Пролог Земний сосновий ліс оповитий мороком. Рідкісні промені нічного світила пробираються крізь листя, падаючи на траву витонченим малюнком, що розпливається в тіні дерев. Жінка, одягнена в темно-фіолетовий плащ, якийсь час стоїть на місці, прислуховуючись. Погляд підіймається до неба. Там спокійно мерехтить місяць — місцевий нічний-денний супутник, що перші сімдесят дві години простягає

Ерза прокинулась посеред глухої ночі. Як сполохана сиза пташка, вона відкинула ковдру, розкинувши білі крила-рукави своєї нічної сорочки. Темрява у її кімнаті клубочилась, наче кішка в ногах господаря. Густі хмари затягнули небо, не залишивши навіть і натяку на світло. Та погляд жінки був прикутий лише до одного: на полиці, по-під стіною, стояв ряд пустих, маленьких пляшечок, а в одній із них

Вечір опускав сонце за горизонт, ніби силою притискаючи його до небокраю. А те, в свою чергу, неохоче кидало останні промені у вікна бібліотеки, чіпляючись за крихку надію. Ерза відвела від нього погляд, як тільки воно зникло - на душі з'явилося дивне передчуття... Тепер треба було повертатися до роботи: в її магічній кухні на неї чекав еліксир, який треба було допрацювати і перевірити два зілля

Сполошена власним криком Ерза ніяк не могла вгамувати власне серцебиття. Все навколо здавалось таким нереальним, ніби досі зануреним у страшний сон. Тепер вони снились їй ще частіше ніж зазвичай і це змушувало шукати все нові і нові шляхи, як подолати неминуче… Сонце розсіювалось у густих хмарах і наповнювало кімнату світлом, як білим туманом. Густим, наче молоко. Воно стелилось по-між застиглих

Запах був її єдиним поводирем від самого народження. Мортіша завжди погано бачила, не те щоб для звіра, а навіть і як для звичайної людини. Тож єдине на що вона могла впевнено опиратись – це запах. І він її жодного разу ще не підводив. На відміну від людей… Люди були егоїстичними, пахнули страхом, злобою і брехнею. Люди пахнули підлістю і жагою наживи. Люди пахнули металом і зброєю. І жодна її

Бйорн прокинувся під вечір від чужого галасу. Він сонно припіднявся на ліжку і одним розплющеним оком зиркнув у бік Ала. Той спав на сусідньому ліжку мертвим сном, пускаючи слину на подушку. Руде волосся, у сутінках, стирчало вусібіч, як полум’я у багатті. Після вчорашнього аншлагу у цьому гостьовому дворі, вони ледь доповзли під ранок на другий поверх, до своєї кімнати. А все тому, що спершу

Ранок почався не з хорошого. Придворні слуги гасали, як вшпарені, коридорами. Ерза ще завчасно підготувала необхідне для сьогоднішньої зустрічі, але усе ніби навмисно йшло на перекір. У вчорашньому еліксирі чомусь випав осад, а отже його треба було переварювати, сон-трава для нового закінчилась, а Ярена, як завжди, можна посилати тільки за смертю. Вона відправила його по потрібні інгредієнти і

Ранкове світло заливало кімнату, пробиваючись крізь вікна її чародійської кухні. Сонце м’яко стелилось на дерев’яний стіл під вікном і гріло пожовклі сторінки книг, у яких ховались таємні заклинання. Сонце нишпорило на полицях, завалених рукописами, кристалами, корінцями, і ледь помітно виблискувало на лезі срібного клеймора, що ховався поміж них. Сонце торкалось усього, своїми тонкими променями:

Холодний зимовий ранок. Равéна поверталась із таверни, намугикуючи щось із репертуару бродячого барда, що гостював цієї ночі у «Синій Петлі». Руки відвалювались після усієї перемитої підлоги і витертих столів, але два зароблених срібних талі у кишені – гріли душу. Провулки змінювали один одного, ноги самі вели її уже знайомими місцями. Чим далі, тим пустішими ставали вулиці, тим пустішими ставали

Влаштувавшись біля комина, я насолоджуюсь теплом та слухаю тихе шепотіння своїх хаотичних думок, погляд безладно блукає залою. Переводжу погляд з вогню на свої порізані руки, з рук на кам’яні стіни, зі стін на дівчину із химерним поглядом на ведмежій шкурі. Це, мабуть, найбільш затишне приміщення у нашій оселі. Якщо скласти руки разом, поєднання порізів утворить візерунок схожий на ластівку.

Був теплий весінній вечір. Віталік поспішав до метро. Він встигав впритул на останній потяг, у кишені було рівно чотири гривні на проїзд. Він перебував у піднесеному настрої. Цього вечора був концерт його улюбленого гурту, музики були в ударі, та Віталіку вдалося відірватися на повну. Після концерту була п ’ янка, і він був добряче напідпитку. Купивши квиток у автоматі, наш герой пройшов крізь