Встає питання. Як жить в світі коли між тим, і, тим нема різниць? І, добра, і, зла немає, як такого. Лиш суб’єктність сприйняття голів. Може бути тим, і, тим для індивіда в залежності від совісті та усвідомлень. Може бути тим, і, тим для голови в залежності від власних рішень. Цебто сам вирішуй, що ж є твоїм добром, а що є твоїм злом, і, чи є проблеми в них. Цебто не суспільно визначена норма є остаточно вірною властивому собі.

“Новина! Хороша новина! Темний маг мертвий! Льюїс Дуат мертвий!” Не пройшло і тижня, як ця новина, ніби з поривом вітру, розлетілась серед людей. Ці слова було чутно у всіх містах континенту. Від заходу до сходу, від півночі до півдня. Всі знали цю новину. Чудова новина. Еге-ж, чудова новина, темний маг помер. Але як? Хто зміг убити темного мага? “Кажуть, що там був Еш Бернс”. – Такий слух пішов серед магів. Та й це ні каплі не брехня. Знаменитий тепер маг, Еш Бернс, дійсно був на горі Смерті або як її ще називають гора Фініс, спершу місце перебування, а тепер і місце погибелі темного мага.

Він сидів на своєму посту та дивився у небо, затягнуте хмарами. Воно було абсолютно чорним – ні зірок, ні тужливого місяця. Непроглядна, суцільна темрява, яка ніби мовчки засуджувала це кровопролиття. Адже така жорстокість – це неприродньо, неправильно, дико навіть для матінки природи. Солдат був занурений у думки, але це не відміняло його уважності. Ба, навпаки, мотивувало до роботи, стримувало від сну навіть у найважчі години чергування. Саме це давало сил та наснаги боротись, захищати рідну землю, а основне – вижити. Раніше, він не розумів навіщо берегти себе, якщо потрібно битись до

Ах душа ты моя откровенная Ах душа ты моя доверчивая Будь осторожена кругом демоны Хотят сердца твоего безсердечные Куда глаза смотрели мои синие Что вы уши такого слышали Как вы губы могли целовать взаимностью Недостойного гада ползучего Ах ты сердце мое не разумное Как могло ты поверить в чушь несусветную Обмануть и запутать себя дорожками мутными Что ведут тебя в омут В бездну темную Скланяя к шагу не верному Что душа теперь слезы льет горемычные Разве мог человек поступить так безжалостно Так бездумно и без созрения совести Дав понять что понраву душе его открытой Такой чистой искренней

Твоє сонце Три роки на циферблаті. Без рим, пісень, прози. Без Баха і місячних сонат. Без гучних слів терпких почуттів, грайливих світанків. Без легкого « Вінстона» і важкого року. У місті «Л», де немає мрій і надій, де вулиці покриті снігом і мовчать понурі химери, задерши голови до лютневого неба, без сонця і правди про нас. Жовті тролейбуси поспішають тісними вуличками на зустріч весні, яка зачаїлася в сірому під’їзді, заблукавши, як колись ти. І, можливо, хтось віднайде її, прихистить, подарить своє серце і відпустить назавжди. Тільки не сьогодні. Сонце забуло про нас. Так же як і ти про

Темрява вкрила кімнату. Жодний промінь світла не потрапляв туди. Все село поринало в тишу та готувалось до сну. Лише в одній хаті ще довго горіла свіча. Там, зовсім одна, посеред кімнати сиділа Ганна. Вона дивилась, як мерехтить полум’я свічки, та не бачила вона в ньому світла. Їй здавалось, що вона потрапила у пекло, де нікому немає пробачення. Її охопив страх, мороз пробирав тіло. Ганна куталась в одежу, але та не гріла її, бо мороз був у серці. Сьогодні її зрадили... Ще вчора вона вірила в любов та щастя, а сьогодні хотіла померти. Не бачила Ганна світлого сонечка, не чула більше, як

Смотреть в любимые глаза И просто видеть счастье... Предвидеть муки, слезы, боль И радости й ненастье... Дюбить, надеятьса и ждать, Смотреть в глаза и утопать... Знать, что взаимностью горят И о любви лиш говорят... Знать, что взаимны нашы чуства Глаза- ето душы искуство... И в них смотря... ты видиш свет Таких как ети... больше нет...

Погода просит лутшего И настроенья нет. А мне лишь очень хочеться, Встречать с тобой рассвет. Слезами плачут горькими, Деревья и кусты. А мне бы просто только знать, О том, что щастлив ты. И тишына глубокая, На улице царит. А моё сердце за тобой, То стонет, то кричит. А небо серое нахмурено в ответ- Не мучся глупая, ты встретиш с ним рассвет....

Я хочу целовать тебя утром И варить тебе кофе иль чай Провожать на роботу желанно И с роботы весь день тебя ждать Я хочу тебе гладить рубашки Убирать и готовить, стирать И беречь и лечить когда болен И как мама тебе помагать Я хочу для тебя стать всей жизнью Быть женою, и мамой, и другом Наслаждатся с тобой каждым мигом И справлятся с каждым недугом...

Кому в мире нужны твои чуства, К ним давно никому дела нет. И в душе пустота как искуство, И ничей не поможет совет. Почему жызни блеска уж нету в глазах, Сердце вниз опустилось его убил страх. Почему опустились внезапно те руки, Что минуту назад и не знали те муки. Почему так внезапно вся жызнь поломалась, Любовь и ушла и вроде осталась...

Когда глаза мои зеленые закроются И надо мною будет вся земля Все обизательно розплачутся, розстроятся Но это будет очень-очень зря..

І-сторію твориш ти! С-ам знаєш куди тобі йти! Т-ак, чи інакше вчинити, О-плакати, розвеселити!? Р-омантиком бути - тремтіти! І- долю плекати, леліти… Ю-ність прожити, пробігти… Т-овариша втягти з біди! В-ірність в житті зберегти… О-чима стрітись з ворогом змогти! Р-уками все своїми досягти! л-И-ше кого кохаєш берегти! Ш-турмом все брати і йти до мети! Тому що все навколо створюєш лиш Т-И!!!