З палаючого дому між зірок,
На землю, всіяну кістками,
З міліонами просверлених дірок,
Стрибають спалаху короткого заради,
І дивляться уверх поглядом скленілим,
Обгорілими руками тянуться на слід,
У небі, що лишився нерозквітлим,
Як хвіст комети, розсіявся і зблід,
Лиш маленьку кульку від пінг-понгу,
Давити горло нам лишив,
Його яскривим світлом ми дорогу,
Узріли освітлену між нив.
