ПАНІВНА ВИСОТА

68 переглядів

 Увага! Нецензурна лексика. Не рекомендовано дітям. 

 

 

 

ПАНІВНА ВИСОТА

кіносценарій

Роман Магрук

 

Умань, Україна

[email protected]



 

НАТ. ШИНОМОНТАЖ – ДЕНЬ

 

Сухий безсніжний зимовий день. Двір старої будівлі з вивіскою «Шиномонтаж». Гідравлічні домкрати, стос старих шин, старе крісло під невісом. В двір в’їзджає бордовий «Пежо-308», за кермом якого дівчина в бордовому ж пуховику – ВІКА (20). З будівлі виходить юнак в робочому комбінезоні, куртці-бомбер і бейсболці зі стилізованим  гербом України – СЕРГІЙ (22).

 

ВІКА

Добрий день.

 

СЕРГІЙ

Здрастє.

 

Сергій серйозний, складає руки на грудях. Віка виходить з авта, посміхається.

 

ВІКА

Переднє праве шось б'є.

 

Сергій хмикає, йде до пневмодомкрату, підводить його до правої сторони авта дівчини. Віка серйознішає.

 

ВІКА

Ну чого ти дуєшся?

 

Сергій підщібує до домкрату шланг компресора, повертає кран, домкрат не спрацьовує.

 

СЕРГІЙ

Я не дуюсь.

 

ВІКА

Я і бачу.

 (сміється)

 

Сергій бере інший домкрат.

 

СЕРГІЙ

Нічого смішного.

 

Дівчина серйознішає, підходить до юнака. Той вдавано не звертає на неї увагу, підключає домкрат. Авто підіймається одним боком.

 

ВІКА

Взагалі-то, ми більше не зустрічаємся, щоб ти ревнував.

 

СЕРГІЙ

Я знаю. Все?

 

Дівчина псміхаєится, знизуює плечима.

 

ВІКА

Наче, все.

 

Сергій відкручує колесо. З будівлі доносяться чоловічі вигуки. Віка дивиться на будівлю, Сергій не звертає увагу на крики, котить колесо до будівлі.

 

ВІКА

Шо у вас там таке?

 

СЕРГІЙ

Папа твій.

 

Дівчина сполошилася.

 

ВІКА

Блін! Став назад, а то зараз почнеться.

 

ПЕРШИЙ ЧОЛОВІК (З/К)

Та пішов ти!!!

 

ДРУГИЙ ЧОЛОВІК (З/К)

Це ти пішов!!!

 

З будівлі швидко виходить кремезний лисий чоловік в модному пуховику. Це БАТЬКО ВІКИ (45). В дверях він мало не стикається з Сергієм. 

 

БАТЬКО ВІКИ

Куда ти преш, дурило?!

(Віці)

А ти шо тут забула?!

 

ВІКА

Переднє колесо б'є.

 

БАТЬКО ВІКИ

Других шиномонтажів нема? Ану, давай отсюда!

 

Віка показує Сергію, щоб ставив колесо назад. З будівлі виходить мішкуватого вигляду чоловік в робочому комбінезоні. Це – БАТЬКО СЕРГІЯ(55). В руках у нього папери, частину з них він кидає в сторону батька Віки.

 

БАТЬКО СЕРГІЯ

Забири цю свою фальшивку! Постанову, ага. То, шо ти суддів купив, ще ні-і-ічого не значить! Це моя баня! І моя земля! Осьово акт.

 

Батько Сергія вказує на блакитний папірець в своїй руці. Сергій, з колесом між ногами, дивиться на все це спокійно.

 

БАТЬКО ВІКИ

Осьово. Підітрись ним! Осьово.

(Сергію)

Шо ти вилупився? Став калєсо, бистро! І шоб я тебе біля неї більше не бачив!

(Віці)

А ти, до мене зараз шоб їхала! Полудурки.

 

Батько Віки йде з двору. Батько Сергія задоволений перемогою. Сергій котить колесо до авта.  

 

БАТЬКО СЕРГІЯ

То, як воно б'є, його ж зробити треба. Грузік, мабуть. Давай сюди.

(Віці)

Зроблю, зараз поїдеш.

 

Сергій заходить з колесом до будівлі.

 

БАТЬКО СЕРГІЯ

Ше війна ця тут.

 

ВІКА

Думаєте, буде?

 

БАТЬКО СЕРГІЯ

Буде.

 

Батько Сергія йде до будівлі. Віка сама посеред двору.

 

 

ІНТ. БУДИНОК БАТЬКІВ ВІКИ – КУХНЯ - ВЕЧІР

 

Велика кухня-столова. Дорогі меблі та оздоблення. Сім’я Віки – батько, МАТИ ВІКИ (41) та братик БОРЬКА (4)- за обіднім столом, вечеряють. Борька стоїть на стільці на колінах, їсть, піднявши високо виделку, і одночасно грається Лего. Віка в телефоні.   

 

МАТИ ВІКИ

Это только мы одни и осталисЯ, шо дурачки, сидим здесЯ. От сёдня, эта… Вежникова уехала. А, Таня еще осталасЯ, бо у ней муж ковидом забалив. А так все ж, эта, уже давно хто де. А мы шо?

 

Мати допиває вино, підливає з пляшки нову порцію. Батько Віки мовчить, підсміюється.

 

МАТИ ВІКИ

От чего ждём?

 

БАТЬКО ВІКИ

Я ж тобі сказав: боїся?  -їзжай. Я нікуда не собираюсь. Все кинути? Чого вдруг? Пфф.

 

МАТИ ВІКИ

Петя, а если бомбить начнут? Шо тада?

 

 БАТЬКО ВІКИ

Хватіт, я тебе умоляю. Які «бомбить»? Кого? От кому, скажи, ми нужни? Путіну, блін?

 

МАТИ ВІКИ

Не знаю, Петя. Все нормальные поуезжали. Ничо не будет – вернёмся.

 

БАТЬКО ВІКИ

Єзжай. І хто це нормальні? Дурачйо це, рагульйо? Звалили і легше дихати.

 

МАТИ ВІКИ

Ой, ладно, понятно. Это… Вика, ты чо не ешь?

 

БОРЬКА

В неї дієта.

 

ВІКА

Ма, я щось не хочу.

 

МАТИ ВІКИ

Ти хоть, это, не берменнаЯ?! Борька, доедай.

 

Батько сміється, Борька підхоплює сміх. Мати встає із-за столу.

 

ВІКА

Ма, ну що ти починаєш? Па, не смішно.

 

МАТИ ВІКИ

Ну, потому что, не хватало еще этого сейчас.

 (чоловікові)

Ти всё?

 

Батько киває, мати забирає тарілки зі столу.

 

БАТЬКО ВІКИ

Доця, канєшно не смішно – тертися по шиномонтажам.

 

МАТИ ВІКИ

 (чоловікові)

Вика, шо, опять, этот Серёжа? Мы ж, это, договорилисЯ с тобой, кажется.

 

ВІКА

Ма, який Сірьожа?! Спасіба, папа!

 

Віка вдає ображену, швидко залишає кухню.

 

БАТЬКО ВІКИ

(голосно, Віці)

Доця, думай, шо ти робиш!

 

МАТИ ВІКИ

СлучилосЯ шо-то?

 

БАТЬКО ВІКИ

Нічого.

 

Борька тримає в руках двох ляльок-Лего, влаштовує інсценізацію з ними.

 

БОРЬКА

Ти що, бєрємєнна? Мама, не починай. Думай, що ти робиш!

 

Батько сміється, встає, гладить живіт. Мати годує сина.

 

МАТИ ВІКИ

От детки растут. Открывай больше.

