Михась ще раз перечитав останній аркуш. “Геніально! Я зробив це!” - захоплено подумав він. Праця всього його життя, через яку він не їв, не спав, закинув абсолютно все крім її написання, ця праця - завершена. “Це точно перемога на конкурсі. Та що там конкурс? Це Букерівська премія, а може й Нобелівка!” — Михась уявив себе на нагородженні Нобелівською премією з літератури. “Це ж треба англійську трохи вивчити. А чи є в мене пристойний костюм?” - занепокоївся він. Але це все потім. Зараз треба зробити останній крок та відправити свій роман на конкурс на здобуття літературно-мистецької премії

— Мері Сью? — спитав я та ще раз пильно придивився до зображення дівчинки-ельфійки, що тримав у руці. — Якесь дивне ім’я для ельфійки. — Це прізвисько, яке вона використовує серед людей. — шепеляво просипіла фігура навпроти. Я глянув туди, але не зміг вловити погляд співбесідника. Той був закутаний у плащ з великим каптуром. Підсівши до мого столу у шинку “Золотий вепр” він не тільки не зняв його, а навіть ще більше натягнув на голову. Через те я так і не побачив його лиця. У погано освітленому шинку здавалося, що ніякого обличчя під каптуром і немає, а зі мною говорить сама темрява. Я кинув

Розділ 1. Удача - неймовірно корисний параметр Привіт, мене звуть Карен. Дивне ім'я, але не я його обирав, так що мені байдуже. В минулому житті в мене було інше, але оскільки я давно вже як там відкинувся, то немає сенсу про нього згадувати. Тоді я успішно, без особливих проблем дожив до двадцяти п'яти років. Але на той досвід в жодному разі не варто розраховувати, тому що життя звичайної людини в двадцять першому столітті і життя звичайної людини в середньовічному фентезійному світі, це як... Власне, це і так доволі очевидне порівняння. Дехто міг би зі мною посперечатись на