Не будет больше поцелуев, И нежных слов Люблю! Прости! Любовь ушла и я незнаю, Ну как теперь её спасти? А мы теперь чужыми стали, И можем друг без друга жыть... Но мы не сможем, отвечаю, Кого то снова полюбить...

А знаєш я сумую за тобою, У літніх сутінках тебе нема... Тебе я проводжала із журбою, Але в душі співала радісна весна... І ось іду по вулиці блукаючи примарно, Ще крок ступлю і згадую усе... Чи вже ж таки чекаю марно, Що час тебе на крилах принесе... І серце захлинається від болю, Душа кричить у тиші голосній... Повернеться і буде він з тобою, Мовчи і гірше думати не смій... А я не знаю як мені

Не близько, не поруч, ні губи, ні руки, У різних вагонах слухаєм стукіт. Колеса об рейки, чи кров'ю об серце, В одне і те ж небо, крізь сльози як скельця. Складаються в повість думки, про розлуку і старість, Непрохані гості, яких чомусь бачити в радість. На карті маршрутів я все ще тебе видивляюсь. Не видно й не чути.. Хоча я дуже стараюсь. Колеса об рейки, чи кров'ю об серце, В одне і теж небо,