Схожі публікації
Ранкове світло заливало кімнату, пробиваючись крізь вікна її чародійської кухні. Сонце м’яко стелилось на дерев’яний стіл під вікном і гріло пожовклі сторінки книг, у яких ховались таємні заклинання. Сонце нишпорило на полицях, завалених рукописами, кристалами, корінцями, і ледь помітно виблискувало на лезі срібного клеймора, що ховався поміж них. Сонце торкалось усього, своїми тонкими променями: кольорових склянок і пляшок із еліксирами, засушених пучків рослин, що висіли по-під стелею, на тонких мотузках, як гірлянда. Запах м’яти п’янив голову. Повітря було солодким і лоскотало носа пряними травами. Ерза стояла над великим чаном, посеред кімнати, в котрому булькало щось густе і ароматне. Вона була така сконцентрована на процесі, що навіть якби у кімнату увірвалась сама Смерть – Ерза б навіть не помітила. Свого помічника Ярена вона послала у передмістя, аби докупив інгредієнтів, і захисний бар’єр наклала, аби ніхто не тривожив. Жінка засукала рукави білої, як сніг, сорочки і примружилась, пробігшись поглядом по баночках із сушеними травами, що стояли на столі поруч.
Жінка відступилась на кілька кроків і задоволено посміхнулась. Її медові очі блиснули у сонячному світлі. Вона дістала з-під сорочки ампулу на тонкому ланцюжку, що висів на шиї, захований ближче до серця. Обережно відкоркувала її і додала лише краплю прозорого, як сльоза розчину у казан.
Рідина забулькала і густий клубок пари здійнявся вверх.
Ерза заправила сиву прядку неслухняного волосся, що вибилась із густої, русої коси. Хоча вона і виглядала молодо, але сивина давно видавала її вік. Якби Ерза того не хотіла, але вічно молодою їй залишатись уже не вдавалось.
Вона озирнулась на звук і усміхнулась:
Жінка неквапно підійшла до дверей, підіймаючи поділ горіхового плаща, і потягнула їх на себе. У коридорі, стояв король всього Танеросу – Фрід. Високий, статний. Від нього завжди терпко пахло тютюном, медом і металом. Ерза коротко вклонилась для привітання і підняла очі. Між нею і королем зараз була тонка рожева плівка, яку ледве вловлювало око. Вона переливалась, як мильна бульбашка на сонці, відділяючи покої Ерзи від інших стін замку.
Фрід розуміюче кивнув і зробив крок вперед, переступаючи поріг її кімнати. Двері за ним закрились від помаху руки Ерзи.
Фрід зітхнув.
Фрід полегшено зітхнув, і від однієї згадки про свою маленьку доньку – наче розтанув. Ерза знала, що Її Світлість Діадна – була його єдиною втіхою і розрадою, після смерті дружини. Королева Беатта померла під час пологів, і варто було йому вперше взяти на руки новонароджену доньку – як він знайшов у ній свій сенс. Знайшов продовження своїй любові. Але маленька Діадна згасла нього на руках. В ту ж мить він наказав Ерзі будь-якою ціною продовжити життя своїй донці. І ось уже сім років, Ерза підтримує в ній життя. Життя, нитка якого давно скінчилась. Бо Ерза бачила, що ніколи і ні на кого, Фрід не дивився такими очима, як дивився на маленьку Діадну. Коли він брав її на руки і кружляв тронною залою. Коли садив собі на плечі і гуляв королівськими садами. Коли грав у схованки. В ті моменти він був просто батьком. Не королем…
Ерза кивнула і, усміхаючись, мовчки передала ложку королю. Він відсьорбнув супу і розсмакував його, облизавши губи. На його обличчі виднілось запитання, та Ерза випередила його, перш ніж воно пролунало в слух.
Фрід втягнув носом аромат густого наваристого супу, що побулькував біля них і ніби на мить завагався. Але лише на мить.
Скибка свіжого житнього хлібу, дерев’яна ложка і миска. Вони сіли за стіл так, ніби зараз між ними не було чинів і статусів. Ніби вони були старими добрими друзями, які просто сіли перекусити. Перші кілька ложок вони їли мовчки – просто насолоджуючись їжею.
Жінка вмить змінилась на обличчі і розуміюче кивнула головою.
Фрід видихнув і наче заспокоївся.
Вона підійшла до чану і набрала звідси запашного супу.
Фрід кивнув і прийняв миску. Ерза вклонилась, рушила до дверей і помахом руки відчинила їх перед королем.
Ерза зачинила двері і повільно видихнула, спершись об них спиною.
Їй снилась Його смерть.
Але не сьогодні, не за столом із Королем Ріхтардом, не в її присутності. Короля уб’ють у невідомій битві. І кожної ночі їй снився один із десятків способів, якими він може загинути від чужої безіменної руки із мечем чи списом…
А ці переговори сьогодні стануть початком чогось страшного. Чогось, чого Ерза не могла передбачити. І їй лишалось лише готуватись до найгіршого, і усіма можливими способами, уберегти Фріда від смерті. Захистити його від усілякого можливого впливу. Магічного чи ні.
Він не повинен знати. Він не повинен хвилюватись.
Вона все владнає. Як завжди…