— Мері Сью? — спитав я та ще раз пильно придивився до зображення дівчинки-ельфійки, що тримав у руці. — Якесь дивне ім’я для ельфійки. — Це прізвисько, яке вона використовує серед людей. — шепеляво просипіла фігура навпроти. Я глянув туди, але не зміг вловити погляд співбесідника. Той був закутаний у плащ з великим каптуром. Підсівши до мого столу у шинку “Золотий вепр” він не тільки не зняв його, а навіть ще більше натягнув на голову. Через те я так і не побачив його лиця. У погано освітленому шинку здавалося, що ніякого обличчя під каптуром і немає, а зі мною говорить сама темрява. Я кинув
