-1- Рашисти-падлюки такі агресивні, Не знають ніколи вони каяття. Тепер економіка в них депресивна, Віднині у них депресивне життя. Приспів Путінським виродкам все відгукнеться. Русофілітики! Смерть ворогам! Хай Маріуполь порве ваше серце, Харків, Чернігів нехай сняться вам! -2- Хіба старший брат?! Ні, ви просто нікчеми, Ви здатні вбивати жінок та дітей. Нічого святого – суцільні проблеми, Бо ви носії шовіністських ідей. Приспів Путінським виродкам все відгукнеться. Русофілітики! Смерть ворогам! Хай Маріуполь порве ваше серце, Харків, Чернігів нехай сняться вам! -3- Даремно нас перемогти

Двісті років тому, коли землі туманного Альбіону омивали безкраї простори океана та моря, на забутій богом території з’явилася, ніби з повітря, величезна будівля. Вона була схожа на вежу, кругла, так щей величезна. Людей зацікавило таке дійство й не один намагався зайти всередину, і глянути, що ж там таке. Вони бажали вгамувати свою жадобу цікавості. Але, ті хто заходив всередину більше ніколи не поверталися. Це злякало людей. Після цього почали ходити легенди про таємну вежу. Та територія, де була вежа, заросла травою, деревами, а по самій будівлі вилися кущі роз: білі,червоні та чорні.

“Новина! Хороша новина! Темний маг мертвий! Льюїс Дуат мертвий!” Не пройшло і тижня, як ця новина, ніби з поривом вітру, розлетілась серед людей. Ці слова було чутно у всіх містах континенту. Від заходу до сходу, від півночі до півдня. Всі знали цю новину. Чудова новина. Еге-ж, чудова новина, темний маг помер. Але як? Хто зміг убити темного мага? “Кажуть, що там був Еш Бернс”. – Такий слух пішов серед магів. Та й це ні каплі не брехня. Знаменитий тепер маг, Еш Бернс, дійсно був на горі Смерті або як її ще називають гора Фініс, спершу місце перебування, а тепер і місце погибелі темного мага.

Барселона гасила звуки, покрывая их бархатом прошедших лет и событий. А под этой пеленой сны смешивались с днем, создавая будущее из прошлого. И все же, лукавая искра новизны угадывалась в очертаниях ночного города. За прошедшие годы Амандо практически позабыл свое первое впечатление, о старом городе. Вероятная причина того, что память напомнила о давних воспоминаниях, в том, что события сегодняшней ночи могут растворить старую Барселону во тьме. Такие раздумья душили его мысли и давили своей крепкой хваткой. Колокол в церкви Санта-Мария-дель-Пи возвещал о назначенном часе, но никто так и не

Слова, слова, слова … Яка же їм ціна, У тиші цій, маскованій, між нами? І гори почуттів описують оті слова Котрі шепочуться коханими устами Слова, слова, слова … а правда де? Чи ж не обман то часом так солодкий, У хвилі цій, котрий з часом мине Залишивши присмак болю пекучий? Не все то золото, що так блищить... Любов чи пристрасть поміж нами? Це серця почуття чи лише хіть – Написано отак поміж рядками?

Увага! Нецензурна лексика. Не рекомендовано дітям. АПТЕКАР кіносценарій Роман Магрук Умань, Україна [email protected] НАТ. МОНУМЕНТ ПРИКОРДОННИКАМ – РАНОК Від монументу прикордонникам по одному та групами до мікроавтобусів та автівок розходяться чоловіки різного віку. Деякі з них у військовій формі, більшість – у цивільному, але всі у зелених фуражках прикордонників. До старенького білого фургону «Пежо» підходить крепкий, вище середнього зросту сивуватий небритий чоловік – Валєра, відомий в рідному місті як АПТЕКАР (55). Він відчиняє двері авта. ЧОЛОВІК (ЗК) Валєра, в тебе є місце?

