1
Я давно спостерігаю за тим, як ти борешся. Залишившись наодинці з ворогом, ти бігаєш лабіринтом окопів, збираючи зброю та боєприпаси у своїх загиблих товаришів, щоб продовжувати оборонятися. І мимоволі дивуєшся, що все ще живий. Вирішив стояти до останнього, в полон не здаватись, і смиренно приймаєш те, що вже фактично мертвий. Скільки там ще? Хвилина, дві, п'ять? «Мішуня, я скоро там с тобою буду!» - кажеш ти подумки своєму нерухомому другові, виймаючи з його кишені повний автоматний ріжок. Ти добре пам'ятаєш його живим. І це було ще зовсім і зовсім недавно. За два кроки ще Ярик лежить… Твоє серце горить, у твоїй душі світло, розум гранично ясний, ти на своїй землі, ти її воїн, ти її син. За що лягли хлопці? Чи буде сива мати щаслива, якщо Батьківщину заберуть? Кому зараз ти потрібний найбільше? Ти потрібен мені. Земля зачекає.
Менше ніж за хвилину ти втратиш слух від близького вибуху снаряда, який цього разу нічим іншим не зашкодить тобі. Вибух…
Глухий шум, що переходить у свист у вухах і затьмарення в голові. Втрачено зв'язок із реальністю та контроль волі над тілом. Вони повернуться трохи пізніше, а поки ти чутимеш і слухатимеш тільки мене. Макар, настав час підніматися і йти... Зброю залиш, вона не знадобиться. Не бійся.
- Хто ти? Чому я тебе чую? Я помер?
Ні. Ти не вмер. Про мене після. Ліворуч є лісосмуга. Біжи туди з усіх ніг, потім уздовж поля та до дороги. Там будуть міни, на узбіччі та дорозі. Побачиш машину, яка їх об'їжджатиме. Зупини її та сідай.
- Я правильно біжу? Бачу поле. Праворуч?
Праворуч. За пагорбом дорога. Черга… Вони не дістануть. Але зволікати не варто. Ще трохи, я зупиню для тебе час.
- Авто! Метрів двісті. Вони там знають про міни?
Побачать. Не падай, дивися під ноги.
- Встигаю! Менше ста метрів. Зупинилася та стоїть. Боїться їхати! Іду до них…
Не треба, вона вже наважилася. Впорається.
- Дівча! Дивись: за кермом якесь дівчисько! Вона підірветься! Зроби що небудь!
Не зможу. Її воля зараз сильніша за мене. Ліза вирішила, що проїде. Її неможливо зупинити.
- Я не хочу перешкодити їй, не хочу відволікати. Вилізу, коли проїде… Слава Богу!
Сідай, час їхати. Позаду є одне місце. Вам потрібно підготуватися.
- Вони тут у крові! Чоловіки та жінки. Уламкові! Дівча за кермом років п'ятнадцяти, бліда, її всю трясе. Вона поранена?
Ще немає. За цим поворотом. Хвилина. Буде страшно.
– БТР! Стріляють! За нами! Затихли! До неї потрапили! Прошу тебе, якщо можеш, заводься швидше! Їдемо ж! Їдемо!
Ти лякаєш її своїм муканням. Їй потрапили у ноги. Наскрізні. Немає пальця, але крові небагато. Вона на межі шоку. Завелася, доїде, заспокойся. Зараз відключу тебе, зачеплена легка. Спи…
2
- Чому я? Чи це буває з кожним?
Чому не ти? Розкажи про це і таке буде з кожним. Немає нічого неможливого. І немає нічого нудніше і сумніше, ніж таємниця.
- Ти є моя таємниця? Розповісти про тебе? Як ти витяг мене?
Ні, не я, а ти моя таємниця. А те, що я допоміг тобі, лише окремий випадок.
- Але чому ж ти не допоміг хлопцям, які загинули? Нас був цілий взвод. А вийшов лише я один. Мені соромно перед пацанами. Що я скажу їхнім рідним?
У машині було лише одне місце.
- І це все? Інших варіантів не було?
Ні. Дівчинка Ліза з Бахмута вже сіла в машину та завела мотор. Їй потрібно було врятувати людей, що стікають кров'ю. Більше не було кому. Вона впоралася і лежить у сусідній палаті. Запитувала про тебе. Прокидайся.
- Груди болить. Темно. Я нічого не бачу.
Відкрий очі. Вже ранок, сто перший день війни. Ти живий і майже здоровий. Я поряд, і мені потрібна твоя допомога.
- Чим я можу допомогти тобі? Я навіть не знаю хто ти!
Все дуже просто: ми з тобою дізнаємося, хто я відразу, як тільки ти поясниш мені, хто ти.
- Що ти хочеш знати про мене? Мені лише тридцять.
Я трохи старший за тебе. Розкажи, звідки взявся той окоп? І як ти та твої друзі в нього потрапили? Говори, тепер ти живеш і відповідаєш за них.
- На нас напали із сусідньої країни. Ціла армія озброєних убивць, ґвалтівників та мародерів. Ми взяли зброю та пішли воювати. Так з'явився окоп і ми в ньому.
