Кольори

Я чув мовчання древніх королів —

приносив вітер.

І я волів шукати кольорів

in stahlgewittern*.

Спочатку все було якесь брудне,

брунатне, сіре.

І цю межу не кожен перетне

без втрати віри.

Зелений був. Приглушений такий,

ховався наче.

Там мені снились пращури й батьки

і «плине кача».

Був чорний далі, я його носив

перед собою,

коли на сотні тисяч житмасив

ревів від бою.

Та якось раз мені ота гроза

влетіла в око.

І вмить — ультрамарин і бірюза,

краплак і мокко,

церулеум, рубін і кіновар,

і темна умбра.

А потім — наче хтось розбив ліхтар 

і смикнув тумблер.

І я тепер лишаюсь вічно жить

із королями,

та не забуду ту єдину мить

із кольорами.

*нім. — в сталевих грозах