Про що мова? Пора визнати що сучасна українська література переживає різносторонню кризу. Ситуація складається так, що перспективи для молодих талановитих авторів стають все більш стислими: ринок літератури розкиданий і неконтрольований, авторське середовище надто локалізоване. Сучасна українська
Проблеми гендерного характеру існують стільки ж часу, скільки існує саме поняття статі. Поглиблюючись у вивчення історії даних проблем, можна знайти багато прикладів з кожного покоління, ще від часів коли людство жило у печерах. Що цікаво, основи цих проблем були сформовані якраз у ті часи, шляхом
Про серіал "Твін Пікс" я вперше почув ще років чотири тому, коли ознайомлювався з різноманітною психоделічною творчістю. Саме тоді я подивився фільм "Малхолланд Драйв", який окрім нових вражень приніс мені ще й нотку ностальгії за улюбленою грою "GTA San Andreas", яку
Снова этот душераздирающий крик сирены, отдающийся глубоким эхом в моей голове. Он будто оповещает о конце света или какой-то непредвиденной природной катастрофе, которая могла случиться. Мне говорили, что со временем привыкаешь к ней. Так вот, ничего подобного, проведя здесь несколько лет, она все так же меня раздражает. «Пожалуй, полежу еще 5 минут», — как-бы хотел сказать это, лежа в своем доме, на мягкой кровати, чувствовать легкий аромат женских духов, подаренных мной на один из недавних праздников. Смотреть на спящее лицо милой жены, наверное, вчера работала допоздна. Собраться на
kirill96
Опубліковано: 12 лютого 2024, 12:00
Сегодня, на удивление, теплый, солнечный день. Давно не было такой хорошей погоды. Последнее время я вижу только нескончаемые дожди, которые приносят с собой холод. И тучи, они закрывают собой последние места света, обращая все в убогий серый мир. Тротуары, деревья, дома, люди, все кажется другим в эти моменты. Но не сегодня. Сегодня действительно прекрасный день. Я проснулся, иду в ванную, чтобы умыться. Беру свою старую зубную щетку, которая много чего уже повидала. Врачи говорят, что её нужно менять раз в месяц как минимум, свою же, я даже не помню, когда покупал. Чищу зубы, выплевываю
kirill96
Опубліковано: 12 лютого 2024, 11:58
Тусклый свет ночных клубов, баров и круглосуточных магазинов, проходящий сквозь слегка мутное окно. Тихий шум спящего города. Сегодня луна спряталась далеко за тучами. Снова эта комната на втором этаже. Маленькие трещины в стенах, которые почти не заметны при таком освещении. Постельное бельё не менялось, наверное, больше недели. Скрипящая кровать и давно не мытый пол под ней. Он бросает пиджак на быльце стула, я уже полураздета, неловко снимает свои брюки. Кто он? Уставший офисный работник, бегущий от семейных проблем или же просто неудачник, очередная пустышка, впрочем, возможно, как и я,
kirill96
Опубліковано: 12 лютого 2024, 11:58
Этот мир уже давно не похож на тот, о котором рассказывал мой покойный дедушка. Он поведал мне о многих необычных вещах, к примеру, раньше все дети ходили в такие заведения, где их учили писать и читать. А после выбирали себе профессию и устраивались на работу. Еще, в годы его молодости, на планете было больше растений, в городах были такие места, где было много деревьев и цветов. А выйдя за город можно было встретить какое-то маленькое или большое животное, фантастика, не правда ли? Такое сейчас вряд ли увидишь, миром правят технологии и разруха, войны между континентами или даже городами.