Чому напали саме на вас? Яка ціль?
– Історично склалося так, давно спокою не дають. У підручниках з історії все докладно викладено.
Мене не цікавлять підручники. Ти моя книга, тебе читаю, твою історію. Що може бути правдивім і чеснішим за реальні справи? Щодня – нова сторінка.
- Ми не хотіли війни і нікому не робили зла. Хотіли жити вільними та справедливо. Вирішили, що маємо на це право. Тепер вмираємо за нього.
Так, ви обрали воювати і померти швидше, ніж втратити своє право жити вільно. І якби не війна, то ти ніколи б до кінця не дізнався, наскільки ти вільний. Війна примирила тебе зі смертю. Тепер смерть стала тобі невід'ємною частиною життя, яким і була спочатку. Але ти ніколи про це не думав правильно.
- Ти кажеш про те, що я не боюся померти? Можливо. Але не настільки, щоби бажати цього. Хіба що…
Що?
- Тепер особливо ясно усвідомлюю, наскільки важливо жити. І хочеться жити так, щоб не соромно було померти.
У тебе є чого соромитись?
- Не знаю…
Ну, як же!
- Ти про Марину?
Про дружину Марину і сина Артема. Адже ти мрієш, щоб вони дізналися, де ти, щоб пишалися тобою...
- Я їх зрадив. Пішов до іншої. Це майже як Батьківщині зрадити чи померти.
Майже. Але твій сьогоднішній ворог також пропонує тобі життя, але інше: жити разом із ним та за його законами. Варто лише наважиться і скласти зброю.
- Я не зраджу і жити його життям не стану!
Ти скуштував смерті і вона навчила тебе вибору. Тепер ти знаєш, що не все живе насправді має життя.
- Так.
Ти плачеш?
- Мені соромно... і боляче. Прошу, дай мені спокій…
Добре, я буду поряд. Клич, коли стану потрібен.
3
Який твій номер?
– Номер?
Так. Кожному, хто потрапляє у полон до них, надають номер. Зло хоче знеособити тебе, принизити, знецінити жертву. Хто вмиратиме за номер? Життя та свободу не можна обмежити цифрою, заточити в одиницю. Так нав'язується твердження, що життя обмежене тілом і вмирає разом із ним. Тому вони так цинічно вас убивають. Чи став би ти воювати і боротися з ворогом, витрачати на цей час, якби знав, що помреш разом із тілом?
- Не знаю, думаю, що мені було б байдуже, де, з ким і як жити, аби жити, і все.
Додай ще щось.
- Як на допиті!
Швидше, як на суді.
- Правильно. Відчуваю, що є хтось, хто обов'язково запитає, хто вимагатиме відповіді і від якої неможливо нічого приховати. Тут мене запитають Маринка з Артемком, мої батьки та побратими, а там, потім, напевно, ти?
Ні, я відповідатиму разом з тобою. І дуже цього хочу.
– Ти хочеш відповідати разом зі мною? Навіщо? Я зробив у житті багато поганих речей.
Я знаю. Але ти отримав дуже велику милість від дуже великої Любові!
- Милість! Ти бачиш, де я! Як я страждаю! Щодня помирають від рук ворога мої друзі, бойові товариші, гинуть мирні люди, жінки та діти – на цій клятій війні! І це все на моїх очах. А ти про ласку говориш! Нас денацифікують, знищують вже багато століть поспіль, але це останній бій!
Ти щойно пояснив собі сам, на чиєму ти боці. Немає більшої милості та любові, ніж жити, боротися та померти заради добра та світла. Але це можливо лише тоді, коли ти зіткнешся віч-на-віч зі злом. Сьогодні зло зірвало маску, Юда більше не ллє улесливі мови, і в цьому велика милість для тебе і кожного з вас.
- Але ж стільки невинних жертв! Були дні, коли ми залишали міста та села, а після повернення в них знаходили трупи змучених тортурами людей. Їх жорстоко катували, мучили голодом, спалювали живцем. Де справедливість? Деякі уникли всього цього.
Ніхто не уникнув цього. Кожна жертва катів страждала і гинула разом із тобою та тим, хто співпереживає їй. Сьогодні в тобі стільки життів, стільки доль та імен, що ти один – цілий народ. І ти маєш своє ім'я – Україна. І це не номер у реєстрі республік чи областей території ворога. Об'єднай тисячі свічок в одну – і нове Сонце зійде над твоєю змученою землею. А не можеш нічим допомогти – молись. Але свого ворога не бійся. Армія темряви сподівається на свою силу, але ніколи не бере до уваги волю Бога! Така її згубна природа. Вона приречена.
— Але ж цей хрест дуже важкий і весь у крові. Чому я?
Ти вже питав про це. Розгадка твоєї таємниці в тому, що ти є сіль землі. І я заздрю тобі. Світ існував до тебе і існуватиме після. У його межах твоє життя – лише один день, а твої страждання – одна година. Але чим бу би Всесвіт у цей день, якби в ньому не було тебе! Чим було б виправдано терпіння Творця в цей час?
