З палаючого дому між зірок, На землю, всіяну кістками, З міліонами просверлених дірок, Стрибають спалаху короткого заради, І дивляться уверх поглядом скленілим, Обгорілими руками тянуться на слід, У небі, що лишився нерозквітлим, Як хвіст комети, розсіявся і зблід, Лиш маленьку кульку від пінг-понгу, Давити горло нам лишив, Його яскривим світлом ми дорогу, Узріли освітлену між нив.

На горищі баби Ганьки запаси їжі перетворювалися на потерть. Мішки з вермішеллю, гречкою та іншою крупою повільно старіли разом із бабкою. Вона мала десять дітей, і натовп онуків. Жодному з них спустити продукти на кухню вона не дозволяла. І навіть коли їстівність продукту зникла, бабця не скасувала недоторканність до темного кута під дахом. Там зберігався порятунок "на чорний день". - Баб Гань, ну який чорний день? - умовляла молодь - Хоч би худобі віддати, бо ці крупи вже ні в чорний, ні в білий день їсти не станемо. - усміхалися на старечу причуду. Баба відмовчувалася.

Сумно та хворо, Десь скраю душі, Де дно мого моря, Де риби страшні. Де не чути ні звуку, Немає вже неба, Нема там ні духу, Нічого не треба. Падаю вниз, Та болять вже коліна, Вода немов слиз, Туга чорна глина. Єдине сяйво в пітьмі, Що сидить там потвора, Палають очі її, Що горять не зі вчора. Щось ламається в шлунку, Вона дивиться в тебе, Немов нема порятунку. Та коли дивишся в себе... Де лиш море біди, І надія на те, Що тонни води, Не роздавлять мене.

Я притулилася спиною до стільця, злегка потягнулася і скривилася від болю, щось тягуче пекло в районі лопаток. Що таке там може боліти !? Начебто ніде не вдарилася? Хіба що випадково здерла шкіру !! Але я б пам'ятала таке ... Гаразд ввечері гляну, а поки потрібно зосередитися на роботі. Робота сама себе не зробить. Я заглибилася з головою, звіти, графіки та діаграми миготіли на моніторі .... Ну, як завжди, згадала я про свої відчуття лежачи в ліжку перед сном ... треба було подивитися в дзеркало, після душу. Але, закрутилася, то готувала вечерю,то ще щось, а потім просто впала без сил в

Девченки не верти гороскопам многострадальным Ну нет у нас принцев с конями Все кони ускакали в табор к цыганям А принцы уткнувшись в компьютер Сидят едят борщ дома у мамы Будте счастливы сами здесь и сейчас, а не в мыслях прошлых воспоминаний Делайте все что хотите и всегда только в перед бегите Бегите к свободе и к своим желаниям Мечтам и целям нереальным Дарю вам бестрашие и смелость для шага в дорогу судьба И пусть каждый ваш миг Будет счастьем наполнен сполна

Він любив колекціонувати метеликів. Його так захоплювали їхні легкі ніжні тендітні крила і цей політ! Ах ця крихкість і витонченість! Яке диво! Як вони тремтіли в його долонях ... А як вони пили нектар з його рук! Він присвятив все своє життя цьому рідкісному заняттю, улюбленому хоббі – колекціонуванню метеликів. Найчастіше він приходив в місце скупчення і придивлявся, вибирав майбутню жертву, черговий екземпляр в свою колекцію. Він вважав за краще найяскравіші, рідкісні види метеликів. Він полюбляв полювання за ними. Йому подобалося наздоганяти і ловити ... приманювати і грати ... а потім

«Пан Малодобрий» Холод залишився на вулиці. Щойно перетнувши теплову завісу він опинився під захистом технологій в обіймах комфорту. Безлика жорстока стихія залишилася там, по той бік дверей. Сьогодні чимало публіки назбиралося, як завжди. Усі прийшли подивитися на шоу. – Михайло, привіт! як справи? Готовий? – запитала хостеса ресторану. – Привіт, кепсько. Накладка вийшла, сьогодні свято в школі. Моя донечка виступає, в неї коротенький віршик, майже в кінці, але вона так готувалася, а ще цей костюм. Уявляєш, вона буде броколі. Капець, ну і уява в тих вчительок. – Круто, а що за свято? – Не

Змій ... Щебетання птахів лунало звідусіль ... в повітрі вітав ароматом екзотичних квітів. Вітер шумів, граючи з листям на деревах ... Крізь кромку дерев пробивалися сонячні промені, створюючи відчуття невагомості і нереальності цього місця ... Раптом почувся дзвінкий сміх. Срібним дзвіночком він розсипався в повітрі ... Змій підняв голову і буквально ввесь перетворився на слух ... скільки він чекав цього моменту. Коли в його прекрасний сад забреде чергова жертва ... Змій ковзав по землі, ховаючись у високій траві. Сильне гнучке тіло покривала яскрава блискуча луска ... Вона переливалася і

Осталось лишь он был в сети 20.00 И мысли что крутились так и не ушли Никак все не хотят сдаваться Что может быть со временем забудется Что прошлое исчерпано давно И как судьба решит За нас двоих, что точно все конец Или попробуем сначала Как думаешь такое может быть Или все это фантазия такая Как быть как жить и поступить Ведь много сделала шагов Чтоб показать что все не просто так А от души и искренне и не фальшиво ,,А он все продолжает говорить что нет Игнорить, убегать, скрываться, И близко к себе и своему сердцу не подпускать и не открываться Только зачем кто больше отрицает Там чувства

На перший погляд це був звичний ранок понеділка. Підйом, ранковий туалет, кава, убирання у діловий костюм, вивід машини із гаража та поїздка на роботу. Ось тільки стан Артема сьогодні був дещо розбурханим. Його збудження було неважко пояснити, адже учорашня новина була не з тривіальних. У неділю ввечері Артем, як і зазвичай, відпочивав. Він зручно влаштувався на дивані, похмелявся після учорашньої гулянки легким пивом та дивився впівока якесь соціальне шоу на YouTube. Учасники дискутували про спеціальні притулки для частково одухотворених людей. В принципі, більшість сходилася на тому, що

Я милуюся тобою здалеку ... ти така мила і ніжна, тремтлива лань, що випадково забрела на мою територію. Твоя посмішка немов промінчик сонячного світла в цьому страшному і похмурому місці. Ти справжній скарб. Ти будеш моєю. Я машинально проковтнув слину і облизав ікла. Посмішка майнула на моєму обличчі. Я окинув поглядом оточуючих - ніхто нічого не помітив !? Відмінно ... на моєму обличчі знову застиг наймиліший вираз пропащого добряка. Вже скільки років я ношу цю маску. Здається вона приросла до мого обличчя. Але, що поробиш бути істинним собою недозволено. Всі потенційні жертви

Ах душа ты моя откровенная Ах душа ты моя доверчивая Будь осторожена кругом демоны Хотят сердца твоего безсердечные Куда глаза смотрели мои синие Что вы уши такого слышали Как вы губы могли целовать взаимностью Недостойного гада ползучего Ах ты сердце мое не разумное Как могло ты поверить в чушь несусветную Обмануть и запутать себя дорожками мутными Что ведут тебя в омут В бездну темную Скланяя к шагу не верному Что душа теперь слезы льет горемычные Разве мог человек поступить так безжалостно Так бездумно и без созрения совести Дав понять что понраву душе его открытой Такой чистой искренней