Я давно хочу дещо тобі сказати, але кожен раз слова десь зникають. З тобою можна говорити про що завгодно: про погоду, про приготовлений зранку сніданок; про те, яку сорочку тобі краще за все одягнути на роботу. Легко вітати тебе і так сам легко прощатися, бо я знаю, що ми скоро побачимося. А найбажаніші слова досі застрягають в горлі кожен раз, коли хочеться їх сказати. Сьогодні втретє прокидаюся сама. Ночі досі холодні, тому не можу поскаржитися на холодну постіль. Колись ти казав, що думками про близьку людину можна зігрітися. Тоді ти навіть не здогадувався, що з цими словами я одразу

Одразу хочу повідомити, це не згенерована і не вигадана історія. Це історія, яку я пережила і переживаю досі. Я зрозуміла що потрібно записати й викласти цю історію хоч кудись, щоб від неї звільнитись і поставити крапку. “Ти ричала уві сні як демон, і щось шепотіла” - отакий “добрий ранок” від мого чулувіка, а на краєчку свідомості ще мерехтить відчуття жаху, хоча снилась команда ПЖ і як ми влаштовували якусь благодійну вечерю. В цей час саме військові і такі діячі-волонтери як ПЖ тримають мою кукуху, думаю мозок це прекрасно знає і закриває таким чином мою тривогу і страх. Також для своєї

Думаю людина, якою я стану в майбутньому могла б порадити мені не робити помилок, яких я допустилася упродовж цього часу. Обов’язково сказала б мені, щоб я була мудрішою. Застерегла б від необдуманих дій. Думаю що ми б чудово поспілкувалися з другою версією мене. Вона порадила б, які книги варті моєї уваги, а на що не варто псувати часу. Ми б гуляли містом, вона б ділилася спогадами з минулого, які ми обоє пам’ятаємо. А потім ми сіли б у маленькому кафе, де дуже смачна кава і майже не має людей. Ми б ділилися таємницями, про які знаємо лише ми, спостерігали б як за вікном прогулюються, або