Нам в дитинстві кробку вручили Невеличку, такого ж віку Щоб думки з речами жили Оселялись в картонну домівку. Положіть же туди іграшок, Щастя мами і ніжні руки Киньте гору дорослих усмішок Магію світу, незвичні звуки. І тарілку жбурніть розбиту Вам за неї влетить від бабусі Ви ж дитина, вам нудно жити Ви завжди в метушні та русі. Покладіть же перший дзвоник Хвилювання та страху насипте Заберуть

Спалахнули нічні ліхтарі, Світло темряву хмелем налило, Розповзлось наче мед по землі, Час заплутало світло... спинило. Стихли деннії звуки життя, Розлетілись мов осінню маки. Лиш машина зі збору сміття Пожирає гуркочучи баки. Просувається містом невпинно, І сміття все збирає-збирає. Зуби клацають й щохвилинно, брухт у жерлі з металу зникає. Наповняється скривлена паща Тим, що було раніш важливо

Хто ти, Незнайомцю? Чого стоїш на моєму порозі? Скажи мені тільки правду: можливо нам по дорозі. Хто ти, Незнайомцю? Чого мої зупиняєш хвилі? Нехай бушувало би море. Навіщо завмерло у штилі? Хто ти, Незнайомцю? Чому ти мене хвилюєш? Чому не даєш спокою? У снах за мною полюєш… Скажи мені, Незнайомцю: навіщо ти так зі мною? Навіщо стоїш на порозі? Чому не здаєшся без бою?

Це так огидно – бачити людей. Цей ниций жах, і ці мерзенні дії. Ти думаєш, що дівчина – «свята», а в неї досвіду, як в клятої повії. Навколо - все брехня. Пусті усі слова. А правда – тимчасова лихоманка. Ти думав – ти за зіркою ідеш? Очуняй, хлопче - це пуста бляшанка! Купити можна, друже, всіх і все, такий наш світ, така у нього правда. Тебе, мій друже, куплять, наче річ, як не сьогодні, то

Існує у світі легенда, що люди цінніші за гроші, Кохання, що раз і назавжди, що втрати бувають хороші Що на помилках ми вчимося, що час заліковує рани, Що друзі ніколи не зрадять, й мужчин прикрашають шрами. Існує на світі легенда, що є на землі справедливість, Що спогади гріють душу, що в бійці рятує сміливість, Що сильні ніколи не плачуть, що в річку не входять двічі, Що близькі не зводять

Удар, ще один, швидше, сильніше, удар прямо в темряву, головою! Я впевнений, ось він мій вихід й не зможу я більше, зустрітися поглядом з справжнім собою. Так, не здаватися, з силою бити, вперся у чорнії двері кулак. Скоро я виберусь з клятого вашого світу, ось і щілина у темряві, бачу яскраво-червоний мак. Там, у землі, серед квітів на мене чекає спокій і теплая вічність з закритими міцно очима.

Мені б мов трава прорости й не дивитись Диким обличчям в рожеві очі. Хочу дощами бездумно упитись, Викинуть з пам'яті дні та ночі. Видерти шмаття з свідомості п'яної. Спогади в прірву жбурнуть не жалкуючи. В них я людина з війни уявної, З світом борюсь за скарби неіснуючі. В пам'яті сенс людсвом вправно нав'язаний, Вічним тавром на чолі розлився. В чорний казан ти стрибнуть зобов'язаний, Супом

Сквозь быстрые минуты суток, Я на лицо смотрю любя. Смущаешься, смеёшься с шуток, А я исследую тебя. Словно бесценная картина, Твоя улыбка, цветность глаз. Но видится лишь половина, Что открываешь мне сейчас. Лишь половина того счастья, Что ты желаешь мне отдать. Но сколько красоты в той части, Что я уже могу видать.

А почему бы не побыть нам вместе? Вполне естественный вопрос. Из слов без сладости, без лести, Столь лаконичен ведь и прост. Ведь ты вполне себе красива, Улыбкой, станом, милотой, И цветом глаз, движением игривым, Лишь ты такой владеешь красотой. А почему бы не побыть нам рядом? Ведь нас в объятья постоянно тянет. Завороженным только смотрим взглядом, A в нём нашей влюблённости туман. А почему бы

Слова о том, что кто-то рядом. Слова что нам безмерно надо. Слова о том, что мы вдвоём, Те что мы слушаем, поём. Слова о том, слова об этом.. Как ты смогла любить поэта? С той горькой, хмурою душой, Её глубокой пустотой? Так много слов, а как иначе? Но он придёт, в объятьях спрячет. И под узором тишины, Слова вдруг станут не нужны. Слова, что шепчешь перед сном, Что вяжут образы узлом. И засыпает

Не близько, не поруч, ні губи, ні руки, У різних вагонах слухаєм стукіт. Колеса об рейки, чи кров'ю об серце, В одне і те ж небо, крізь сльози як скельця. Складаються в повість думки, про розлуку і старість, Непрохані гості, яких чомусь бачити в радість. На карті маршрутів я все ще тебе видивляюсь. Не видно й не чути.. Хоча я дуже стараюсь. Колеса об рейки, чи кров'ю об серце, В одне і те ж небо,