 

 

ІНТ. БУДИНОК БАТЬКІВ ВІКИ – КІМНАТА ВІКИ - ВЕЧІР

 

Прибрана в дівчачому стилі - квіткові шпалери, виті білі меблі, м’які іграшки - кімната. Віка сидить перед дзеркалом, змиває макіяж. Поряд блимає від вхідних повідомлень телефон, на який Віка скошує погляд. Бере телефон, читає, посміхається, щось швидко набирає, відкладає слухавку. Дівчина милується своїм обличчям, грається мімікою, задумується.  

 

 

ІНТ. КВАРТИРА СЕРГІЯ – КІМНАТА – ВЕЧІР

 

Кімната, осітлена лише працюючим телевізором. Сергій напівлежить на дивані і, посміхаючись, набирає щось в телефоні. В другій руці пляшка пива, яке він відпиває невеликми ковтками, позіхає.  

 

 

ІНТ. КВАРТИРА СЕРГІЯ – КІМНАТА – НІЧ

 

Кімната ледь освітлена діодним світлом електронного годинника, що показує «5:07». За вікном яскравий спалах, за мить – далекий звук вибуху. Брязкає скло у вікнах Сергій різко піднімається на ліктях на дивані. За вікном ще один спалах і повторний вибух. Сергій біжіть до вікна.

 

СЕРГІЙ

Бля, почалось.

 

У вікно видно освітлену ліхтарями ближче вулицю і відносно далеке зарево пожежі.

 

 

НАТ. БАГАТОКВАРТИРНИЙ БУДИНОК – НІЧ

 

Вікно, перед яким стоїть Сергій. В інших вікнах будинку до вікон теж припали люди. Де-не-де горить світло, освітлених вікон стає більше, десь воно вимикається. Світло вмикається і вимикається в сусідніх будинках. Ще один спалах і вибух.

 

 

ІНТ. БУДИНОК БАТЬКІВ ВІКИ – КІМНАТА ВІКИ – НІЧ

 

В кімнаті безлад. Речі розкидані по ліжку та де-інде. Посеред кімнати стоїть розкритий пластиковий чемодан, в який Віка кидає окремі речі, що дістає з шафи. 

 

МАТИ ВІКИ (З/К)

ДаждалисяЯ. А я тебе шо говорила?! Шо я тебе говорила?!

 

БАТЬКО ВІКИ (З/Е)

Да успокойся ти! Ти ж сама он консєрвів понабирала! Для чого?! Шоб тікать?!

 

МАТИ ВІКИ (З/К)

Шоб ты спрасыв!

 

До кімнати заходить мати. Вона перелякана і збуджена. На ній просторий халат, одягнений на голе тіло, яке не занадто й прикриває.

 

МАТИ ВІКИ (З/К)

Вика, ты тут шо?!

 

ВІКА

Ма, заспокойся. Йди сюди.

 

Віка обіймає матір, та схлипує.

 

ВІКА

Все буде нормально. Чула? Заспокойся. Йди, одягнись.

 

Мати киває, але не відпускає доньку з обіймів.

 

БАТЬКО ВІКИ (З\К)

Я малого зібрав, іди покорми. Де ти?

 

Входить на вигляд незадоволений батько. Він схожий на бандита з дев’яностих – спортивний костюм, золота цепура.

 

БАТЬКО ВІКИ

Прівєт, доця.

(дружині)

Іди, покорми його.

 

ВІКА

Прівєт, па.

 

Донька показує, щоб батько підійшов, обійняв їх. Той підходить, обіймаються. 

 

МАТИ ВІКИ

Страшно.

 

Віка гладить і цілує матір. 

 

БАТЬКО ВІКИ

Це просто по аеродрому. Нема чо тут… Ти ж чуєш, шо тихо. Всьо, це – вже всьо.

 

Мати поправляє і тісно зав’язує халат, шмигає, серйознішає, швидко знімає сльози.

 

МАТИ ВІКИ

Ой, ладно, успокаивать, успокаивальщик. Доуспокаивались уже. Вика, пошли есть. Пошли, потом соберёшься.

 

Віка і мати виходять. Батько стоїть один посеред безладу, влаштованого донькою.

 

БАТЬКО ВІКИ

Та нє, це брєд.

 

Чоловік оглядає безлад, незадоволено кривиться, йде з кімнати.

 

 

НАТ. БУДИНОК БАТЬКІВ ВІКИ - ДВІР – РАНОК

 

Посеред двору, біля сряблястого тонованого позашляховика «Лексус», грається з Борькою, підкидаючи радісного сина вгору, батько Віки. До авта, з коробкою з ножним массажером, підходить гарно одягнена мати Віки.

 

БАТЬКО ВІКИ

А це нашо?

 

МАТИ ВІКИ

Мне нужно. Де она лазит? Ты званил ей?

 

БАТЬКО ВІКИ

Вже їде.

 

МАТИ ВІКИ

МЭто, ничо не забуыть.

 

В двір в’їзджає «Пежо» Віки. Дівчина швидко виходить. 

 

МАТИ ВІКИ

Ти чо так долго? Всё взяла?

 

БАТЬКО ВІКИ

Ма, черги. Все, взяла.

 

МАТИ ВІКИ

Ну, шо…

 

Спочатку мати, а потім діти обіймаються з батьком Віки, сідають в авто.

 

 БОРЬКА

Пап, я буду скучати.

 

БАТЬКО ВІКИ

Я тоже, малий.

 

«Лексус» виїздить з двору, сигналить. Батько Віки, що підходить до воріт, піднімає в його сторону руку, дивиться услід авта, що швидко віддаляється. Чоловік оглядається на вулицю. Вона пуста.

 

БАТЬКО ВІКИ

От всі сплять. Шо за?.. Розведе, вєчно, суєту.

 

 

ІНТ. АВТО МАТЕРІ ВІКИ – РАНОК

 

Віка на передньому пасажирському, дивиться у вікно, потім на браслет на правій руці – срібний ланцюжок з маленькими сріблястими хутряними кульками, - торкається його, знову дивиться у вікно. Спогад Віки:

 

 

ІНТ. КВАРТИРА СЕРГІЯ – РАНОК

 

Сутінки квартири. Стоячи перед вікном, одягнені Віка та Сергій кохаються. Сергія майже не видно в темряві кімнати. На зап’ясті впертої у скло руки Віки браслет з пухнастими кульками. Дівчина отримує задоволення. У вікні світанок. (кінець спогаду)

 

 

ІНТ. АВТО МАТЕРІ ВІКИ – РАНОК

 

Віка дивитться на матір, озирається на Борьку, який грається Лего.

 

 

НАТ. МІСТО – РАНОК

 

Місто з висоти пташиного польоту. На дорогах доволі значний трафік. Багато авто з повними майном причіпами чи багажниками на даху, заповненими чемоданами. Вони прямують до виїзду з міста. Частина авто їде в іншому напрямку – до будівлі, де розтягнулася черга з чоловіків. 

 

 

НАТ. ВОЄНКОМАТ – РАНОК

 

Велика черга з чоловіків. На вході стоять двоє суворих автоматників в бронежилетах. В кінці черги Сергій. З будівлі виходить його батько, оглядає чергу, йде до сина.

 

 

БАТЬКО СЕРГІЯ

Раніше, Сєрий, канєшно, треба було. Людей не було стільки.

 

СЕРГІЙ

Ну, то що тепер...

 

До них з передньої частини черги підходить товстуватий вусатий чоловік.

 

ЗНАЙОМИЙ

Мішанька, шо таке? Здоров. Не беруть? Вєтхий дуже?

 

Чоловіки вітаються рукостисканням.

 

БАТЬКО СЕРГІЯ

Здоров, Вітя. Хай попробують. В артілєрію, Віть. Прямой наводкой по рашистам.

 

ЗНАЙОМИЙ

О, наше діло. Малий тоже рішив?

 

СЕРГІЙ

Так.

 

ЗНАЙОМИЙ

Треба, хлопці. Таке пришло. Свині собачі ці, сунулися.

