Стокгольмський синдром

погуляємо у схованку 

в останнє у житті

порахуємо до ста 

у найглухішому куті

речі по кімнаті рухаються мов вони живі

на підлозі 

мов на розі

часу простору і снів

погодуєш мого птаха 

наворожиш на біду

побіжиш від свого страха 

твою схованку знайду

я скажений мов собака 

твою ласку п’ю з руки

заберу і заховаю

твою долю на роки

ходить злодій не по лісі

злодій ходить в голові

бий на сполох

зви на поміч

а від себе

не втекти