А десь буяють дикі вишні.
П’яніють бджоли в ароматах
Гудуть від них дерева пишні.
І гомін на обійстях та у хатах.
Так легко на душі і сонячно!
Немов весь світ чекає свята.
Зростає перший дикий соняшник
І сміхом сяють оченята.
А десь, нічого й не мінялось. Вже давно.
Солону зливу сіре небо віджило.
Та в пам’ятях старих відлуння майорять
Тих днів гірких, що їх не хочеться згадать.
І дивлячись із тих часів у сьогодення, мовчки
Зберу у пригірщ теплих почуттів. Заговорю сорочку.
Нехай зігріє душі днів. І проросте в садочку
Родинним деревом дідів. Та вбереже синів і дочок.
Настане день в якомусь часі, і під небом
Я посміхнусь, розправлю крила понад степом.
Вдихну солодкі запахи весни, заллю зіниці цвітом,
Під звуки ніжної струни, рожеві й теплі, наче літо.