 

БАТЬКО СЕРГІЯ

Шо собачі, то собачі.

(знайомому)

Ти там? Пішли, а то мені ще туди.

 

Батько киває Сергієві, йде з чоловіком до будівлі військомату. За Сергієм пристроїлося ще з десяток чоловіків. Батько швидко повертається.

 

БАТЬКО СЕРГІЯ

Так, кажуть, шо там вже тілько в тероборону беруть.

 

СЕРГІЙ

Бля.

 

БАТЬКО СЕРГІЯ

Не блякай, і не видумуй.

 

ЧОЛОВІК

Шо, тільки в тероборону вже?

 

БАТЬКО СЕРГІЯ

Да, хлопці, сказали. Укомплектовали вже все.

(Сергієві)

А ти не мудруй. Поняв? Воно й краще. Ще повоюєш. А зараз, поки тут, на місці, щоб я не переживав. Всі свої і мєстность своя. Дома є дома. Це не шутки. Чув?

 

СЕРГІЙ

Та чув, чув.

 

Сергій незадоволений.

 

 

НАТ. ПЕРЕДМІСТЯ – ДЕНЬ

 

Сергій по груди в траншеї з лопатою в руці кидає на бруствер землю. До вираженої на його обличчі невдоволеності додалась і втома. Поряд з ним копають ще декілька молодиків. Над ними досить низько пролітають два літаки. Хлопці дивляться їм у слід.

 

1-ИЙ ЮНАК

Наші, вродє.

        

2-ИЙ ЮНАК

Наші, пікселі.

 

Літаки віддаляються.

 

 

ІНТ. АВТО БАТЬКА ВІКИ – ДЕНЬ

 

Батько Віки за кермом, говорить з кимось по голосному зв'язку. За вікном вулиця міста. Черги в аптеки і хлібні магазини. Люди, здебільшого сімейними парами, з повними пакетами в руках.

 

БАТЬКО ВІКИ

Канєшно, вернуть. То куди це іменно ці блоки?

 

ЧОЛОВІК (З/К)

По всім в'їздам блокспости роблять.

 

 БАТЬКО ВІКИ

Блокпости. Як, вродє, вони чимось поможуть. Ладно, відгрузи їм.

 

Чоловік паркує акто біля шиномонтажу Сергієвого батька. Попереду стоять два екскаватори, поряд з якими  розмовляють четверо чоловіків. 

 

ЧОЛОВІК (З/К)

Всеі, Петрович? Пятдесят чотири їх там в нас.

 

БАТЬКО ВІКИ

Щас, всі. Нє, це в них дуже дохєра запроси. Двадцять дасиш. Всьо.

 

В салоні вмикається хард-рок-музика. Батько Віки виходить з авта. Через скло видно, як він підходить до чоловіків, вітається кивком, щось каже. Ті йому щось пояснюють. Один з чоловіків іде до трактора, сідає до кабіни, трактор від'їзджає.  Батько Віки дістає гаманець. Один з чоловіків, що залишилися, посміхається. Батько Віки протягує йому гроші. Той мотає головю, пілнімає у відмові руки, йде до трактора.

 

 

НАТ. ВУЛИЦЯ БІЛЯ ШИНОМОНТАЖУ – ДЕНЬ

 

Батько Віки йде до трактора, до кабіни якого сідає тракторист.

 

 БАТЬКО ВІКИ

Беру трактор в арєнду, без тебе. Просто трактор, без твоєї роботи. Давай. Ти вобще будеш не при чьом.

 

Тракторист стоїть на порозі кабіни трактора, сумнівається. Два інші чоловіки підійшли, мовчки спостерігають.

 

ТРАКТОРИСТ

Десять. Тисяч.

 

БАТЬКО ВІКИ

Скільки? Бля. Дві. Ну, три, максімум.

 

Тракторист зводить плечима, сідає в кабіну, заводить трактор.

 

БАТЬКО ВІКИ

Пять!

 

Трактор рушає.

 

БАТЬКО ВІКИ

Ладно, блядь! На!

 

Тракторист зупиняє техніку, бере протягнуті гроші, перераховує.

 

БАТЬКО ВІКИ

Не глуши!

 

Тракторист залишає кабіну, батько Віки сідає за кермо. Тракторист поривається йти назад до кабіни, та його за руку затримує один з чоловіків. Трактор їде в двір шиномонтажу.

 

ПЕРШИЙ ЧОЛОВІК

Він тракторіст! Не переживай!

 

ДРУГИЙ ЧОЛОВІК

Хороший тракторист!

 

Перший чоловік киває, показіє великий палець.

 

 

НАТ. ДВІР ШИНОМОНТАЖУ – ДЕНЬ

 

Трактор щумно працює, руйнує будівлю шиномонтажу, почавши з покрівлі – пробиває і стягує шифер, шматки обрешітки, стропил. Ковш зачіпляє стіну над вікном, б'ється скло, великий шмат стіни падає. Іншу частину стіни ковш проштовхує всередину будівлі.

 

 

НАТ. ЗАМІСЬКА ДОРОГА – ДЕНЬ

 

Сріблястий тонований «Лексус» рухається по, завантаженій легковим транспортом в напрямку його руху, дорозі. По зустрічній полосі, в напрямку «тянучки» швидко проїздить позашляховик, за ним ще декілька преміальних авто. Звучать сигнали клаксону.

 

ВІКА (З/К)

Куди, сплошна?! От, козли. Ну ось їх же ніхто не заставляє так себе вести – їхати по зустрічній, аварійну ситуацію створювати, плювати на всіх, бо їм треба.

 

 

ІНТ. АВТО МАТЕРІ ВІКИ – ДЕНЬ

 

Віка за кермом. Мати на задньому сидінні кормить Борьку.

 

МАТИ ВІКИ

Ой, Вика, молчи уже со своим максимализмом.

 

ВІКА (З/К)

А чому я повинна мовчати, як воно мене дратує?

 

МАТИ ВІКИ

Такое шо-то. Баба базарная.

 

Віка мовчить. По зустрічній смузі, в нормальному напрямку руху проїзджає колонна військових вантажівок. Борька розглядає їх, махає рукою.

 

ВІКА

Солдати.

 

МАТИ ВІКИ

Борька, ти всьо?

 

БОРЬКА

Сок. Мам, а коли я за руль  сяду?

 

Віка і мати сміються.

 

МАТИ ВІКИ

Ой, чудо. Скоро. Давай.

 

 

Мати витирає хлопчикові лице і руки серветкою, дає сок в коробочці. За вікном по зустрічній знову з порушенням правил на щвидкості проїзлжає декілька автівок – преміальних і попростіше. Віка дивиться їм услід, щось шепче.

 

 

НАТ. ПЕРЕДМІСТЯ – ДЕНЬ

 

Сергій з товаришами копає нову частину окопу. Викопано по коліна. Сергій дивться на великі пухирі мозолів на долонях.

 

ПЕРШИЙ ЧОЛОВІК (З/К)

Та вже, кажуть, вони в десяти кілометрах від нас. Тоже натер?

 

СЕРГІЙ

Нічого, нормально.

 

Сергій плює на руки, копає далі.

 

ПЕРШИЙ ЧОЛОВІК (З/К)

Мозолі, це така фігня. Пєрчатки нада.

 

ДРУГИЙ ЧОЛОВІК (З/К)

Боже помагай!

 

До окопу, в якому на різній глибині копають з десяток різного віку чоловіків, підходить чоловік в камуфляжі з мисливською рушницею за плечем.

 

ЧОЛОВІКИ

Дякуємо! Спасіба!

 

ДРУГИЙ ЧОЛОВІК

Михалюк Сергій хто?

 

СЕРГІЙ

Я!

 

ДРУГИЙ ЧОЛОВІК

До командіра.

 

Чоловік вказує Сергієві куди йти – до будівлі поліцейського посту, де стоїть група людей у формі – військовій, поліцейській. Сергій залишає окоп, йде до посту.