kirill96
Опубліковано: 12 лютого 2024, 11:57
Я студентка второго курса экономического факультета нашего местного университета. Городок у нас небольшой, поэтому выбирать, куда поступать, не приходилось. Так уж получилось, что мои родители развелись из-за семейных ссор, и каждый нашел работу в другом городе. Я не очень грущу по этому поводу, ведь теперь начала самостоятельную жизнь, живу одна, сама хожу за покупками и делаю дела по дому. Благодаря университету я нашла пару близких людей. Первая это моя подружка, которая живет недалеко от меня, но сейчас она уехала к родственникам, и я не знаю, когда она вернется. Мы часто ходим друг к
kirill96
Опубліковано: 12 лютого 2024, 11:56
В студенческие годы, у меня, думаю, как и у большинства, была девушка, которая мне нравилась. Не хочу раскрывать её имени, пускай здесь она будет Машей. Мы вроде бы стабильно хорошо общались, не сказать, что я был очень близок с ней, но просто знакомыми нас тоже не назовешь. Изначально она была для меня просто новой подругой, но потом, сам того не осознавая, я стал видеть в ней девушку. К сожалению, как мне тогда казалось, это было не взаимно, для неё я был не больше чем другом. Как модно это сейчас называть, думаю я попал именно в ту “френдзону”, о которой все так часто говорят. Не уверен,
kirill96
Опубліковано: 12 лютого 2024, 11:55
Как-то раз я проснулся раньше, чем обычно, встал, почистил зубы и лежал думал, чем заняться сегодняшним днем. Откуда-то появилось желание выйти на улицу, может я найду там что-то интересное, или встречу кого. Так и произошло, пройдя по улочке, я заметил пожилого мужчину на лавочке под яблоней. Подошел, сел, заметил, что на столе лежит тканевый мешочек лото, видно, что многое он уже повидал. Я поинтересовался, ждет ли он кого, оказалось нет. Дедуля раньше со своим старым, уже покойным, другом часто играл здесь, иногда на деньги, а иногда просто так, для поднятия настроения, ведь в таком
kirill96
Опубліковано: 12 лютого 2024, 11:53
Вечір опускав сонце за горизонт, ніби силою притискаючи його до небокраю. А те, в свою чергу, неохоче кидало останні промені у вікна бібліотеки, чіпляючись за крихку надію. Ерза відвела від нього погляд, як тільки воно зникло - на душі з'явилося дивне передчуття... Тепер треба було повертатися до роботи: в її магічній кухні на неї чекав еліксир, який треба було допрацювати і перевірити два зілля із сувою, що вона щойно знайшла на полицях бібліотеки Фріда. Зібрати усе, що вона назбирала упродовж життя аби передати у правильні руки. Жінка сиділа за столом, заваленим рукописами, сувоями і
Anna_Bloodless
Опубліковано: 10 лютого 2024, 18:16
Мовчиш... І промінь щастя з надією пробивається до тебе в двері. Кричиш...Настільки голосно й вразливо, твій стогін чути крізь стіни і стелі. Терпиш...Стиснувши зуби і кулаки, ти наче камінь. Не спиш...Тебе торкається й лоскоче щастя примарний промінь. Знаєш...В голові змінюєш всі звичні стандарти. Міняєш...Усе смертне, непотріб, на свої таланти. Бережеш...Кожну мить, усі серцю прихильні моменти. Не боїшся...Ні бути, ні жити, ні вмерти... Летиш...летиш серцем, думками, усім своїм тілом. Дивись...Все життя наче сон, наче дим, пролетіло... Не сумуєш...Ні за чим, бо того вже нема і не буде.
Galyna_Lytovchenko
Опубліковано: 7 лютого 2024, 23:40
Хворіє тіло моє й миттю, Я враз вже ліки знаю всі. Та, як мені тоді вчинити, Коли ті рани є в душі? Я ніби радісна й весела, Ходжу щоразу між людей. Та, є в душі моїй печера - В якій ховаюсь від очей! Бо в тих очах, я бачу правду... Ту правду глибоко в мені, Яка заполонилась вже думками: Чому, я не можу буть, як всі? І ті думки щораз лякають, Мене все більше - і на мить, Життя сторінки я гортаю, Мотаю долі тонку нить. І з кожним разом слабше тліє, Моє бажання до життя. Й немає в мене ліків й віри, У світло завтрашнього дня! Якби то, можна було легко, Піти в аптеку - і за мить... Взяти щастя
Nika
Опубліковано: 2 лютого 2024, 19:20
Хтось ось вже завів свою яхту відправитись на острови не мать взагалі справ ніяких і якір спускать з голови . Займати улюблену жінку як П'ятницю сім'ям за ніч : зламати мов хакер режим той настільки незнаний раніш . Хтось щойно придбав собі зброю щоб просто стріляти усіх : йти правила мають за грою - все бачить по-своєму псих . Псих бачить кого слід пробачить кров мусить залишити слід : світ ділить на наших і ваших і інших у тому числі . Хтось вибрав відрізати ногу аби не дійти під Бахмут . Хтось вірить мівінному богу - достатньо без міри бухнуть : не треба нерівно пихтіти не треба
_q_b_d_p_
Опубліковано: 1 лютого 2024, 00:56
Ідеш, отак, в житті ти стрімко, що й не побачити життя. Не бачиш - поглядів відтінки... Не бачиш - радості поля. Все тяжко, якось так, вдається... Й немає відповідей - "Чому?" Хтось, в долі, щастям - обзаведеться... Когось, зламає на вітру! І не збагнути, в якому місці - зробила помилку в житті... І як собі, тут відповісти - чого у прірву, летять дні. Та сумувати - часу немає... Потрібно жити, кожен день! Боротись, з долею, за бажання... Бути людиною, серед людей..!
Nika
Опубліковано: 31 січня 2024, 19:46