Випадкова зустріч нас тоді звела Ти була так чиста, ніжна і свята Я кохав і вірив у всі твої слова Ти була для мене вічність ціла Ти втікала й з нову вертала назад Я ж чекав і вірив що для тебе друг І ночами марив і хворів, любив Ти не розуміла а я промовчав Шляхи розійшлися, доля розвела Та для мене рідна ти завжди була Час стікає стрімко, в нас його нема Та в житті моєму ти була одна Я ночами марив, вірив в чудеса Та ти не вернулась, ти просто пішла Таємницю серця не збагнути нам А час залишає дію лиш словам Так минають роки, час пливе до дна Та пам'ять про тебе досі ще жива

Навколо неї створюють легенди Малюючи незримий ідеал небес Вона як голос внутрішній, потреба, Міраж далекий й життя сенс Заради неї ведуться війни, З неї картини пишуть і нею живуть. Вона це перший крик перемоги. Її боготворять і її кленуть Її ненавидять і моляться до неї Її шукають і втікають від її чар Порівнюють невинність до лілеї Й вона випускає чоловікам пар Вона і подруга й цариця і богиня Вона і ангел охоронець й сила зла Вона це та котра дарує нам життя Вона це жінка й грішна і свята

Влаштувавшись біля комина, я насолоджуюсь теплом та слухаю тихе шепотіння своїх хаотичних думок, погляд безладно блукає залою. Переводжу погляд з вогню на свої порізані руки, з рук на кам’яні стіни, зі стін на дівчину із химерним поглядом на ведмежій шкурі. Це, мабуть, найбільш затишне приміщення у нашій оселі. Якщо скласти руки разом, поєднання порізів утворить візерунок схожий на ластівку. «Цікаво, що б це значило», – думаю я, погладжуючи бороду. У цій приватній психіатричній лікарні індивідуальне ставлення до кожного пацієнта. Мені, наприклад, чомусь не дають голитися. Ніколи раніше був

У моєму маєтку доволі велика кухня. Напевно, це данина традиціям кінця XX століття, коли досвітки на кухні користувались великою популярністю серед дисидентів та представників рок-андеґраунду. Слуги відпочивають, я готую самостійно. Я люблю готувати. Тільки що я зварив заварний крем, навіщо – незрозуміло. Він нагадує мені густе картопляне пюре. Я зовсім не прихильник солодкого, віддаю перевагу пиву та м’ ясу . Зрідка – фруктам. Ще я шаную казки та звеличую жінок. Сиджу на кухні, витріщившись на каструлю із кремом. Потім – на цибулину. Цибуля займає особливе місце для мого народу. Можливо,

Був теплий весінній вечір. Віталік поспішав до метро. Він встигав впритул на останній потяг, у кишені було рівно чотири гривні на проїзд. Він перебував у піднесеному настрої. Цього вечора був концерт його улюбленого гурту, музики були в ударі, та Віталіку вдалося відірватися на повну. Після концерту була п ’ янка, і він був добряче напідпитку. Купивши квиток у автоматі, наш герой пройшов крізь турнікет та зовсім вже було зібрався йти до платформи, аж раптом шлях йому перегородив дехто у синьому кашкеті та кітелі такого ж кольору. – Це куди ж ви, дозвольте поцікавитись, молодий чоловіче,

Я разлюблю тебя лишь тогда, Когда на небе взорвутся все звёзды, Когда волною накроет все города, Чтоб заново мир был воссоздан. Я на край света пойду за мечтою. Я не смогу тебя разлюбить, Мы обязательно будем с тобою. Мы просто не может вместе не быть!

У цього світу сутінках холодних, Переплелись дві долі, дві простих душі. Які щодня блукали по ставках безводних, І зустрічі чекали, наче ніч свічі. Коли двоє очей навпроти стрілись, І руки заплелись в одну сім"ю. Вони нарешті вже на місті всілись, Вона знайшла свого, а він знайшов свою... Сльоза скотилась зі щоки- люблю! Коли вона сказала голосом тремтячим, І він сказав я світ тобі куплю! І серце зашалілось в грудях так гаряче... І дві душі з"єднались воєдино, Жили у казці що удвох творили. вони жили і час летів невпинно, І вірно так усе життя любили...

У сірих буднях я сумую за тобою… В душі мугикає мелодія сумна. Струни душі обірвані від болю, Була постійно з ним, ну а тепер одна… І на постій чекаю тої миті - Коли побачу очі ніжні ті, Які лиш бачу уві сні щоночі І бачила при зустрічі у ніжній темноті… А зараз вже не хочеться нічого, І серцю радість вже ніщо не принесе! Я просто завжди хочу буть з тобою! Бо це і є для мене геть усе!

Трудитесь! Мир не будет раем Для тех, кто хочет жить лентяем.

Тебеневистачання ? У сірих буднях я тебе незнаю, Немає поруч ні душі, ні тіла. Не знають ні початку, ані краю, Ті почуття, що здалеку летіли. І сум жорстокий душу огортає, Меланхолічний настрій кожен день. Сумую я і він сумуює знаю, І хоче бути поруч день у день. А на душі то холодно, то палко, Хоч знаю що кохає, всеодно не те. І наче все так протікає гладко, Але без нього щастя душу щастя не знайде... ***2 частина*** У сірих буднях я сумую за тобою, В душі мугикає мелодія сумна. Струни душі обірвані від болю, Була постійно з ним, ну а тепер одна. І на постій чекаю тої миті, Коли побачу очі

СпАсИбО... ? ❤ ? Спасибо любимый, за то что ты мой... За то что ты мной дорожиш... За то что могу я смотреть на тебя... Когда на коленях лежиш... За то что поможеш, поддержиш всегда... Спасибо тебе мой Родной... Спасибо за то что ты терпиш меня... За то что ти рядом со мной... Спасибо... Я тихо на ушко скажу... Вам, Мама, за сына такого... Люблю его очень и им дорожу... Не надо мне больше другого...

Сонные улици спят одиноко, Мокрый асвальт лежит не широко... Стонут деревья роняя слезу И тишина как будто в лесу... Вогкий туман тихо ляжет на плечи, Слышно вдали где то ...Время не лечит... Грязью испачкана вся красота, Миром царить начала пустота... Небо нахмурилось, солнце устало, Хочется жить, а жизни так мало....