– Я розумію тепер. Але все ж таки, чому мені так самотньо та страшно?
Не варто уваги. Минуле вмирає, подібно до благородного зерна, щоб принести новий рясний плід. І найбільший розпач настає за крок до перемоги. Я завжди буду поруч.
4
Не забуть попрощатися з Лізою та поцілувати її руки. Пообіцяй знайти її після війни та більше ніколи не втрачати. Збирайся. Дорога буде довга: лінія фронту пішла далеко вперед. У дорозі я навчу тебе безперервної молитви. З кожним днем мене буде все менше у твоєму житті, - ти сам станеш мною та будеш розмовляти як я.
- Я відчуваю, що можу бути не лише тобою, а й кожним із них. Подивися на цього маленького хлопчика у смішних штанцях, що збирає гроші на дрони для ЗСУ, продаючи на тротуарі саморобні льодяники. Він знає, що робить важливу справу, і вірить у те, що допомагає наблизити перемогу. Його маленьке неслухняне тіло ледве встигає за ним. Хлопчик ніколи не мав свого дрона, і навіть не мав смартфона, але для нього це не має значення. Він єдиний духом із тими, хто зараз на лінії вогню. Він одного духу зі мною. І ми з ним – величезна сила.
Ти прокинувся від довгого сну, вийшов на дорогу і знайшов скарбницю, приготовлену для тебе. Відкривши її, ти зрозумів, що безцінними є лише ті дари, що невидимі оку і не поміщаються в руки.
- Так, я бачу, як люди втрачають все те, чим і навіщо жили все своє життя, про що дбали, на що сподівалися. Але, ступаючи ногами по руїнах, що ще димляться, ще зовсім недавно колишніми їхніми будинками, вони починають усвідомлювати, що життя не живе в стінах і вікнах, серед пластику і каміння, але тільки в них самих. Проходить час, і відчай зміняться на надію та віру. А любов до своєї землі набуває нової сили. Ти згоден зі мною?
Так. Але у що вони вірять?
- У перемогу над ворогом і над злом, яке зберегло їм життя і дарує світ.
А біль від втрати рідних і близьких, від пережитого жаху і страху, що леденить душу, чим вгамувати? І як забути? Ти готовий мені відповісти? Кажи!
– Ми в дорозі вже кілька годин. Сонце хилиться до заходу. Але завтра воно зійде знову, і день воскресне для життя. Якщо така неминуча смерть для кожного з нас, то потрібно зробити все, щоб отримати надію на нове життя, подібно до того, як сонце, що йде, залишає нам надію на новий день. Борючись на боці добра, ми отримуємо таку надію. І переймаємося любов'ю до того, хто заплатив за нас своєю кров'ю, маючи нескінченну любов до нас перед нами самими. Довіряючи Йому у всьому, ми смиренно приймемо те, що хтось із нас піде до Нього раніше за інших.
Нехай це стане твоєю молитвою та втіхою, Макаре. Хто в дорозі з тобою?
- Троє військових після госпіталю та двоє жінок-медиків. Ще волонтер зі своїм собакою та літній капелан у цивільному.
Придивися в обличчя кожного з них. Хіба вони не прекрасні? Декілька життів і одна доля. Які світлі та красиві їхні обличчя! Який чистий і могутній їхній розум! Який гордий і сильний їхній дух! Макар, тепер ти точно знаєш, що Велике славиться у кожному з вас!
5
- Я буду вдячний тобі, якщо ти відкриєш мені майбутнє. Завтра в бій, і мені хотілося би знати…
Все давно тобі відкрито, тільки навчись це бачити і розуміти. Твоє майбутнє полягає в тобі самому, яким ти став сьогодні. І воно невіддільне від твоєї Батьківщини та твоєї родини. Добре, слухай, будь по-твоєму. Незважаючи на страх ти набув сили. Тому в майбутньому тебе, як і Батьківщину твою, ні нагнути, ні зломити нікому не вдасться. Зненавидівши підлість і зраду, побачивши їх на власні очі, ти більше не зможеш терпіти їх поруч із собою, малодушно заплющуючи очі на їхні справи. З ними поруч йдуть користолюбство та жадібність. Ти зробиш їх поза законом, а Закон – умовою життя. Не буде місця компромісам і подвійним стандартам, яких немає на полі бою, і більше не буде на твоїй землі. Так ти переможеш корупцію та брехню без жодного пострілу, але мечем правосуддя. Ти не залишиш шансів минулому, інакше на цій війні твої земляки, твої побратими, жінки та діти, старі та не народжені – страждали і гинули даремно. Земля принесе новий урожай, небо розкриється дощем, міста відбудуються, храми спорудяться, мости розкинуться і зійде сонце над Батьківщиною твоєю багатостраждальною, але тепер і назавжди – вільною! І назавжди – твоїй! У мене все. 4.5.0. Прощавай, Макаре.
- Прощавай. Ти зробив багато для мене. Мені не вистачатиме тебе. Спасибі за все. Ми з тобою ще обов'язково побачимось…
Називай мене - "Україно"!
