Колись, ми були ще малі...
Колись, нам пісні лунали дзвінко.
Щебетали рясно солов'ї,
співали пісню нам привітно.
Ми з радістю йшли у новий день!
Гортали дні, гортали хвилі -
всіх тих, моментів навкруги...
Були у спокою, ті днини.
Ми ясно бачили життя,
пощади в долі не просили.
Нам спокій був, у радість дня...
Ми волі крила відростили!
І йшовши в ногу з новим днем,
ми рясно віру ту плодили.
Чекали поглядом той день,
коли життю покажем сили!
Та мрії наші, обманулись...
Потоки розпачу, в душі!
Дорослі днини обернулись -
безжальним плачем в самоті.
Кудись, дівалась віра в завтра...
Кудись, дівався щирий сміх.
Забулись щастя, ті повадки,
які зростали ми в душі.
І, день за днем, ковтаючи правду -
гіркого подиху життя...
Все забувались щастя, ті, остатки,
які берегли ми, як дитя!
І крила наші - опускались...
І погляд був - уже не той!
І, в ті хвилини, нам здавалось,
що це життя, страшний лиш сон!