 

ТРЕТІЙ ЧОЛОВІК (З/К)

Що, які новини? Перекур!

 

ДРУГИЙ ЧОЛОВІК (З/К)

Які там новини? Наступають.

 

ТРЕТІЙ ЧОЛОВІК (З/К)

Таке падло, ти скажи.

 

Сергій біжить.

 

 

НАТ. ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ ПОСТ – ДЕНЬ

 

Велика група озброєних чоловіків та жінок в військовій та поліцейскій формі. Жінки-поліцейські і частина чоловіків з автоматами, інша частина  - з мисливськими рушницями. Підходить Сергій.

 

СЕРГІЙ

А хто командир? Я Михалюк, мене визивали.

 

КОМАНДИР ТРО

За мной.

 

Худий, середнього зросту чоловік в бронежилеті, касці та з карабіном, КОМАНДИР ТРО (40) йде до Сергія, протягує руку. Вітаються.

 

КОМАНДИР ТРО

(чоловікам)

Поехали, пацаны.

 

Від групи відходять двоє – статний БОРОДАНЬ (25) з ефектно висячим карабіном та, судячи зі специфічного камуфляжу та рушниці, МИСЛИВЕЦЬ(50). Командир бере під лікоть Сергія. Сергій відводить руку.

 

СЕРГІЙ

Чого, куди?

 

ЖІНКА-ПОЛІЦЕЙСЬКА

Та він же не знає.

(Сергієві)

Бірюков ваш шиномонтаж розвалив.

 

 

ІНТ. АВТО КОМАНДИРА ТРО – ДЕНЬ

 

За кермом «Форду» командир ТРО, поряд з ним - бородань, Сергій і чоловік в мисливському камуфляжі – ззаду.

 

КОМАНДИР ТРО

Оборудование целое, уже хорошо. Ничего, восстановим.

 

МИСЛИВЕЦЬ

Але ж така сволоч. Це ж додуматись. І Міша ж тільки-тільки поїхав. Да?

 

СЕРГІЙ

Так. Він вчора ще до нас приходив – з постановою якоюсь.

 

КОМАНДИР ТРО

Бірюков?

 

СЕРГІЙ

Да.

 

КОМАНДИР ТРО

Накажем. Блядь, в такое время, сука.

 

БОРОДАНЬ

Мєнти тоже красавци: задержи його. Нє, стоять, протоколи пишуть. Он він, виїзжає!

 

Попереду на дорогу виїзджає новенький позашляховик «Ауді».

 

 

НАТ. ПРОМИСЛОВА ОКОЛИЦЯ – ДЕНЬ

 

Позашляховик «Форд» різким маневром блокує рух тонованого позашдяховика «Ауді». З «Форду» виходять Сергій і чоловіки. Батько Віки, нахиляється у вікно, виставивши в жесті нерозуміння руку.

 

БАТЬКО ВІКИ

Шо за хрєнь, Коля?

 

Чоловіки обступають «Ауді» з трьох сторін – спереду бородань зліва, мисливець – спереду зправа, Сергій та командир – біля водійських дверей.

 

КОМАНДИР ТРО

Петя, с машины выйди.

 

СЕРГІЙ

Нашо ви це зробили?!

 

Командир впирає руку в груди Сергія, що поривається до батька Віки.

 

МИСЛИВЕЦЬ

Ти шо ж розрушив, скотина?! Ти його строїв?

 

КОМАНДИР ТРО

Пацаны, стоп. Петя, выйди.

 

БАТЬКО ВІКИ

А по рилу за скотину, не хочеш? Коля, в чьом вапрос?

 

МИСЛИВЕЦЬ

То, вийди, дай.

 

КОМАНДИР ТРО

Петя, я тебя прошу, выйди из машины!

 

БАТЬКО ВІКИ

Коля, бля.

 

З двору до них підходять два чоловіки.

 

ПЕРШИЙ ЧОЛОВІК

Шо случилось, мужики?

 

Бородань підходить до передніх пасажирських дверей «Ауді».

 

БОРОДАНЬ

В нього ствол на сєдушці! Руки, сука!

 

Бородань наставляє автомат на батька Віки. За ним повторюють командир та мисливець. Клацають затвори.

 

КОМАНДИР ТРО

Руки на дверь! Вышел с машины! Коля!

 

ПЕРШИЙ ЧОЛОВІК

Мужики, шо ви чудите?!

 

ДРУГИЙ ЧОЛОВІК

Там танк! Русский!

 

В кінці вулиці справді танк з російским прапором на башті. Танк зникає за вогняною хмарою, доноситься звук пострілу .

 

КОМАНДИР ТРО

Ложись!

 

Одночасно з окриком командира відбувається вибух – снаряд влучив в «Форд».  Вогонь, дим, пил. Чутно звук ревучого мотору і пробуксовуючих шин.

 

МИСЛИВЕЦЬ (З/К)

Тікає, гад!

 

Лунає одиночний постріл. На віддалі звучить ще вибух, за ним ще один, радісні вигуки, декілька одиночних пострілів, автоматні черги. Хтось кашляє поряд.

 

МИСЛИВЕЦЬ (З/К)

Сєрьога двухсотий! Наші, кажись, танк підбили!

 

 

НАТ. ПРОМИСЛОВА ОКОЛИЦЯ – ДЕНЬ

 

В кінці вулиці стоїть танк, з башти якого підіймається дим й вириваються окремі язики полум’я. Російського прапора на башті більше немає. Дзвонить телефон.

 

КОМАНДИР ТРО (З/К)

Да... Понял, потеряшка... Отлично, пацаны, трехочковый, красавчики…

(чоловікам)

Это они гранату ему в люк закинули. 

 

МИСЛИВЕЦЬ (З/К)

Молодці, хлопці. Бий кацапа. Сєрьога, жалко. Ой.

 

Командир, мисливець і двоє чоловіків стоять, дивлячись на землю. Командир розмовляэ по телефону.

 

КОМАНДИР

Та, «Форду» приснился уже. А у нас Серёга Юрчишин двухсотый… Не, щас мы к вам подойдем. Пулемет на нем есть?.. Нужно будет снять.

 

На асфальті лежить бородань. Біля його голови калюжа крові. Підходить Сергій, протягує командиру карабін бороданя.

 

КОМАНДИР ТРО

(Сергію)

Оставь себе.

(стороннім)

Мужики, скорую нужно.

 

Чоловіки стояють над вбитим, один з тих, що підійшов пізніш, відходить. Поряд горить розкурочений «Форд». В кінці вулиці біля танку і безпосередньо на ньому з десяток чоловіків.

 

 

НАТ. ЗАМІСЬКА ДОРОГА – ДЕНЬ

 

Сріблястий тонований «Лексус» щвидко їде через село новою, ще без розмітки, дорогою.

 

 

ІНТ. АВТО МАТЕРІ ВІКИ – ДЕНЬ

 

Мати Віки за кермом, Віка поряд. Борька спидь на задньому сидінні. Телефон матері повідомляє про втрату сигналу GPS. Попереду розвилка без будь-якої дорожньої інформації. Вікин телефон теж повідомляє про втрату навігаційного сигналу.

 

МАТИ ВІКИ

Мг. Ну, как обычно.

 

ВІКА

А чому ми з'їхали сюди, ма? Потрібно було по трасі.

 

МАТИ ВІКИ

Ти видела, что там делается? А уже ночь скоро. Тем более, заправщик сказал, шо здесЯ дорога новая и так быстрее.

 

За вікном закінчується село, починаються поля і лісосмуги. Віка сміється.

 

ВІКА

Це заправщник на тій заправці, де ти без черги влізла і скандалила? Ма, я тобі дивуюсь.

 

МАТИ ВІКИ

Ти замолкнешь, Вика? Не это…

 

У лобове скло видно розвилку і залізничний переїзд зі сторожкою. Авто сповільняється.

