Ах душа ты моя откровенная Ах душа ты моя доверчивая Будь осторожена кругом демоны Хотят сердца твоего безсердечные Куда глаза смотрели мои синие Что вы уши такого слышали Как вы губы могли целовать взаимностью Недостойного гада ползучего Ах ты сердце мое не разумное Как могло ты поверить в чушь несусветную Обмануть и запутать себя дорожками мутными Что ведут тебя в омут В бездну темную Скланяя к шагу не верному Что душа теперь слезы льет горемычные Разве мог человек поступить так безжалостно Так бездумно и без созрения совести Дав понять что понраву душе его открытой Такой чистой искренней

Він казав ночами - я придбаю нам двом той маленький дім, З білими стінами, відкритими балконами, дахом карминно-червоним, І поруч буде маленький сад, а десь далі стоятиме млин, Аби тобі було що замальовувати акварелями до альбому. Нам у тому домі буде разом тепло, буде солодко так жити вдвох, А потім втрьох, а може іще вчотирьох, тут як сама захочеш, Але ти знай, що я кохатиму наших дітей більше ніж міг би кохати сам Бог, Тому що в них буде твоє темне волосся та мої сіро-блакитні очі. Я кохатиму тебе, у нашому великому-превеликому домі, кохатиму Так сильно та ніжно, як ти могла б собі

Ты не сварачивай с дороги Ты не сварачивай с пути Что нам начертано судьбою Нам не по силам обойти И как бы не было нам больно И как поступки обьяснить То что свершилось между нами Это было, есть и будет И не возможно отменить Ты можешь обижать меня словами Чушь всякую на меня нести Но, то что было между нами Нам не по силам изменить И если б мне сказали Твой выбор Ты можешь время повернуть назад Я бы все снова повторила А ты бы смог? Ну что молчишь? Когда ты любишь человека Ты все готов ему отдать Душа и сердце сговорились И разум не хотят включать

И есть сегодня осознанье Что наконец то отпустила Того, кого я о любви просила Все алелуя Теперь свободна, От чувств безумных неугодных Впредь буду очень осторожна Я сердце открывать И верить в чудо Есть половинка Которая моя Которая не предаст меня Всегда плече свое подставит Которого ко мне влечет И что то манит Ему могу я доверять И не бояться потерять Ему нужна моя любовь Он мой единственный герой

Твоє сонце Три роки на циферблаті. Без рим, пісень, прози. Без Баха і місячних сонат. Без гучних слів терпких почуттів, грайливих світанків. Без легкого « Вінстона» і важкого року. У місті «Л», де немає мрій і надій, де вулиці покриті снігом і мовчать понурі химери, задерши голови до лютневого неба, без сонця і правди про нас. Жовті тролейбуси поспішають тісними вуличками на зустріч весні, яка зачаїлася в сірому під’їзді, заблукавши, як колись ти. І, можливо, хтось віднайде її, прихистить, подарить своє серце і відпустить назавжди. Тільки не сьогодні. Сонце забуло про нас. Так же як і ти про

Темрява вкрила кімнату. Жодний промінь світла не потрапляв туди. Все село поринало в тишу та готувалось до сну. Лише в одній хаті ще довго горіла свіча. Там, зовсім одна, посеред кімнати сиділа Ганна. Вона дивилась, як мерехтить полум’я свічки, та не бачила вона в ньому світла. Їй здавалось, що вона потрапила у пекло, де нікому немає пробачення. Її охопив страх, мороз пробирав тіло. Ганна куталась в одежу, але та не гріла її, бо мороз був у серці. Сьогодні її зрадили... Ще вчора вона вірила в любов та щастя, а сьогодні хотіла померти. Не бачила Ганна світлого сонечка, не чула більше, як

Я хочу целовать тебя утром И варить тебе кофе иль чай Провожать на роботу желанно И с роботы весь день тебя ждать Я хочу тебе гладить рубашки Убирать и готовить, стирать И беречь и лечить когда болен И как мама тебе помагать Я хочу для тебя стать всей жизнью Быть женою, и мамой, и другом Наслаждатся с тобой каждым мигом И справлятся с каждым недугом...