Некваплива мітли мертва хватка - димохід відмудохано відьмин : рачки хатка на курячих лапках більш на слабкість яєць курс не візьме . Мило ладоньки з дзеркальцем грає - бабця повністю впала в дитинство : вовкулаків розгублена зграя - колобка в небі плавлене тісто . Середхвістям русалонька мокра сліз щасливих водойму ридає : майстер плавання кролем болотним захлинувся як газами дайвер . Запитали пташки й зайченятка : " Де ж подівся герой безіменний ? " Що тут треба казать починати ? Справи краще говорять за мене

Ритми якими творитиму краще зміг передать заповітами пращур : яблуко падає - дерево поруч п'яну майстерність нічим не запореш . Пори впрівають а пори минають : фора фартова оформлює навик забавку часом відверте дуріння вміло шліфує шедевру до рівня . Автор як критик - нарцис або цинік : варто боятись чи якість оцінять ? Знов розшматують титана печінку - роги обломлять биком на ганчірку ? Музі коханій мов матері щиро серце вмістити подяку рішило : справді натхненниця все увібрала - свідчить незмінно щасливе єбало

Смотрю на неба голубые дали В глазах твоих, такой же глубины, И как они на склоне увидали Усталость солнца огненной спины. И в них поотражалось золотое, червоное и жаркое в накал, И взгляд от глаз твоих не отрывая, Я яркость предзакатную встречал. Мы рядом, обнялись, морозно дышим. Не к нам, но к миру ропщут бубенцы. Я потерял в твоём великолепье Поводья и от жизни всей концы. Несётся тройка, холод презирая, Нас унося в замёрзший мир немой. Я думал, что навеки потеряю Тебя. Но вот теперь ты, все-таки, со мной. И елки резво строем набегают, Гоня гурьбу берёз перед собой На сани тенью спешной

Дуновением, тревожащим пылинки, Ей сквозь сон привиделась прохлада Вешних вод, стишивших воспаленье, Алое, томившее отрадой. Мягким шорохом рукой касаясь нежно... Или, не рукой - крылом лебяжьим, Ласковое вкралось междометье, Ахнувшее к пропасти косматой, Явно жаждущей невиданных открытий...

Е.Г. К тебе я потерял тропу в траве, что спуталась, слежалась, недвижима И огонек, - что раньше был ориентир, - Смешался в множестве других подобных, но чужих Я встал и так, чтобы... боюсь пойти и не туда, и мимо Не знаю, мне долго ли стоять так - Смятен, потерян и немного втянут в это, как в режим Нет пустоты зияющей - полно воспоминаний Коротких и отрывочных, но теплых и действительно смешных Легка твоя уверенная поступь - Ее я вижу полноценно и в непроглядной тьме из мирозданий Да и улыбки свет твоей от сердца, по-особенному ярко бьёт под дых (Не знаю, может для других она. Воображу, что

"1933" – Мамо, я так хочу пити... – Будь ласка, потерпи, дитино... – Мамусю, я ще хочу жити. – О ні, дитя, навіщо це ниття?.. – Я хочу їсти... – Я теж, мій любий. Лишилися удвох – самі. І тяжко він підняв сокиру, Відтявши матері пів голови. – Мамусю, вибач... я терплю погано. – Нічого, – шепотів він сам собі, І доїдав останні пальці, Що колись тримали руки ці малі. Та це ж нічого, – думав він щоночі. А вдень, виходячи між людьми, Казав, що мати помирала Від холери чи чуми. "Будь ласка, сину, потерпи..." Ті слова текли по венах, Наче річка з кислоти. "Дитя, не

До чорних дір на білім простирадлі у сьоме небо телескоп встромив : галактик недосліджених спіралі зіркове море почали штормить . На чорний день припас пасивний статус для себе . А допоки біла ніч - сідлаю необ'їжджену пиздатість промацуючи яйцями вільніш . Казися : грай чи дійсно з глузду зовсім гівном кривавим коїтус вінчай благаючи аби єбав і досі для тонусу не сачкував пить чай . Прорвало : попіл лави дав потокам перетворитись на бджолиний мед прилип - лижу вулканний вулик-кокон перегорнув сторінку Архімед . Вхопила міцно важіль-хуй тримати : вертітись почала земля таки ядром крізь

Від хуя мого не приховуй манди дикий гонор гріховний щоб він екзорцизму обряди проводить був істинно радим . На стінку чи стелю у піні полізла : тут слід мать терпіння кропити освяченим миром й не бачить в залупі кумира . Аби навернуло до віри - голодні проводимо ігри : вглиб піхви вимірює поштовх сумлінне дотримання посту . Всю мєрзость як чотками паца псалми стали псами єбаться : звіриного імені номер забула людина-феномен . За душу заплачено викуп : створили ребром чоловіку не дар а суцільне прокляття ? Спустіться з Едему і гляньте

Не відстань більшала між нами єднання розділяв не час а весь любові смак незнаний так незбагненно позначавсь . Не піхву притягало хуєм бо тіл хімічний трус манив . А Той Хто вічно наверху є сказав : " Вона і він - вони " . Інакше це не пояснити : гармонії взірець тонкий хуй зміг би як кому наснитись свідомо охопить думки . Та навіть співпадіння в разі де помилковість сприйняття дає поширитись заразі я радше б пеніса відтяв ніж імовірність припускав би що " ти я - ми " - фуфла міраж . І той хто око б клав на скарб мій дивився б ним останній раз

У вакцинах мікрочіпи. Стали швидше рости діти. Весь рік нам відключали воду, Проводять тести над народом. Вірус сіють літаками, Вночі годують павуками, Скоро нас буде мільярд, Всіх винищують підряд. Трамп відкриє нам кордони, Підніме тестостерони, Розжене усіх незгодних, Буде добре як ніколи. Маск відправить нас на Марс, Придумати ж - ніхто не дасть. Бійся, перед цим репостом, Джо Роган - нинішній апостол. Земля пласка, на місяці ніхто не був, Не бути патріотом взагалі табу. Ти народився зранку; історія брехня, За тими хто не згоден стежать щодня. Все нове лиш повторення старих ідей, Сталіна

Без дозволу пизду звалив і виїб : обоє ніби ми були невинні нікого з нас за це не покарали . Розбився корабель - ростуть корали . Не знаю як тепер тебе єбати . Насильницьки чи встановити бартер : оплачувать мов шльондру за тарифом ? Екватор перейшов - позаду рифи . І сраку перепробував і піхву . Так підозріло в океані тихо : настільки що аж парус висне зайвим . Встать пеніс восьминогом вислизає . Погоди не очікував лихої трусами сам прокляв себе виходить . На попит по сей день впливає вартість : все має добровільно відбуватись

Немногим долее оборванного взгляда, Твои держу черты и приставляю встык К чужим нарядам, формам и наградам, Лишь от того что по-другому не привык. Ты холодна, тепла или горячна - Не скажет мне никто, и ты молчишь. Одна лишь мысль, что греет, мне приятна, Что ты одна, что ты ни с кем не спишь. Ты трепет, блик, вибрация, смятенье; Ты долгое пронзительное "а". Ты вдохновение мое и огорченье. Как жаль, что это все всего лишь на словах Тебя я не увижу? Все возможно Тебя не зачерпну? Наверное, увы Но все же мне спокойно, тихо, не тревожно, Что мы, уж, как ни есть, не повод для молвы.