурми – був останнім зі звуків. По ріках Вальгали навічно поплив, Для воїна честь. Для родини то – мука. Непевна та дійсність. Бринять

На небокраї розпласталось полотно, Змішало кольори під покривом туману. Тонка вуаль осіла на Дніпро, Накрила ліс цупким жупаном. Прадавні пагорби розкинулись рядном, Трипіллям дише обрій непохитний. Пряде історію живим веретеном Дух долі праведний, жовто-блакитний.

Безмежжя поля. Оком схопиш виднокіл. Тужавий степ замовк нагрітий спекою Сіріє стежка, розкладаючи проділ Пахучих кіс зерна, поквітчаних смереками. Земля пашить, неначе промовля: «Тримайся доню, у душі немає скону Як Богом дана хліборобові рілля, То Богом дана буде бронь для оборони!» Віки родила і родитиме в віках Правічну пам’ять і прадавню мудру силу На в’язах хрусне голова у зайди так Як молочай крихкий на скошеній могилі.

Там де зараз лежить асфальт По дорозі старій, і не з криці, Проїжджав славнозвісний Скальд На своїй золотій колісниці. Дарував він людям таланти. Виявлав митців і музик, Хто майстерно вправлявся би в танці, Поки хист до навчання не зник. А Земля і прихильна, й родюча За дітей, що зродились на ній Дивувала. І пишний, бундючний Годувала кортеж дорогий. Та дорогу покрили асфальтом, І талант закопали у нім І художники і музиканти Стали слугами в ладі новім. А Землі так хотілося жити! І родити талан для дітей Але ж ходять по ній ворожбити І виманюють волю в людей.

Мокрі ноги, мокра я і насправді трохи сумно, бо тільки мама назива моє ім'я звісно не без винятків, вона не одна, але то все ілюзія й примара, яка не коштує і гроша. Де ті самі клішовані "він" і "вона", "вона" та "вона" та будь-хто, лише б "вона" не сама... __ Пройшло пів року, знов я тут Пишу про втрачену потугу знайти тепло в чужому тілі, хіба не лячно? Чи не страшить людська натура егоїстичної жаги заволодіти чужим духом, сином і отцем? Амінь. Амінь, хай Бог вас береже! Не втечете від тої долі холодним впасти в домовину і

Любов - то та сама війна та сама шахова дошка : хтось правила грі поміняв відтоді - все вже відносно . Та сама здача в полон ті самі збиті фігури зухвалий хід напролом і кожен кожного дурить

Кохання моє... Луїза Медхен, Кітікет Сяйво прозорих очей розкинулось кімнатою. Спалах нових зустрічей покрився тінню густою. Мовби багато рідних людей, але кімната здається пустою. За вікном гроза та дощ, Я сиджу вдома одна, та думаю про тебе. Очі горять стрічкою сріблястою, що прикрасила втому. Я брала біле полотно, Для нас обох. Та картина віднілась розмитою, хотілось лиш залишитись одному. Нагодую себе знову роботою, що не зрозуміла жодному живому. І подавлюсь потім блювотою з болі, що зрозуміла мені одному. Хочу усміхатися тільки коханому, тому хто обіймає мене словами. Хочу дарувати

Втомлений птах на віконці сидить. Втомлений птах другу ніч вже не спить. Він чекає листa та не зна що там y нім, Йому лиш би вернутись в свій люблячий дім. Панянка в вікні все бурмоче і плаче Та лист за листом вона пише терпляче. Папір раз за разом рве на шматочки Та з футляру дістає тонкі цигарочки. Сірник. Іскра. Видніються сірі кільця диму. А птах не розумію цю дівчинину. Що їй болить, чому та так сумує. Він же ж не зна, що біль у її грудях лютує. Красуні болить, бо коханий їй зрадив, Навіть перстень вінчальний йому не завадив. А та сидить і пише рядочки Та лист за листом все ж рве на

Був бути є я . Або : нема мене і не було без любові твоєї . Бо мамине серце не сердиться хоч як би себе не поводило чадо . Хай навіть недоля й надалі нещадна вщент рознесе дитя та ненина ласка у -кво кволий статус відновить : ще той рятуватись різновид але не баласта .

Виставлялась цнота на аукціоні торгувалась всоте тільки за сьогодні . Тільки за сьогодні ( що казать про вчора ? ) : цноти зроду модні - гроші вже в офшорах . Гроші вже в офшорах ніби в казнокрадів . Казнокрад - наш ворог цим би не злякать дів . Цим би не злякать дів сором ледь пульсує : десь минуло п'ять діб - їм іще пасує . Їм іще пасує ... мов в футбол босота перегравши сумнів виставлялась цнота

привіт, та глянь же ти на небо на дивні зорі ці. можливо я це щось зробила, що вплинула на них? можливо варто запитати, чому так сталось, га? чи, може, поки, почекати, коли все стане на місця? нестерпний біль у голові не вирішив чекати, тому пішла питати я до зірочок у хату. —чому надумали змінити ви колір свій красивий? —а це тому що ти зробила боляче одній людині. Та ти прекрасно її знаєш — і родичів її - усіх! Але думки не прочитаєш, розчарувалась же вона в тобі! Та щоб пробачила вона, тобі потрібно припинити думати про неї та забути усі присвячені твої думки для неї. (..) Рішила я

Сьогодні рано вранці У лісі біля дуба Зустрілись якось друзі: Ведмідь і лисеня. —Вітаю, друже! - каже лис. А ведмежа говорить: —Привіт, а що ти тут один Робиш на морозі? —А я гуляти тут прийшов, У схованки пограти! Але всі друзі вдома сплять, Давай мене шукати? А ведмежатко й мовить: —Ну що ж, давай-но грати! Йди ховатись, а я тéбе Спробую шукати. —Ура! Рахуй до десяти! - Побігло лисеня. Минула мить - й не розгледиш маленьке дитинча. Пішло шукати ведмежа свого хитрóго друга. Але ніде його нема - Куди ж він дівся, хто зна? Тим часом сірий Вовчик Йшов, гуляв тим лісом. Бачить, дивне лисеня