Так король Етельстан, ватажок воїв,
ґридів перснедавець та брат його дужий,
Едмунд величний, славу здобули
вічну у січі клинками мечів
під Брунанбургом. Стіни щитів,
пробивши, змели вони кутим залізом,
сини Едуарда. Як гідним годиться
за звичаєм предків, часто у січі
з ворогом лютим добро боронили,
землю й оселі. Здригалися недруги,
скотів дружини та морерозбійники
никли приречені. Поле рясніло
кров'ю звитяжців, відтоді як сонце,
світило ранкове, зійшло й над землею
пронесло яскраве сяйво Господнє
вічного Бога, аж доки не зникло
за небокраєм. Лежало доволі там
списом проткнутих, стрілою убитих
повз щит сіверян, і скоти напились
війною сповна. Увесь божий день
добірні загони західних саксів
гнали мерзенних своїх ворогів,
усіх втікачів, настигнувши, били
гострим мечем. Мерсійці також
не відмовляли у сутичці ратній
нікому, хто з Олавом з моря бурхливого
вторгся у землі на кораблі,
приречений пасти. П'ятеро було
на тім полі бою конунґів юних,
побитих клинками; назавжди заснули
сім Олава ярлів, численні загони
та скотів дружини. Вождю сіверян
втікать довелося та спішно шукати
свого корабля із залишком воїв.
Той човен відчалив, і конунґ на ньому -
плин моря бездонний його врятував.
І навіть неждано вберіг себе втечею
додому на північ Костянтин-воїн,
бувалий у битвах - хвалитись не стане
мечів співдіянням, бо втратив рідню він,
згубив і дружину - у прі полягли вони
на бойовищі, і сина покинув
напризволяще - поранений був той
юнак не на жарт. Буде пишатися
ґридь сивочолий, паскудник старий,
клинків колотнечею менше ніж Олав.
Не стануть вцілілі тепер вихвалятись,
що в сутичці ратній були вони кращі
на полі битви, де стяги зустрілись,
де вої зійшлися й сплелися списи,
де зброя заграла, коли їх розбили
сини Едуарда на бойовищі.
Пливли на човнах своїх сіверяни,
списом не вбиті, морем бурхливим,
по водах глибоких до Дубліна линули,
в Ірландію квапились, духом пониклі.
А двоє братів, король та достойник,
рушили разом до любого дому
західних саксів з радістю в серці.
Лишили позаду мертві тіла -
чорному ворону гостродзьобому
та тому, хто ласий до падалі дуже -
орлу сизокрилому з білою спиною,
і сірому вовку, що з лісу прийде
бенкетувати. Ніколи раніше
на острові нашім не було такого,
щоб стільки людей до смерті забили
клинками мечів, як кажуть книжки нам
та вчені мужі, відколи зі сходу
прибули на острів у землі Британії
морем бурхливим англи та сакси -
горді вояки, спраглі до слави,
кельтів здолавши, цей край здобули.
