То був звичайний собі ранок. Екран ноутбука уві млі повільного світанку, тисяча відкритих вкладок, усе як завжди. Незмінний маршрут: новини – фейсбук – інстаграм. І паруюча філіжанка кави, що заварив мені він. Взагалі-то я вже давно не п’ю кави, відтоді, як… Втім, це не має значення. Зате обожнюю вдихати його гарячий гіркий аромат. Він дарує відчуття насичення – ніколи не перестану цьому

Я пишу тобі, Алісо, бо я усвідомив все: Колись я думав ти хвиля, яка мене понесе, Я давав тобі якості, сюжети та імена, І без зупину думав—хто ця жінка. хто ж вона? І знаєш, раптово, мені сниться сон: Ти стоїш на березі озера, довкола блакитний фон, Ти переш своє сарі й бурмотиш щось під ніс, Я стояв і дивився на тебе, неначебто вріс. Зі всіх сил вслухався, що ти казала собі, А ти нашіптувала

- Ти знову запізнився, Василю! - Вибачте, Отець Святославе. Сьогодні в нашому будинку знову відбувся завал. - Проти волі Господа ніхто не може йти. Значить ти скоїв якийсь гріх. Це твоє покарання. Він бачить всіх нас. Добре, сину мій, сідай на своє місце. Треба починати молитву. Хлопчик років дванадцяти сів поруч з Марією та склав долоні для молитви. Це був черговий урок від Отця Святослава, який

Лєшего звали в родині Альошею. Але де ви бачили, щоб на вулиці дворова шпана когось кликала по домашньому? Добре, якщо підженуть поганяло похідне від імені або прізвища, а то вліплять що-небудь по рисам характеру, навіки за життя тоді той чоловік не отшкребется і онуки з тим погонялом помруть. Так, що можна сказати Лєшему пощастило, що його ім’я збіглося з ім’ям казкового персонажа, хоча…якщо

По посушливому степу, купаючись в клубах пилу, їхали запорожці. Червоні маки вже відцвіли і їх місце зайняв степовий ковил. Білясті суцвіття, якого, набираючи силу цвітіння, як море колихалися на гарячому вітру. Попереду розтягнутого на сотні метрів загіну вершників і обозу з возами, неквапливо їхав на буланому коні одягнений в розшитий золотом каптан сивовусий козак, на голові у якого була

Частина 1. Глава 1 Коли мені було від восьми до десяти років, ми з ма мою вже жили в Чехії, біля кордону з Німеччиною. Містечко було зовсім маленьке, мало назву Їрков. Але ті часи я погано пам’ятаю. Ті два роки мама була щасливою з Вацлавом – своїм третім чоловіком, а потім щось знову пішло не так і ми повернулися в рідну Україну, на Закарпаття, в один із найтуристичніших регіонів. Жили в

Запахло ковбасками, галас різдвяного ярмарку ставав все ближчим і приємнішим. Молодий патлатий чоловік підняв трохи голову і примруживши очі глянув в мереживо різнобарвного свята крізь легку завісу снігових метеликів. Обличчя пом’якшало, на душі стало трохи тепліше, сум відступив трохи глибше до грудей. „Скільки в минулому році кухлик глінтвейну коштував?” – рука автоматично промацала кишеню

- Навсегда? - Да. - Никогда? - Да. - Я пойму… - Нет. - Подожди! - Иди. - Я прошу! - Фу. - Я молю! - Тю. - Та… такси! - Прости… Кто-то улица, толпа. Где-то камуфляж, стрельба. Что-то тишина, окно. Здесь один, одна, одно. Когда-то выбор, подоконник, пол. Где-то раковина, чайник, стол. Кто-то дверь, цветы, вино. Здесь один, одна, одно. Почему-то льются, режут. И зачем-то бьются, лезут. Для чего-то

Увага! Нецензурна лексика! „День складання Військової присяги є святковим для військової частини.” Положення про порядок складання військової присяги. Додаток 1 до Статуту внутрішньої служби (стаття 67). Військові Статути Збройних Сил України. – Рота, Подъём! Тридцать восемь тел сбросили с себя практически одновременно синие шерстяные одеяла на быльца металлических кроватей и ринулись навстречу

Минуле, котре я залишу за дверима квартири І зайшовши у ванну змию біль цього дня Ну чому так – питав не раз сам себе я у вісні І відповідь приходила завжди та сама Історія це минуле – завтра буде новий день А той, що проходить, признай, був найкращим І все учорашнє завтра буде лише як тінь Завтра для тебе буде новим, світлим, кращим Час втікає і сьогодні залишиться в пам’яті І тільки, стаючи ще

Увага! Нецензурна лексика! – Малой! Малой! Ты где?! – В параше! – В магазин идёшь? – Иду! – Ну так вылазь быстрее, уже половина пятого. – Вылажу. Антон продолжает читать газету «Вне закона», хотя брат уже начинает нервно долбить ногою двери туалета. – Вылазь, поц, провоняешь всю квартиру. – Дочитаю статью и выйду. – Блядь, ты заебал. Короче, я ложу деньги около вазы. Купишь бутылку «Живчика»,

Козлотрон Трое искателей приключений (молодые неинтеллигентные парни) в 1985 году в небольшом городе Ставропольского края встречаются, чтобы в гараже одного из них поковыряться в мотоцикле, курнуть конопли и обсудить последние новости их жизни. Лето подходит к концу, одному из них скоро в ПТУ на учебу (Серега), второму в армию (Михо), третьему переезд в другой городок с родителями (Санек). Санек