Я не зможу. Цей вовчара крутий, завжди такий був і якби ситуація була трішки іншою, то він би просто роздер мене. Зараз ми всі тут в однакових умовах, жертви своєї жадібності, хтивості та наївності, але він не хоче миритися, тому гарчить сам до себе: – Просто відгризи її. Зламай кістку і розітни м'ясо, – в пітьмі льоху я бачу як у Вовка світяться очі. Мені не віриться, але здається я бачу там сльози. – Три лапи не гірше ніж чотири. – Любчику, ну чого ти так завівся? Не може бути, щоб той дідусь був таким жорстоким. Потримає нас трохи, полякає і домовимося, сьогодні свято до дня