Дівчина одягала на себе звичну зручну одежу і згодом уже стояла на порозі готова відправлятися. В останній момент з храму вийшов батько тримаючи в руках клинок, не пройшло й декількох секунд як він опинився в руках дівчини. Лезо було довгим і білим наче сніг, а руків'я оздоблене вирізаними на ньому символами і комфортно лежало в руках.
—Клинок трохи старий, але думаю ти не зустрінеш демона через якого він зламається, але... все ж будь обережна і не ризикуй, прозвучить дещо жахливо, але навіть якщо хтось постраждає, не звертай уваги думай тільки про свою безпеку та благополуччя.
Амане легко посміхнулась і видихнула дивлячись на батька.
—Ти або старієш, або ж головою вдарився якщо думаєш що я постраждаю там.
—Гм, ну не знаю, не знаю... —чоловік зробив задумливий вигляд, але згодом знизав плечима — думаю головою я вдарився навіть забагато разів.
Після цих слів обоє засміялися і згодом дівчина помахала рукою на прощання направляючись в сторону гори Фуджикасане на підніжжі якої круглий рік цвіла гліцинія. Амане повільно проходила мимо як здавалося злегка сяючих дерев милуючись нічною красою.
Попереду була досить довгі сходи на вершині яких було місце зборів. Дівчині не знадобилося багато часу, щоб подолати відстань до вершини де уже зібралося доволі багато інших підлітків більшість яких можуть більше не повернутися додому.
В центрі біля великих червоних воріт стояв підліток, хлопець ледве старший за присутніх перед ним. Легка посмішка наповзла на обличчя перш ніж він тихо почав говорити.
—Діти мої. Я радію бачити що стільки прекрасних юнаків зібралося тут переді мною цього прекрасного вечора. Як ви напевне знаєте, щоб вступити до рядів винищувачів ви повинні пройти цьогорічний фінальний відбір і вижити протягом семи днів пліч опліч з демонами замкнутими на цій горі. Хочу побажати вам успішно повернутися живими, щоб ми знову змогли побачити один одного в цьому місці.
Прослухавши промову до кінця, більшість увійшли на територію де проходив відбір. Це було похмуре місце де дерева майже повністю перекривали сонячне світло роблячи атмосферу комфортною для життя демонів. Амане швидко бігла в глиб уважно спостерігаючи за середовищем.
~Гаразд... для ефективного виживання мені потрібно постійно рухатися в ночі, а відпочивати вдень, тоді... тоді все буде чудово...~
Дівчина зупинилась всього на мить перш ніж оприділити напрямок свого руху і почала бігти.
Протягом шести днів дівчина успішно проходила мимо дерев долаючи здавалось би небезпечні зустрічі з демонами, так відбувалось до моменту до поки вона не помітила дещо дивне. Глибокі сліди вели на північ, не довго думаючи Амане повільно обережним кроком рушила по слідах залишеним раніше.
На відносно невеликій поляні стояв велетенський демон безліччю кінцівок, з першого погляду можна було сказати одне - це був трансформований демон на рахунку якого було десятки життів. Неподалік, на іншій стороні поляни стояла група з підлітків один з яких був пораненим і втрачав свідомість, тим часом як інший крикнувши іншим відступати миттю побіг на зустріч демону. Залишаючи позаду будь-які сумніви підліток ринувся в напад готовий завдавати удару демону, проте в самий відповідальний момент лезо клинка зламалося що застало хлопчину зненацька. Помітивши певну небезпеку тіло Амане інстинктивно почало рухатися вперед не надто думаючи про наступні дії. Знаходячись на пристойній відстані від демона, дівчина глибоко вдихнула і прошепотіла:
—"Перший стиль: Кривавий танець" — дівчина відчула як температура її тіла різко почала рости, всі її органи чуття загострилися, тіло стало незвичайно легким що дало можливість рухатися з більшою швидкістю ніж раніше.
Коли руки демона були в декількох сантиметрах від голови хлопця, дівчина їх відрізала тим самим рятуючи йому життя. В наступну мить Амане зіштовхується в повітрі з хлопчиною й обоє летять на пристойну відстань кудись в кущі. Трохи приходячи до тями, дівчина хапає руку іншого підлітка і починає тягнути якомога далі від цього місця.
—Куди ти мене тягнеш?
—Замовкни та пішли!
—Але якщо нічого не зробити, тоді демон...
—Твій клинок зламано, а без нього ти мрець! Ти ж навіть тільки що мало не вмер!
Весь наступний день пройшов у постійному русі до моменту коли всі зібралися в місці збору, де уже чекав той самий молодий хлопець що був тут тиждень тому, він злегка посміхнувся і почав говорити.
—З поверненням. Я відчуваю радість побачивши що всі ви зуміли вижити на цьому непростому шляху випробувань. Для початку хочу сказати що існує близько десяти рангів для таких винищувачів як ви. Кіное — Кіното — Хіное — Хіното — Цучіное — Цучіното — Каное — Каното — Мідзуное — Мідзуното. Зараз ви знаходитеся на самому низькому ранзі Мідзуното. А щодо катан... їх ви отримаєте пізніше, для початку ми дозволимо вам обрати руду з якої надалі буде викований ваш майбутній Нічірін, тож запрошую обрати.
Амане якусь мить обдумувала перш ніж вийшла вперед і злегка оглянула стіл з рудою, вона простягнула руку та вибрала один з кусків. Слідом за дівчиною слідуючи її приміру так само зробили й інші.
—На цьому цьогорічний відбір завершено, ваші клинки будуть готові примірно за 10 - 15 днів, тому бажаю вам благополучного повернення додому.
Коли хлопець завершив свою проповідь, дівчина як і багато інших повільно розвернулась та пішла до сходів що вели до виходу з гори Фуджикасане. На спуску її зупинив хлопчина якого раніше дівчина врятувала від багаторукого демона, зараз в спокійній атмосфері можна було краще розглянути його. На вигляд це був хлопець на рік старший від дівчини з волоссям персикового кольору яке звисало до плеча, а очі здавалося нічно-лавандового кольору. На його правій щоці знаходився шрам що розсікав шкіру від рота до вуха. Одягнений він був в зелене кімоно з геометричними малюнками з шестикутників жовтого і темно-зеленого кольору, перев'язане на талії чорним поясом, яким були зав'язані штани хакама. Зверху - просте біле хаорі. На шиї висіла біла маска в формі лиса, прикрашена великим шрамом в тому ж місці що й на лиці.
—Ти... звісно своєрідним способом, але врятувала мене... — хлопець легко поклонився — дякую.
Амане якийсь час мовчки дивилась на нього перш ніж видихнула і кивнула.
—В цьому не має нічого такого, всі ми рівні і маємо допомагати один одному, зрештою в майбутньому ми станемо товаришами, тому якщо зустрінемося якось повернеш борг.
Дівчина махнула рукою і легко посміхнулась після чого повернулась і продовжила спуск по сходах.
Через певний час дівчина нарешті добралась додому де її уже очікував батько.
—Батьку... я повернулась.
Чоловік легко посміхнувся і погладив дівчину по голові.
—З поверненням, донечко.
Далі буде...