 

ВІКА

Я замовкну. А куди тепер? Ма, ну от це потрібно було сюди їхати, слухати того Сусаніна? Давай, повернемось.

 

МАТИ ВІКИ

Как ты меня дастала своей правильностью, Вика! Когда б ты уже замуж вышла, шоб я вот это все это не слышала?..

 

ВІКА

Ну, звичайно. Я у всьому винна. Дякую.

 

МАТИ ВІКИ

По спине ломакою. Так, всё, ша. Вон эта… хатка обходчика. Может, он там есть, то, это… спросить его.

 

ВІКА

Та там зачинено.

 

МАТИ ВІКИ

Циц, я сказала!

 

Мати вирулює правіше, зупиняє авто. Борька голосно позіхає.

 

БОРЬКА

Чого ви так кричите, шо я проснувся?

 

Віка озирається до Борьки.

 

ВІКА

Наш малюк.

 

Мати дивиться на сина в салонне дзеркало.

 

МАТИ ВІКИ

Еще один командир. Выспался?

 

Мати відчиняє двері, озирається до сина.

 

БОРЬКА

Виспався. Мам, а ти куди?

                    

МАТИ ВІКИ

Ща приду, будь здесЯ.

 

 

НАТ. ЗАМІСЬКА ДОРОГА – ДЕНЬ

 

Мати Віки йде від припаркованого «Лексуса» до залізничної сторожки. Подалі, за залізничною колією, густий ліс. Жінка підходить до будівлі, піднімається сходами. В лісі за колією сильний вибух. Мати Віки, збита вибуховою хвилею, падає на площадку біля дверей сторожки. Над лісом підіймається гігансткий вогняний клубок та темно-сірий стовп диму. Вибухи повторюються ше декілька разів. Над лісом густі димові і періодичні вогняні хмари. Налякана, плачуча жінка, закривши вуха, прижимається до бетону підлоги. З хмарної маси виділяються якісь білі завитки, розкручуються все більше, потім спалахують новими малими вибухами – на небі, на полі біля лісу, десь зовсім поряд. Ще один вибуд в лісі і ще одне вогняне кубло. Жінка, схлипуючи, повертає голову в сторону, де залишила машину. «Лексус» палає. Жінка голосно кричить. Різко підіймається і біжить в сторону авто. Її лице спотворене гримасою глибокого горя. Ще один сильний вибух збиває її з ніг. Вона підводиться, біжить до авта, падає на коліна перед палаючим автомобілем, прижимає руки до лиця. Декілька розривів десь зовсім поряд, на які вона не звертає уваги.  

 

ВІКА (З/К)

Мама!!! Мама!!! Мама!!!

 

Жінка дивиться в сторону. В канаві під насипом залізничної колії лежить Віка й обіймає брата, в якого приспущені вище колін штанці. Дівчину трясе. Борька спокійний, заплющив очі, крепкро зжимає руку сестри. Мати, плачучи дещо по-іншому, обезсилено, біжить до дітей, обнімає та цілує їх.  Ліс продовжує випльовувати м’ясисті вогняні клуби, масив сірого диму та вогняно-білий серпантин. Черговий вибух влаштовує гігантський фейєрверк – вогняті кулі з товстими білими хвостами розлітаються в усі сторони.

 

 

ІНТ. МІКРОАВТОБУС – ДЕНЬ

 

В салоні мікроавтобусу водій, командир ТРО, Сергій, чоловік в мисливському камуфляжі та декілька чоловіків років тридцяти. Сергій пише щось в телефоні, потім дзвонить. З динаміку телефону звучить приглушене повідомлення, що абонент поза зоною.

 

ВОДІЙ

То це шо, як дві ці колони їхніъ, то будуть вже заходити сюди?

 

КОМАНДИР ТРО

Нет, думаю к ночи только. Они сейчас блокпосты ставят. По темноте начнут.

 

МИСЛИВЕЦЬ

Це б по ним шмальнути. Але, чим?

 

КОМАНДИР ТРО

Збройни силы подтянутся. Справимся.

 

МИСЛИВЕЦЬ

Звичайно, справимось, командір. Ми на своїй землі.

 

ВОДІЙ

Он вони. Диви, скільки.

 

Водій показує вперед. Через лобове скло видно, як далі, в долині, на дорозі, що проходить через село, аж до горизонту розтягнулася колона військової техніки.

 

МИСЛИВЕЦЬ (З/К)

Чортова орда.

 

 

ІНТ. ВАНТАЖІВКА – ДЕНЬ

 

Темна тряска будка вантажівки. Тільки косий пригаючий промінь через щілину зверху дверей трохи розріджує темряву. Віка з мамою та братом та ще з десяток людей сидять, спершись на стінки будки.

 

 

НАТ. ПРИВОКЗАЛЬНА ВУЛИЦЯ МІСТА – ДЕНЬ

 

Вантажівка з будкою їде вулицею, що прилягає до великої старовинної будівлі залізничного вокзалу. Перед самою будівлею вокзалу багато людей. Ще більше людей на пероні – з іншого боку вокзалу. Над вокзалом низько-низко пролітають два реактивних літаки з зірками на крилах.  

 

 

ІНТ. ЗАЛІЗНИЧНИЙ ВОКЗАЛ – ДЕНЬ

 

Приміщення вокзалу переповнене людьми. Галас, дитячий плач. Віка йде через тіснину зали, тримаючи за руку матір, в якої, крепко обійнявши жінку за шию, на руці Борька. Віка оглядається на матір.

 

ВІКА

Ма, це не реально.

 

МАТИ ВІКИ

Викуся, ну нада пробовать. Ты же видишь, шо творится. Нужно бежать отсюдова. Возьми его, телефон зв́онит. Может, папа?

 

Віка бере на руки брата. Матір дістає телефон, який мало на падає, коли хтось поряд штовхає її. Та жінка не звертає на це увагу, бере слухавку.

 

МАТИ ВІКИ

(в слухавку)

Алло, котик! Алло!.. Де ты пропал?!.. Где?!.. С нами тут такое!.. Алло!

 

Мати дивиться на телефон, плаче.

 

МАТИ ВІКИ

Ещё телефон сел. Ну шо за наказание?!

 

ВІКА

Ма.

 

Віка обіймає жінку. Борька тягнеться до матері, та бере його на руки.

 

БОРЬКА

Мам, не плач.

 

ВІКА

Ма, телефон зараз зарядимо. Головне, що папа вже на зв'язку.

 

Через відчинені на перон двері видно, як підійшов потяг. В залі стає ше шумніше. На пероні діється взагалі щось, схоже на масову бійку.

 

 

НАТ. ПЕРЕДМІСТЯ – НІЧ

 

Місячна ніч. Освітлення відсутнє. Перед конструкцією з великих бетонних блоків, обкладених білими плямами мішків, стоїть група чоловіків. Серед них і Сергій. Чоловіки сміються, курять. Сергій відходить від натовпу, підсвічений яскравістю телефону в руці. Бере слухавку.

 

СЕРГІЙ

Привіт, па… Та, нормально. Бомбили, тільки, правда, недавно… Ні, з літаків… З самальотів!... Ні, нормально. А в тебе як? 

 

Чутно шурхіт, що наближається.

 

ПЕРШИЙ ЧОЛОВІК (З/К)

Шось летить! Воздух!

 

ДРУГИЙ ЧОЛОВІК (З/К)

Це гради! Лягай!

 

Сергій швидко падає на землю, закриває голову рукою. Зовсім поряд вибух, який освітлює все довкола. Ще один, ще. Летять шматки землі, гілки. Навколишнє ще раз освітлюється, чутно ще декілька вибухів, але трохи подалі. Сергій лежить, не рухаючись.

 

СЕРГІЙ

Па, я передзвоню потім!

