_ _ _ _ _ б'Є - п'Є ? бІГ - лІГ ? БІЙцЯ БІЙсЯ ? бУДКИ гУДКИ ? ВаРТЕ ВіРТЕ ? вАРТОВИЙ фАРТОВИЙ ? ВаШІ ВоШІ ВбІК ВтІК ? ВеСЛО ВиСЛО ? ВИбРАВ НЕВИпРАВНЕ ? ВИгІДНІ ВИхІДНІ ВИРіШИТИ ВИРуШИТИ ВІДРАЗа ВІДРАЗу ? ВІрНІСТЬ ВІчНІСТЬ ? ВіТЕР ВиТЕР ? ВМіТЬ ВМиТЬ ВУАЛь ВУАЛя ? гАРЕМНЕ дАРЕМНЕ ? гАРТУЄ - вАРТУЄ ? гРІШКИ ? тРІШКИ гРОМОВА пРОМОВА гУКАТИ - шУКАТИ ? ДиКА ДяКА дІДОМ гІДОМ ? ДіЯ ДнЯ ДОСвІДУ ДО СнІДУ ? дРАМИ еРАМИ ДУбЛІ ДУеЛІ дУМ сУМ ? еГО оГО ? ЕрА ЕхА жИВИМ сИВИМ ? ЗАБУвАТИ ЗАБУхАТИ ЗАЗвАЛИСЯ - ЗАЗнАЛИСЯ ? ЗАмІСУ ЗАвІСУ ? ЗАОдНО ЗАОчНО ? ЗАСЛАбКА ЗАСЛАнКА ЗАХИщАЄТЬСЯ : ЗАХИтАЄТЬСЯ ?

_ _ _ _ _ БО Я БОЯ ТИМУСЬ - ТИ МУСЬ ? --- ГІД ГІД РОЮ РОЮ ? --- ГОЛО ГО ЛО НА НА БАТ БАТ РАКОМ РАКОМ --- ЗА ЗА МАХ НА МАХНА --- ЗЛІ З ЛІ РИКИ РИКИ --- ЗЛО ЗЛО ВИТЬ ВИТЬ ? --- НЕДОЛЮ НЕДОЛЮ БЛЮЄШ - БЛЮЄШ ? --- НЕ ДО НЕДО ЛІКІВ ЛІКІВ ? --- НІЧ НІЧ ОГО ? ОГО ? --- СЕРЕ НАД СЕРЕНАД АМИ А МИ ЛИЙ : " ЛИЙ " --- ЩЕ ВИ ЩЕ ? ВИ ДНО ДНО ? _ _ _ _ _

Барселона гасила звуки, покрывая их бархатом прошедших лет и событий. А под этой пеленой сны смешивались с днем, создавая будущее из прошлого. И все же, лукавая искра новизны угадывалась в очертаниях ночного города. За прошедшие годы Амандо практически позабыл свое первое впечатление, о старом городе. Вероятная причина того, что память напомнила о давних воспоминаниях, в том, что события сегодняшней ночи могут растворить старую Барселону во тьме. Такие раздумья душили его мысли и давили своей крепкой хваткой. Колокол в церкви Санта-Мария-дель-Пи возвещал о назначенном часе, но никто так и не

«Засыпай» «Он спал, и он проснулся. Он открыл глаза. И вот, подле его постели стоял чей-то силуэт…» Мэри Шелли «Франкенштейн» «Слушай…». Ты уговариваешь себя, что ты один, что в комнате никого кроме тебя нет, и почти сам начинаешь в это верить, пока не понимаешь, что одной веры в это недостаточно… Шорохи, тени, скрипы, и зловещие силуэты. Если они способны заставить воображение взрослого человека вырисовывать самых страшных монстров из тени простой вешалки то, что и говорить о ребенке восьми лет. Но этой ночью в спальне маленького мальчика появилось, что то еще помимо привычных очертаний

Він сидів на своєму посту та дивився у небо, затягнуте хмарами. Воно було абсолютно чорним – ні зірок, ні тужливого місяця. Непроглядна, суцільна темрява, яка ніби мовчки засуджувала це кровопролиття. Адже така жорстокість – це неприродньо, неправильно, дико навіть для матінки природи. Солдат був занурений у думки, але це не відміняло його уважності. Ба, навпаки, мотивувало до роботи, стримувало від сну навіть у найважчі години чергування. Саме це давало сил та наснаги боротись, захищати рідну землю, а основне – вижити. Раніше, він не розумів навіщо берегти себе, якщо потрібно битись до

Я ховаюся в темряву ночі, ніби для того, щоб відшукати там відповіді. Немає відповідей, але немає і часу, хочу плекати ілюзію. Я вже не знаю чи хочу шукати, але коло все одно не зупиниться. Вже знайшов, чого не хотів, знайду тільки те, чого боюся. Невже справді невпинний той страх? Чи то очікування тривожно стукоче годинником, вказує, що ховатись не довго. Не мені обирати. Не хочу дивитись туди, назовні, де залишилися освітлені вікна, де люди зайняті звичними справами, цього вистачає і вдень. Не хочу лічити хвилини, все вже сталося. Навіщо продовження? Варто далі? Я постійно підводжу і

Твоє сонце Три роки на циферблаті. Без рим, пісень, прози. Без Баха і місячних сонат. Без гучних слів терпких почуттів, грайливих світанків. Без легкого « Вінстона» і важкого року. У місті «Л», де немає мрій і надій, де вулиці покриті снігом і мовчать понурі химери, задерши голови до лютневого неба, без сонця і правди про нас. Жовті тролейбуси поспішають тісними вуличками на зустріч весні, яка зачаїлася в сірому під’їзді, заблукавши, як колись ти. І, можливо, хтось віднайде її, прихистить, подарить своє серце і відпустить назавжди. Тільки не сьогодні. Сонце забуло про нас. Так же як і ти про

Знову ховатися. Відчувати себе звіром, загнаним тим, від кого чекав допомоги. Невже справді довірюся? Втікати більш звично. Так можливо чесніше. Нас двоє, тільки я і мій переслідувач. Здається, наче вже чую кроки за спиною. Не важливо хто він насправді, зустріч із ним фатальна. Чи все ж неминуча? Поки ще гра триває. Хай так буде якомога довше. Якби ж не діймала втома. Втікати більше без сенсу і все ж зупинятись не можна. Хіба втечеш від того сірого міста, що навалило своїми стінами з усіх боків? Хіба втечеш від світла автомобільних фар у темряві на мокрій дорозі? Не можливо, але досі