Двісті років тому, коли землі туманного Альбіону омивали безкраї простори океана та моря, на забутій богом території з’явилася, ніби з повітря, величезна будівля. Вона була схожа на вежу, кругла, так щей величезна. Людей зацікавило таке дійство й не один намагався зайти всередину, і глянути, що ж там таке. Вони бажали вгамувати свою жадобу цікавості. Але, ті хто заходив всередину більше ніколи не поверталися. Це злякало людей. Після цього почали ходити легенди про таємну вежу. Та територія, де була вежа, заросла травою, деревами, а по самій будівлі вилися кущі роз: білі,червоні та чорні.

“Новина! Хороша новина! Темний маг мертвий! Льюїс Дуат мертвий!” Не пройшло і тижня, як ця новина, ніби з поривом вітру, розлетілась серед людей. Ці слова було чутно у всіх містах континенту. Від заходу до сходу, від півночі до півдня. Всі знали цю новину. Чудова новина. Еге-ж, чудова новина, темний маг помер. Але як? Хто зміг убити темного мага? “Кажуть, що там був Еш Бернс”. – Такий слух пішов серед магів. Та й це ні каплі не брехня. Знаменитий тепер маг, Еш Бернс, дійсно був на горі Смерті або як її ще називають гора Фініс, спершу місце перебування, а тепер і місце погибелі темного мага.

Лак на нігтях відшарувався і злазить, так ніби я йому остогидла і він хоче чим швидше здихатися мене. За таку неохайність мене можуть звільнити. Як шкода. Насправді не шкода, а страшно. Мені й роботу касира знайти важко було. Брудні купюри, брудні кнопки на комп’ютері такі ж брудні покупці. Всі в масках, дехто в рукавицях. Ніби той зовнішній бруд страшніший за внутрішній, той якого не позбудешся після двадцяти секунд біля рукомийника. Я чую її крик. Скиглення. Повторення знову і знову: “Куцєлку, мама купи куцєлку”. Але мама має список і забула вдома співчуття. Вони наближаються. Я пікаю

З палаючого дому між зірок, На землю, всіяну кістками, З міліонами просверлених дірок, Стрибають спалаху короткого заради, І дивляться уверх поглядом скленілим, Обгорілими руками тянуться на слід, У небі, що лишився нерозквітлим, Як хвіст комети, розсіявся і зблід, Лиш маленьку кульку від пінг-понгу, Давити горло нам лишив, Його яскривим світлом ми дорогу, Узріли освітлену між нив.

Когда глаза мои зеленые закроются И надо мною будет вся земля Все обизательно розплачутся, розстроятся Но это будет очень-очень зря..

Світло хірургічної лампи засліпило мене, як тільки відкрив очі. До речі, розбудив мене сильний біль в районі живота, трохи нижче ребер. У моєї голови стояв молодий медбрат, і спостерігаючи за показами приборів, легко прижимав кисневу маску до мого лиця, яка чомусь не подавала кисень так як потрібно, бо я почав задихатись. Він не звертав на мене уваги, а дихати все таки хотілось і я різко нахилив голову вбік. Моя надмірна рухова активність напевно здивувала його, і він нарешті опустив на мене свої, як досі пам'ятаю, карі баньки. Наші погляди зустрілись і як в романтичному кіно - я йому