І не знав той віщун, віщування свого,
Що лине його міць, зі світу цього.
—Тільки знав що біда наступає.
Тому відав віщун, кому знання те дать,
І прийде той юнак, буде знання благать.
—В віщуна сива-вуса благає.
Той віщун він навчив, юнака своєго,
І кришталі минулого, чтити цього.
—І юнак все новітнє приймає.
Юнак став віщуном, і чекає кнутом,
Коли старий віщун, відійде за світом.
—Коли кине його, він не знає.
Але той сива-вус, він сидить на столі,
Як король королів, у тім троні в теплі.
—Так кончину сидить дожидає.
Та не хоче юнак, того дня він чекать,
І він зілля пошле, щоб діда похилить.
—І віддати у світ що подбає.
Та кришталі закону, неугодні їм цьому,
«Треба життя дідів, поважати усьому».
—Тому хлопець їх теж поламає.
І слабіє той дід, на руках юнака,
І сумує юнак, хоч створив сам ознак.
—У руках отой дід засинає.
Но як дід сива-вус, свої руки здійма,-
Із останньою силой, його обійма.
—І сльози його витирає..
І не знав той віщун, віщування свого,
Що лине його міць, зі світу цього.
—Тільки знав що біда наступає.
[Київ. початок 2023р.]
