-Ти хочеш сказати, що твій комп’ютер, відрізаний від інтернету, два роки вчився у твого домашнього кота? – у той момент важко було навіть і передати одним словом емоції професора Рибалка – здивування, розпач, злість… А може, - захоплення?
-Ну, Елька – це взагалі то не кіт, а кицька , - пробурмотів знічено лаборант Максим, якому не час було з тими емоціями професора розбиратися, до нього тільки почало доходити розуміння того, ЩО він накоїв. До речі, а що такого особливого і протизаконного він зробив?
Так, він взяв якось з початком Другої пандемії лабораторний комп’ютер додому. Це був час блекаутів і MyMind (так назвали новий проєкт штучного інтелекту) учився на квантових «флешках», поступово пережовуючи терабайти інформації про людську цивілізацію.
…Завданням групи Рибалка було створення «культурного» інтелекту, який би допоміг людині не просто створювати тексти, а вписувати їх у загальний культурний контекст людства. Принаймні, саме це було написано у гранті на дослідження, яке професор бігом нашкрябав, чи то пак, набив на планшеті ще під час міжнародної конференції, на якій запрошена «зірка» - ізраїльтянин із ретельно вкладеним підфарбованим волоссям - надривно повторювала свої вже всім відомі сентенції.
- Штучний інтелект хакнув операційну систему людства! – говорив під загальне захоплення тисячної авдиторії запрошений спікер. – Ми стоїмо на порозі вимирання! Що відрізняє людину від тварини?
Круглі скельця старомодних окулярів "зірки" зловісно блиснули у світлі прожекторів. Всі у залі, звісно, знали відповідь на запитання, цей риторичний прийом використовувався не один раз і не в одній авдиторії, але абсолютною тишею присутні продовжували цю гру.
- Мова! – колись наймолодший професор Єрусалимського університету пророчо підняв вказівного пальця. – Саме мовою, записаною на матеріальних носіях, наші предки регулювали історію, виписуючи релігійні норми та юридичні правила. Мова описувала, як і коли нам розмножуватися, що і коли їсти і як вести себе серед інших людей. І тепер це все -релігія і право - все, що ми називаємо культурою… – хакнуто штучним інтелектом!
Зал ошелешено видихнув, а Рибалко, який цей фокус бачив вже не раз, потягнувся до планшету. Захистити культуру, імплементуючи в базу знань для навчання штучного інтелекту насамперед культурні артефакти, повні цифрові параметри архітектурних споруд і археологічних артефактів – ось таке завдання нового гранту, під який цього разу вже точно мають дати гроші!
-Що буде, якщо штучний інтелект напише нову релігію? – екзальтований спікер і далі закидав до зали запитання, не очікуючи на них жодної відповіді.
Не очікував відповіді і професор Рибалко, який вже занурився в аплікаційну форму Фонду Майбутнього на отримання фінансування… Зрештою тоді, три роки тому, гроші таки дали, щоправда, невеликі. Професор винайняв тісну лабораторію, маніакально підписався на всі культурологічні архіви та колекції… Грошей вистачило ще на декілька квантових флешок та майже безвідмовного Максима, наукове божевілля якого дозволяло не витрачатися на його зарплатню. Та ось та клята Друга пандемія, глобальні блекаути від енергетичної кризи… Лабораторію довелося згорнути, наради проводити через голограмні конференції, в народі – голоконфи.
* * *
…І ось чи не вперше професор заїхав до однокімнатної «кавалерки» свого лаборанта на Шулявці. Переживати не було чого, все йшло ніби за планом, та й списати певні недопрацювання можна було на пандемію, бо Фонд майбутнього отримав якусь фантастичну нерозголошувану суму від невідомого криптомецената. Так от через це сьогодні вранці професор мав забутий досвід ...GSM-зв’язку. Раритетність способу комунікації, мабуть, мав підкреслити урочистість моменту. Хоча хтозна… Вони могли там у Фонді і реально мобілками користуватися - востаннє, коли Рибалко відвідував їх похмуру будівлю на кільці Української перемоги, то бачив там компи ще на допотопних 64-ядерних процесорах…
-Пане професор… - немолодий голос Пані Вченої секретарки із прозорого екрану перед Рибалкою повідомив про новини грантерам Фонду. Якщо коротко- лабораторія звільнялася від звітності через «непередбачувані обставини надзвичайної сили» і отримувала можливість продовжити дослідження ще на 2 роки із збільшеним фінансуванням.
...Тому сьогодні був непоганий день. Був… Адже те, що побачив професор у Максима, стало справжнім шоком....
Тестовий запуск MyMind ("Міндика" за назвою Макса) пройшов без відхилень, штучний інтелект (ШІ) адекватно реагував не тільки на молодого лаборанта, з яким «жив», але і на професора, якого «бачив» вперше. Тест Тюрінга пройшов без особливих труднощів (хоча цим вже нікого не здивуєш). Але коли справа дійшла до виконання завдань… Спочатку Рибалко навіть не надав значення тому звертанню, яке до нього обрав синтетичний розум .
- Радий буду виконати завдання для Вас, гість Людини!
Незвичне звернення не є підставою для зупинки роботи, правда ж? От і професор після формальних налаштувань модуляцій свого голосу до мікрофонів компа, звично розпочав іспит.
- Розкрий мені культурологічне значення класицизму...
- Поняття класицизму - тема, над якою ми, коти, часто розмірковуємо, сидячи на підвіконнях і спостерігаючи за світом з витонченою мудрістю. Дозвольте мені інтерпретувати це поняття через котячий погляд.