Увага! Нецензурна лексика. Не рекомендовано дітям. ПАНІВНА ВИСОТА кіносценарій Роман Магрук Умань, Україна [email protected] НАТ. ШИНОМОНТАЖ – ДЕНЬ Сухий безсніжний зимовий день. Двір старої будівлі з вивіскою «Шиномонтаж». Гідравлічні домкрати, стос старих шин, старе крісло під невісом. В двір в’їзджає бордовий «Пежо-308», за кермом якого дівчина в бордовому ж пуховику – ВІКА (20). З будівлі виходить юнак в робочому комбінезоні, куртці-бомбер і бейсболці зі стилізованим гербом України – СЕРГІЙ (22). ВІКА Добрий день. СЕРГІЙ Здрастє. Сергій серйозний, складає руки на грудях. Віка

«Засыпай» «Он спал, и он проснулся. Он открыл глаза. И вот, подле его постели стоял чей-то силуэт…» Мэри Шелли «Франкенштейн» «Слушай…». Ты уговариваешь себя, что ты один, что в комнате никого кроме тебя нет, и почти сам начинаешь в это верить, пока не понимаешь, что одной веры в это недостаточно… Шорохи, тени, скрипы, и зловещие силуэты. Если они способны заставить воображение взрослого человека вырисовывать самых страшных монстров из тени простой вешалки то, что и говорить о ребенке восьми лет. Но этой ночью в спальне маленького мальчика появилось, что то еще помимо привычных очертаний

Леді не личить носити брюки, Розводити ноги під час сидіння. Леді не личить холодність - її муки Не більше, ніж одне співпадіння. Леді повинна прикрити тіло. Витри губи - не будь повією! Леді, навіщо тобі своє діло? То чоловіче... Дім і є мрією. Ти хіба леді? Ти надто товста. Схудни, бо заміж таких не беруть! Боже, ти леді? Худе як з хреста... Їж трохи! Дошки, то вже як вмруть! Йди, леді, в церкву.. на кухню, в город. Йди прибирай, до дітей - то твій сад. Жди свого милого. Що скаже народ? Досить. Я - Леді. І без ваших порад.

Ця вишиванка - про жінок мого роду, Про біль і про радість, про нашу свободу. Про вірність країні, любов до життя, Про жагу, наснагу та майбуття. Про руки бабуні, про посмішку мами, Про тихі розмови, що ллються ночами. Про квіти пахучі біля рідної хати, Про тих, хто так палко вміє кохати. Про сонце над морем, туман над горами, Про пташку малу, що літа над полями. Про хліб запашний, як лиш вдома буває, Про пісню грайливу, що родина співає. Про ніжність, красу і чарівнії очі, Про бузок у букеті, цілунки дівочі. Про ніченьку довгу, світанок мрійливий, Про перше кохання і погляд щасливий. Про

Опівночі Всесвіт пахне зірками. Еріх Марія Ремарк Я насолоджувався теплою травневою ніччю на лавочці Приморського бульвару. Тишу порушував тільки порт, що був розташований нижче, і ніколи не спав, та цикади, які влаштували справжній концерт поруч у Стамбульському парку. З насолодою вдихнув на повні груди нічне повітря. Свіжий солоний морський аромат, щедро змішаний з запахом білої акції, що якраз зараз квітне, та ще багатьох пахощів, джерело яких я не міг визначити. Це як келих якогось вермуту, настояного на сотні трав. Не дарма смак та запах вина називають букетом, як квіти. Мої роздуми

Многие сравнивают музей с сокровищницей, хранящей в себе драгоценные тайны различных эпох, скрытые в предметах быта первых людей и величайших изобретениях прошлых столетий. � � Но так же это прекрасное место, чтобы увидеть как жили люди за десятки лет до вашего появления на свет и представить, как они будут жить сотни лет после, когда повседневные для вас события плавно перейдут на страницы истории. Но насколько бы музеи или галереи не были велики, они могут сберечь в своих стенах лишь малую часть мировой истории. Это все равно, что выхватить горсть ракушек в тот самый момент, когда прилив