 

Спалахи і вибухи продовжуються ще і ще.

 

 

ІНТ. АВТО БАТЬКА ВІКИ – НІЧ

 

Салон авто в тьмяному світлі панелі приборів. Тут вся сім'я Віки. Мати плаче. За вікном попереду видно червоні габаритні вогні іншого авта, що сповільнюється.

 

МАТИ ВІКИ

Я думала, с ума сойду, когда увидела, как эта машина горит.

 

БАТЬКО ВІКИ

Я представляю.

 

Попереду в світлі фар зправа видно коряву самописну табличку «БЛОКПОСТ. ВИКЛЮЧИ ФАРИ». Батько Віки вимикає світло.

 

МАТИ ВІКИ

(схлипуючи)

Так страшноа было.

 

БАТЬКО ВІКИ

З цими блокпостами ше. Приготов паспорта.

 

БОРЬКА

Папа, пап, а я не плакав. Там такі взриви були, а я не плакав.

 

БАТЬКО ВІКИ

Ну ти ж в мене герой.

 

Мати Віки протягує чоловікові документи.

 

МАТИ ВІКИ

Это ещё хорошо, шо документи со мной были в сумке. А то ж там всё сгорело. Вика без телефона.

 

БОРЬКА

І мій тєлєфон згорів.

 

БАТЬКО ВІКИ

Купим, купим.

 

БОРЬКА

Пап, я такий хочу, шоб Лєго ззаді було намальоване.

 

БАТЬКО ВІКИ

Харашо, малий.

 

ВІКА

Па, а ти, хоч, нормально, ніде не поранений?

 

БАТЬКО ВІКИ

Ніде, все нормально, доця. Тіки стікло, і всьо.

 

Батько опускає скло водійських дверей. З темряви, підсвічений червоним світлом «стопів» виникає чоловік у військовій форсі з автоматом на грудях.

 

НАТ. БЛОКПОСТ – НІЧ

 

Місячна ніч. Стоси бетоннах блоків, що звузили дорогу, метал протитанкових «їжаків», сірі наклади мішків. До водійського вікна позашляховика «Ауді» нахилився військовий в бронежилеті. Вімкнені «стопи» позащляховика підсвічують плівку, що скотчем наліплена замість її заднього скла.

 

ВІЙСЬКОВИЙ

Добрий вечір. Ваші посвідчення особи.

 

На дорозі далеко вперед тягнеться змійка з червоних цяток габаритних вогнів. Дещо правіше по лінії горизонту виникають рухливі яскраві спалахи.

 

 

НАТ. ПЕРЕДМІСТЯ – РАНОК

 

Чагарники. З різних сторін чутно часті автоматні черги та окремі вибухи. Сергій лежить на землі й стріляє з карабіна. Трохи далі від нього двоє чоловіків в балалавах – один з автоматом, другий - з мисливською рушницею теж стріляють До чоловіків підбігає, стріляючи на ходу з автомата, й лягає поряд з ними зовсім юний хлопчина в дорогому обмундируванні з РПГ за спиною.

 

ПЕРШИЙ ЧОЛОВІК

Ну ти Рембо.

 

Юнак знімає шлею РПГ.

 

ХЛОПЧИНА

А хтось вміє з гранатомьота стріляти?

 

ПЕРШИЙ ЧОЛОВІК

Блін, сєрьйозно?! А нашо ж ти його взяв?!

 

ДРУГИЙ ЧОЛОВІК

Нєа. Но там має просто буть – це ж совок.

 

ХЛОПЧИНА

Та я його знайшов, он там. Міна!

 

Свист, хлопці прижимаються до землі, поряд вибух.

 

ПЕРШИЙ ЧОЛОВІК

Серий, з гранатомьота вмієш стрілять?!

 

СЕРГІЙ

Ні. Але на Ютьюбі бачив, як потреібно.

 

Перший чоловік сміється. Сергій підповзає до інших.

 

ПЕРШИЙ ЧОЛОВІК

Да? Блін, а я більше Порнхаб дивився.

 

Чоловіки нервово сміються. Сергій бере в руки РПГ, виставляє приціли.

 

ХЛОПЧИНА

Он по тому БТРу, давай. Чи он танк, луччіше.

 

ДРУГИЙ ЧОЛОВІК

За дерево стань!

 

Сергій не реагує на пропозицію, стає на коліно, стріляє.

 

ПЕРШИЙ ЧОЛОВІК

Блін, то «вистріл» нада казать!

 

ДРУГИЙ ЧОЛОВІК

Ну ти косоглазий!

 

 

Вибухає між БТРом та танком.  

 

ХЛОПЧИНА

Та йолки! Так і я міг.

 

ПЕРШИЙ ЧОЛОВІК

Тікаєм відси, поки, блін...

 

Чоловіки ретируються. БТР і танк повертають башти в їх сторону, стріляють. Тут же вибухає башта танку, а за мить і задня частина БТРу, з якого вилазять росіяни, їх обструлюють з автоматів, вони падають вбитими. Трохи в сторону на дорозі багато ушкодженої, димлячої та палаючої, техніки – бронеавтомобілі, вантажівки, бензовози, РСЗВ,  бронемашини. Є й взагалі розкурочені незрозумілі груди металу з багаттям всередині. Об’їзжаючи їх, рухаються неушкоджені танки та бронемашини. На всій техніці – як цілій, так і ушкодженій – білою фарбою написана врізнобій латинська «Z» . Постріли, вибухи, свист та шурхотіння.

 

 

ІНТ. КВАРТИРА – ВІТАЛЬНЯ - РАНОК

 

Простора, дешево, але з претензією обставлена кімната. Віка з мамою, обійнявшись, сидять на дивані. Жінки виглядають розбитими.

 

ЧОЛОВІК (З/К)

Це велика-бво кімната.

 

БАТЬКО ВІКИ (З/К)

А вода як, постоянна?

 

В кімнату входить повнуватий вусатий чоловік зі зв’язкою ключів у руках, ВЛАСНИК КВАРТИРИ (55), за ним – батько Віки і Борька, який тут же, стрибнувши на крісло, перевіряє вимикач на стіні, грається світлом.

 

ВЛАСНИК КВАРТИРИ

(Борьці)

Обережни будь.

(батькові Віки)

Так, вода-та постійна. Холодна-ба постійно, гарача – бойлір, тож постійно. Така, осьво. 

 

Батько Віки підходить до вікна, Борька підбігає до нього, тягнеться на руки.

 

 БАТЬКО ВІКИ

Так, а шо ціна? Вісімсот – це якось, шось дуже… Вона у вас так, навєрно, доларів двісті ст́оіт, обично. Понятно, шо война, але, шось би уступити.

 

МАТИ ВІКИ

Пєтя, давай уже бистріше.

 

Мати Віки благаючим, стомленим поглядом дивиться на чоловіка. Віка гладить матір. До них підсідає Борька, теж гладить матір.

 

ВЛАСНИК КВАРТИРИ (З/К)

Розуміуте, я б-то з радистю, аби це була моя-уто кватира. Та то сестри. А коли ся таки час, бачте, такуа квартира вже тисячу долярів вартує. В мен-во шість чи то сім людеу маут-бо дивився післє вас. 

 

Віка встає, йде на балкон. Мати притискає до себе Борьку, той пручається, йде за Вікою.

 

 

НАТ. БАГАТОКВАРТИРНИЙ БУДИНОК - РАНОК

 

Віка з Борькою, тримаючись за руки, стоять на відкритому балконі, з якого панорамний вид на мирне місто, що й звучить зовсім мирно й повсякденно серед сірого ранку безсніжної зими. Віка беззвучно плаче.

 

 

НАТ. ЛІС – ДЕНЬ

 

Рідка, молода «зеленка». Давно не бритий Сергій, у повному бойому споряджені та з автоматом, несе велику каністру з водою. Біля дощатого столу, заставленого пакетами і банками, двоє військових на таганці куховарять.