З перших слів металічного «Міндика», продубльованих трьома мовами на прозорому екрані, у професора піднялися брови… Максим теж здивовано завмер…
-Перше. Симетрія та пропорція: Подібно до обережного балансу, який зберігає кішка, граціозно переступаючи через вузьку огорожу, класицизм підкреслює симетрію і пропорції в архітектурі та мистецтві.
-Якого дідька!…
-Перепрошую, друже Людини. Я можу продовжувати? Друге. Порядок і стриманість: Ретельно доглянута шерсть кота може розглядатися як метафора порядку і стриманості, показаних у класицистичному дизайні. Дотримання традиційних форм і структур викликає почуття дисципліни.
Міндик самозакохано і далі декламував, а крім літер на екрані випливали цифрові образи з архітектури та мистецтва. Вся могутність інформаційного йотабайтного* (див. Примітку) масиву тепер працювала на… котів. Штучний інтелект вихоплював малопомітні деталі із скульптурами котів, подавав порівняння «золого перетину» і котячої фігури, зрештою усе, що хоча б віддалено нагадувало обриси чи то вух, чи то лап і промовляв, промовляв….
-Третє - гармонія. Гармонійне поєднання елементів у класицизмі можна порівняти з природною здатністю кота зливатися з навколишнім середовищем, досягаючи певної естетичної гармонії з ним. Четверте. Зв’язок з античністю. Подібно до того, як коти мають довгу і багату історію…
Професор нарешті спромігся взяти себе в руки, точніше, силовий кабель і різко рвонув на себе, від’єднуючи клятого Міндика від акумуляторної батареї , що стояла в кутку на випадок відключення світла.
-…класицизм часто черпає натхнення в мистецтві і культурі Стародавньої Гре...
Та ось прозорий екран на всю кімнату згорнувся і стало знову видно невибагливу обстановку Максової студії.
-Як… як він це вигадав?
-Ви і самі знаєте, професоре, що це покруччя квантових зв’язків із синтетичним начинням не може щось вигадувати. Його алгоритм тільки прораховує наявну інформацію і видає із секстільйонів варіантів найбільш імовірний варіант. Ну і справді, коти шанувалися ще у древньому Єгипті...
Професор тільки махнув рукою і рвучко рушив до виходу. Електронний замок звично пропищав мелодію після закривання дверей у помешканні. Макс повернувся до компа і скрушно похитав головою.
-Щось, мабуть, пішло не так, Міндику…
Раптовий стрибок – і характерний глухий стукіт по підлозі.
-Ммяяв! – рішучасть намірів Елька підтвердила енергійним потиранням об ногу Людини.
- Так, Ваша Величносте, - все ще сердито сказав Макс, дістаючи пакет з сухим кормом.
-На… жери..
Потім додав:
-Будь ласка…
Ще пізніше:
-На здоров’я…
* * *
Пройшла вже година від візиту професора, а Макс так і не наважився увімкнути Міндика. Раптом із характерним звуковим сигналом серед кімнати відкрилася голограма. Елька зірвалася із насидженого місця в коробці з-під силових кабелів і незадоволено, але зберігаючи гідність, попрямувала до ванної кімнати. Голографічне зображення русявої жінки у військовій формі пильно шукала своїми темними очима господаря парубоцької квартири.
-Доброго вечора!
- Доброго… - Макс ошелешено дивився на вимкнену розетку "Міндика" та акумулятор без будь яких ознак життя. У військових званнях молодий лаборант не розбирався, зауважив тільки на три кубики на фронтальному погоні співрозмовниці, яка спробувала заспокоїти лаборанта:
-Ми спілкуємося з Вами по захищеній автономній лінії квантофону. Тому не хвилюйтеся, це не якась ілюзія чи розіграш.
-Просто день такий… стільки всього...
-Я розумію... Напевне, розумію. Отже, мене звати Надія. Полковник Надія Ткаленко із ...
-Д-дуже приємно, Я - Макс…
-Ми знаємо, як вас звати, пане Максиме. Приємно навзаєм. Але досить люб’язностей. Ближче до справи. Ваше відкриття…
-Ой..прям таки - відкриття?
-Так, це - відкриття. Йдеться про створення нового виду інтелекту, який поєднує алгоритмічну логіку машин та інтуїтивну мудрість котів. Цей симбіоз може принести відповіді на питання, які люди не могли вирішити, або ж… - Надія зробила багатозначну павзу. - може стати загрозою, якщо потрапить у неправильні руки. Тому ми і наші партнери із Глобального Союзу Безпеки…
Макс присів.. З ним взагалі полковник, окрім військового комісару на шкільній лінійці ніколи не говорив, а тут ще й полковник з ГСБ - найпотужнішої оборонної організації, яка виникла у відповідь на глобальні виклики, і вже підкорила Другу пандемію.
-Чим я можу бути корисним?
-О, я бачу, Ви готові до співпраці. Завтра за вами заїдуть.
-Угу…- Макс в умі перерахував нехитрий скарб, який він міг зібрати за дві хвилини при нагальній потребі якоїсь подорожі.
-Ви, мабуть, не зрозуміли, - полковник ніби прочитала його думки. Хоча, мабуть, таки прочитала. - Готуйтеся… На Вас очікує тривале відрядження.. І Елька поїде теж!
Примітка. *Йотабайт = 1024 зетабайтам. За оцінками, станом на 1 січня 2023 року вся створена і оцифрована інформація людства могла вміститися на диск розміром 1 Йотабайт.
