Ви колись собі уявляли, що сховано, пережито або те, що досі тліє всередині людини, яка зараз поруч з вами сидить? Такі собі скриньки Пандори…можливо їх відкриють сьогодні, через тиждень, в наступному поколінні, а може їх знищать завдяки колективній силі жерців? І не існує порівняльної таблиці пережитого, хоч люди часто змагаються в кого більше болить. В молодої жінки померла щойно народжена дитина, підліток не може самоідентифікуватись і тому всіляко руйнує себе і постійно думає про суїцид, 36 річного чоловіка зрадила дружина і цим він пояснює свою пиятику і азартну манію. А в Рори

Я вишиваю нитками безсоння цнотливий ранок. Знову, наче вперше. Хоч місяць небом мандри не завершив і краплі ночі ще на підвіконні. У голку засиляю перший промінь - хрупкий, сором'язливий і тендітний. В чеканні чуда у порі досвітній стоять ліси, сумні і нерухомі. Рожеву нитку покладу на обрій, осоння ясно загаптую сріблом, по травах роси кину дрібно-дрібно, розсиплю заходом останні зорі. Розквітне небо вишитим обрусом, стече у безвість ніч за видноколо. Дістане ключ Дажбог золоточолий, розчеше по полях пшеничні вуса.

Почуй мене через спів твоїх хуртовин, через безодню води і солі, через сотні імен і моїх забутих провин, замкнутих в колі моєї долі. Ти почуй мене через безсоння моїх ночей, через річок, озер прозорість. Поки все мине, непомітно в море стече, ставши рядками нових історій. Ти почуй мене у нічній розмові зірок, через туману вологий смуток. ...Грає полонез, наче роблю в безодню крок - п'ю, як вино, ностальгії звуки.

Когда тебе добили душу Разбили сердце на куски Когда жестоко обманули И кинули не сказав прости Я не люблю и не любил И никогда не полюблю Вопрос зачем или ради чего? Я не пойму Если не нужна И не любил И никогда ты не полюбишь Зачем так близко был Ответ один Он просто зверь А зверям чужды чуства

Расскажу о тебе, всем на планете Моё слово найдёт, конец света. Сквозь туман дойду, до рассвета И под утро, твой голос, ослепнет. С первым снегом уснут, все поэты Ближе к лету, проснутся сюжеты, И весной, тебя будто, узнают Осень снова заставит, сгореть всех. Лишь во сне, миру снятся, моменты Где нет боли, нет страха, на свете. Как запомнить те дни, где закаты Безвозвратно, уходят на небо. Я буду предан, своей цели За тридцать лет, я дам ответ, Тебя случайно, вдруг узнают Не доживу, до этих дней. Пройдёт ещё, немало дней Где цвет в бокале, даст осадок, Как нужный человек, оставит след И утром

Тихий вечер и май за окном Во дворе, снова ветер гуляет. Я напьюсь, наверное, вновь Мою душу, она не узнает. Год назад, показалось началом Лишних слов, добавить нельзя. Тишина, ведь всех, понимает Безвозвратно, губит глаза. Стынет в чашке, холодный туман Ветер тело, рукою пинает Точно знаю, а может, вернусь Тихо сердце прошепчет *скучаю*. Лишь в тоске, рождается грусть Сотни слов, она заменяет Без тебя, я точно, сопьюсь Но внутри, все же, что-то меняет. Автор Владимир Бакай

Если вдруг, не сойдутся дороги И луна, тихо скажет *прости*. Я тебя, никогда, не забуду Не смогу, я тебя, позабыть. Тёплый ветер, расправит объятья И на небе, дремлет луна. Только вечность, меня, не забудет Лишь под утро, вспомнит она. Сколько было, прекрасных мгновений Ярких снов, где смеются глаза. Ожила вдруг, старая память Столько лет, скучала она. И скучать можно, только, за прошлым. Горьких лет, не вернуть, никогда Я тебя, никогда, не забуду Попрошу, не забудь ты, меня.

Пожалуйста, поглоти мой крик гром, Я с тобой рассчитаюсь потом, Я тебе подарю свои мечты, Что созвездием строятся в нечто. Пусть утихнут все галки и чайки, Пусть мир станет немым на секунды, Я отплачу сполна, дай мне только услышать себя. В бешеном танце будней, смой мои печали, Я так отчаянно, желаю услышать себя. Пускай умолкнут все птицы мира, Пусть ветер не бьёт будет вне эфира. Пусть то что снаружи умрет по незнанию, Пусть внутреннее верховодит, Станет ланью, путеводной звездою и смыслом, Мне это близко. Пусть дождь закроет меня куполом, Лишь на пару секунд станет рупором, И затмевая

©, Лореін Владислава, 2021 Лише у снах “Мабуть, вже досить”, - з байдужістю подумав Олег, розглядаючи міцну яскраво-бурштинову рідину в склянці. Віскі в чистому вигляді — найкращі ліки проти всього. І він, здається, вже достатньо «підлікувався». Усміхнувся, зиркнувши на дівчину праворуч від себе в чорній мерехтливій сукні. Вона також шукала забуття його способом і вже втретє грізно вимагала в бармена повторити, ліктем опираючись на стійку та раз у раз поправляючи довге руде волосся. Повернувшись до розглядання вмісту склянки, Олег з головою пірнув у думки. Причина цих його самотніх

За рваным краем черной тучи, Сверкает светом небосвод Там кто-то сильный и могучий На землю пустит дождь вот-вот! Летают птицы очень низко, Примету подтверждая вдруг.- Гроза идёт, она уж близко... А вот и первых капель стук... Забарабанил дождь и быстро Он освежает все вокруг, А гром талантливый маэстро- Свой издает сердитый звук. Уходит туча по-тихоньку. Для солнца уступая путь. Ей шепчет радуга вдогонку: "Ты возвращайся как-нибудь".

Ты не сварачивай с дороги Ты не сварачивай с пути Что нам начертано судьбою Нам не по силам обойти И как бы не было нам больно И как поступки обьяснить То что свершилось между нами Это было, есть и будет И не возможно отменить Ты можешь обижать меня словами Чушь всякую на меня нести Но, то что было между нами Нам не по силам изменить И если б мне сказали Твой выбор Ты можешь время повернуть назад Я бы все снова повторила А ты бы смог? Ну что молчишь? Когда ты любишь человека Ты все готов ему отдать Душа и сердце сговорились И разум не хотят включать

Я ховаюся в темряву ночі, ніби для того, щоб відшукати там відповіді. Немає відповідей, але немає і часу, хочу плекати ілюзію. Я вже не знаю чи хочу шукати, але коло все одно не зупиниться. Вже знайшов, чого не хотів, знайду тільки те, чого боюся. Невже справді невпинний той страх? Чи то очікування тривожно стукоче годинником, вказує, що ховатись не довго. Не мені обирати. Не хочу дивитись туди, назовні, де залишилися освітлені вікна, де люди зайняті звичними справами, цього вистачає і вдень. Не хочу лічити хвилини, все вже сталося. Навіщо продовження? Варто далі? Я постійно підводжу і