 

ПЕРШИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Блядь, какая... шкура.

 

Сергій ставить каністру біля столу.

 

СЕРГІЙ

Я спати.

 

ДРУГИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

А з ким, сказала? Знаєш ти, шо то за мразь, з яким вона?..

 

Сергій йде далі.

 

ПЕРШИЙ ВІЙСЬКОВИЙ (З/К)

Нет, не знаю, даже. Вообще. С работы, может, гандон какой-нибудь. Блядь… Поубиваю.

 

Сергій підходить до імпровізованого бліндажу – вузької, на одну людину, пологої ями, накритої бортом вантажівки, шматком жесті, плівкою й наваленим гіллям і землею. На дні ями акуратно заправлені білі ковдра і подушка, камуфльований рюкзак, ще якісь речі. Сергій спускається в «бліндаж», стискаючи зап’ястя лівої руки, перев’язане бинтом.

 

 

ІНТ. БЛІНДАЖ СЕРГІЯ – ДЕНЬ

 

Сергій дістає з рюкзака пігулки, ковтає одну.

 

КОМАНДИР (З/К)

По норам!

 

Сергій дивиться наверх, щось незадоволено шепоче. Відігнувши постіль, сідає на каремат. Ззовні звучить свист і часті вибухи, від яких все здригається. Летять шматки землі, падають на постіль. Сергій зтрушує їх, дістає з кишені під бронежилетом маленький кристаливидний флакон жіночих парфумів, нюхає його, не відкриваючи. Спогад Сергія:

 

 

ІНТ. КВАРТИРА СЕРГІЯ – РАНОК

 

Сутінки квартири. Сергій защібає на зап’ясті Віки браслет з хутряними кульками. Дівчина серйозно дивиться на хлопця.

 

ВІКА

Ні, ти правда сам його зробив?

 

СЕРГІЙ

Сам. Скажи...

 

ВІКА

Що?

 

СЕРГІЙ

Ну… якби ми були… ну, знову разом…

 

Віка ніяково посміхається.

 

ВІКА

Сєрьож, ми не разом.

 

СЕРГІЙ

Ні, ну, просто… якщо припустити.

 

ВІКА

Навіщо це?.. Ну, припустимо. І?

 

СЕРГІЙ

То ти б мене чекала?

 

Віка змикає руки на грудях.

 

ВІКА

Шо значить «жчекала» - ти кудись зібрався?

 

СЕРГІЙ

На війну.

 

Віка серйознішає. Сергій дивиться на неї, тре шию.

 

ВІКА

Сєрьожа, що це ти придумав? Ти ж не військовий. Навіщо?

 

СЕРГІЙ

Так і що, навчуся. Ну, не важливо. Я не про те. Ти б мене чекала? Ну, якшо б ми?..

 

ВІКА

Так, я б тебе чекала… Якби ми були разом, Сєрьожа.

 

СЕРГІЙ

Дякую.

 

ВІКА

Немає за що. Але ти б рєвнуваі і знову все ю зіпсував. Ні?

 

Сергій мовчить, рухає вилицями.

 

ВІКА

Так. Бачиш. А я так не хочу.

 

СЕРГІЙ

Не буду.

 

ВІКА

Що?

 

СЕРГІЙ

Я не буду ревнувати.

 

ВІКА

Так по-дитячому. Будеш, і до кожного. До стовпа, навіть. А я тобі привід не давала. Добре, дякую, піду.

 

Віка береться за ручку, відчиняє двері.

 

СЕРГІЙ

А з Ткаченком?

 

Віка ображено дивиться на Сергія, той насуплений.

 

ВІКА

От бачиш. Я з ним зустрічалась тільки по студраді.

 

Віка залишає квартиру. Двері відчинені. Видно, як вона йде сходами вниз. Сергій ь’є себе долонею по лобі. (кінець спогаду)

 

 

НАТ. ЛІС – ДЕНЬ

 

Сильний вибух зовсім поряд обвалює значний шмат землі в барліг Сергія, майже повністю засипавши постіль. Сергій рефлективно закрив голову руками, кашляє, ховає флакон з парфумами під бронежилет. Хлопець дивиться на край постілі, що не завалена землею – на межі тканини і грудок грунту повзе великий чорний жук-олень. Сергій дивиться на жука, істерично сміється, замовкає, знервовано рухає вилицями, б’є кулаком по земляній стінці. Земля трохи осипається, дещо притрусивши жука, той копирсається.

 

 

ІНТ. ВОЛОНТЕРСЬКИЙ ЦЕНТР – ДЕНЬ

 

Велике приміщення, перетворене на склад – стележі повні картонних коробок, наклади ящиків з-під бананів, мішків, сіток з корнеплодами, картатих сумок, пляшок та бутлів з водою, гори речей та ковдр і подушок під стінами, столи, заставлені упаковками з консервами, солодким, хлібом, рулонами скотчу. Тут багато різного віку та статі людей носять, возять на візках, наповнюють мішки, фасують насипні продукти, складають на столах та стопках із палет по коробкам. За одним зі столів зпаковує коробку і Віка. Вона дещо змінилася – подорослішала, волосся зібране. На ній кофта з патріотичним принтом та джинси. Віка заклеює коробку скотчем, відсовує пакунок в сторону й бере іншу коробку. Ззовні починає вити серена, та ніхто не регагує на неї, продовжуючи працювати. Віка пакує продукти. До її стола підходить чоловік років тридцяти, щось каже Віці, посміхається. Віка киває, посміхається у відповідь, злегка стискає губи.

 

 

ІНТ. МІКРОАВТОБУС – ДЕНЬ

 

В салоні мікроавтобусу Віка, декілька дівчат та юнаків. За кермом чоловік, з яким в волонтерському центрі розмовляла Віка. За вікном міська вулиця.

 

ПЕРША ДІВЧИНА

Я не знаю, якщо нічого не зміниться, то це все, виходить, марно – війна, сльози, страждання. А скільки людей загинуло.

 

ДРУГА ДІВЧИНА

Вобщє. Це так страшно.

 

ПЕРШИЙ ЮНАК

Ну чому цей песимізм, дівчатка? Молоді, гарні, сонечко світить, ЗСУ молотить орків. Все вж́е змінюється, красуні.

 

ВІКА

Я теж вважаю, що все вже змінюється на краще. Ми так згуртувались, так себе проявили. Волонтерства скільки. Це і є нація.

  

ДРУГИЙ ЮНАК

Ну, нація – це дещо інше.

 

ВОДІЙ

Чому? Насправді, нація – це, перш за все і є єднання. І ми це єднання показали. Доречі, всьому світові показали.

 

ВІКА

І силу волі показали.

 

ДРУГИЙ ЮНАК

Силу волі показали. Але ж це все одно не робить нас нацією. Коли одні, не знаю, втікли в Європу…

 

ВІКА

В Європу? До чого тут  Європа?

 

ДРУГИЙ ЮНАК

Секунду, можна? Одні втікли, інші – всьо на руском, їм все ще Русью пахне, треті – продовжують мародерити в своїх кабінетах, як ні в чому не було. 

 

ПЕРШИЙ ЮНАК

О, почалось. Нє апять, а снова. Сашина улюблена тема – влада, її гріхи і власна святість.

 

ДРУГИЙ ЮНАК

А хіба ні?

 

ВОДІЙ

Насправді, Саша правий – чиновники не змінилися. Від слова «зовсім».

 

ВІКА

От ти кажеш в Європу потікали. Але ж туди жінки з дітьми виїхали. Задля безпеки дітей.

 

ПЕРША ДІВЧИНА

Ще б вони повернулися.

 

ДРУГА ДІВЧИНА

В мене мама з малою поїхала, в Німеччину. А я – ні, не хочу. Що мені там робити?

 

ВІКА

Моя теж з братом поїхала.  

