На місці неба — стіна із бруду. На місці річки — новинна стрічка, слова, які я за мить забуду. Ковтати стрічки — погана звичка. На місці гір — безкінечне горе. На місці моря — підвальний морок. Здіймає очі звірисько горде, скарби ховає свої за сволок. На місці мови — розгублений погляд, сумний, як дощ над футбольним полем, гравці якого сховались у погреб й сидять наодинці із власним болем. На

Я чув мовчання древніх королів — приносив вітер. І я волів шукати кольорів in stahlgewittern*. Спочатку все було якесь брудне, брунатне, сіре. І цю межу не кожен перетне без втрати віри. Зелений був. Приглушений такий, ховався наче. Там мені снились пращури й батьки і «плине кача». Був чорний далі, я його носив перед собою, коли на сотні тисяч житмасив ревів від бою. Та якось раз мені ота гроза