 

ДРУГИЙ ЮНАК

Ну, моя теж поїхала.

 

ВОДІЙ

А, то це ти образився, що тебе не взяла.

 

Молодь сміється.

 

ДРУГИЙ ЮНАК

Типу того.

 

ВОДІЙ

Так, ми на місці.

 

У лобове скло видно, що мікроавтобус звертає у двір школи.

 

 

ІНТ. ШКІЛЬНИЙ КЛАС – ДЕНЬ

 

За зіставленими буквою «П» столами сидять і малюють дошкільнята і діти молодшого шкільного віку. Коло них стоять та сидять навшпиньки волонтери, приятелі Віки. Віка заплетає косички дівчинці років шести. Дівчинка малює прапор України.  

 

ДІВЧИНКА

И мы там сидели когда, так бахкало: бабах, бабах. И так много-много раз. А потом мама сказала, что уже надо ехать нам из нашего Мариуполя. И потому, что папа на войне воюет. И мы поехали. А там блокпосты, и так танки – столько, вот такие – разные, таких всяких много, и сгорели они, такие, железяки только и пушки.

 

До них нахиляється хлопчик того ж віку.

 

 ХЛОПЧИК

А я тоже танки видел. И вертолеты. Это россияны, орки. Вот я нарисовал, видишь, как наши сбивают вертолет россиянский. Он так бу-ууу, крутится и падает и взрыв. Бу-уф.

 

Хлопчик підіймає малюнок, показуючи його Віці. Віка посміхається. Закінчує плести косички.

 

ВІКА

Супер. Как настоящий.

(дівчинці)

Всё, красотка, косички готовы.

 

ДІВЧИНКА

Спасибо. А можно еще твой браслет посмотреть?

 

ВІКА

Конечно.

 

ХЛОПЧИК

Я тоже хочу.

 

Віка протягує до дітей руку з браслетом. Вони гладять гхутряні кульки. Дівчинка прикладає до браслета щоку.

 

ДІВЧИНКА

Такой мягонький, как котик.

 

Хлопчик теж торкається щокою браслету.

 

ХЛОПЧИК

Да. А у нас дома был кот, но мы его оставили. Что он там кушает?

 

Віка розчулються, посміхається зі сльозами на очах. На іншому кінці столу діти і дорослі починають співати «Ой, у лузі, червона калина…», підтримують пісню і всі присутні. Діти плутають, вгадують слова, але стараються з усіма.

 

До співу приєднується тихе чоловіче соло. Потім приєднуються ще декілька приглушених чоловічих голосів.

 

 

НАТ. ЛІСОВА ДОРОГА – ДЕНЬ

 

Грунтовою дорогою серед низеньких деревець і кущів неспішно рухається кольору «хакі» пікап «Мутсубіші» з трьома чоловіками і однією жінкою в кузові. Всі у «пікселі», з жовтим скотчем швидкого розпізнання, у бронежилетах, з невеликими руюкзаками за спиною. На підлозі кузова радянські та зарубіжні гранатомети, «Стінгер». У воїнів в руках автомати, автоматичні рушниці, кулемет. Стрілецька зброя різнонаправлена. Серед військових і Сергій. Військові тихо співають «Ой, у лузі…». Чутно, як десь далеко працює артилерія. Трохи подалі зпереду і ззаду інші такі ж автівки з пасажирами на кузові. Один з чоловіків вказує іншим в сторону. Там в канаві самотньо лежить пральна машина. Солдати посміхаються.

 

 

ІНТ. ТИМЧАСОВА КАЗАРМА – ВЕЧІР

 

Кімната з голими побіленими стінами. Декілька старих диванів, закладені упаковками та банками столи, багато коробок під стінами, декілька зкручених ковдр. На стільцях і старих кріслах сидять троє військових. Двоє з них постарше, зашивають одяг. Один зі старших – Вусатий військовий (50), з козацькими, закрученими на кінцях вусами, в окулярах на кінчику носу. Другий – БРОВАСТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ (55), з брежнівськими бровами.  Третій, молодий, з великою бородою, малює їх у блокноті.

 

ВУСАТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Я тоже з цьой морозільной камерой, бляха, так був лоханувся. А так хотєла, так хотєла. Ну, короче, як треба, по-нашому – осінь, чого її дальше кормити, давай різати. Давай, так на: зарізали, короче, ту свиню. Кинув в морозілку. Думаю, мало лі шо, хай… буде. Продавати, то таке. Не особо там заробітки.

 

БРОВАСТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Так а чого не тушонку? Тушонку траба було.

 

ВУСАТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Бляха, та я тушонку вобщє не їм, не люблю з дєтства. Я ж чого і цю морозілку купив: поморозити, шоб потом, хочеш – жар, хочеш – печи,

 

БРОВАСТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Хоч - викинь.

 

ВУСАТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Ну-та, почті так. Чи холодець, чи голубець. Таке мені от, а тушонка... Так до чого я веду? Гарячитися не ст́оїть.

(сміючись)

Короче, наморозив же, - і шо? – капєц: подстанція, трах-тібідох - шо з ней там було? – не знаю. Згоріла, короче. Як вклади совєтскі. Ну, а як хотіти - кондіціонєри у всіх – бляха. В общєм, щгорда вона і всьо - свєта ноль. А де Свєта? А Свети нєту. Всьо це, короче, розтало, моє драгоценне.

 

БРОВАСТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

А погріб чи в льох?

 

ВУСАТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Та нє, там же тємпєратури нема. Тай, корочє, шо хоч з цим мясом роби, так воно не в тєму.

 

БРОВАСТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

То що, не знав шо? Дріжжів. заквасив, тай перегнати. Свиняча самогонка, це ж такий був би ексклюзів.

 

ВУСАТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Да. Нє, то, так і зробили: шо продали, шо роздали, шо собаці, шо котяці, шо тьощі, шо жінка ковбаси трохи нафасувала.

 

БРОВАСТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

А-а, як вони, бува, ковбасу вміють фасувати…

 

ВУСАТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Не без цього. Але ж тут який вопрос: нашо мені ці запаси вобше нужні були, з такими ділами?

 

БРОВАСТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Вопрос філософічний. Але, шо значить «нашо?»? Треба. Це ж наше, рідненьке - шоб було, і… крапка. Не особо траба, але хай собі лежить, під помідорки, мало лі шо, як ти кажеш. Хай хоть сгниє, та моє. Національні традиції. Поважать траба. Твою Машу, вколовся.

 

Бровастий дядько висмоктує з вколотого пальця кров.

 

ВУСАТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Не вмієш – не берись.

 

До кімнати заходить Сергій і ще двоє військових – без зброї, касок, але в бронежилетах. Один з них в кепці, інший – з зачіскою-оселедцем.

 

ВІЙСЬКОВИЙ В КЕПЦІ

Шо ви тут, дядьки, строчите?

 

ВУСАТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Нє шалі, парніша.

 

БРОВАСТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Учимся.

 

Військовий в кепці сміється, йде до столу з продуктами.

 

ВІЙСЬКОВИЙ В КЕПЦІ

Так, чим нас тута балують?

 

Інший, з оселедцем, підходить до художника, дивиться, як той малює. Сергій сідає на диван, читає з телефону.

 

ВУСАТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Сіроня, ти опять танка підбив? Прекращай це.

 

ВІЙСЬКОВИЙ В КЕПЦІ

Ше й так чьотко – башня метрів на сто відлетіла.

 

Солдат в кепці і солдат з оселедцем, сідають на диван  поряд з Сергієм, теж дивляться в свої телефони. Солдат в кепці щось жує.

 

БРОВАСТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

 Це який вже, Сірко?

 

Сергій на секунду задумується.

 

СЕРГІЙ

Восьмий.

 

ВІЙСЬКОВИЙ В КЕПЦІ

Скоро міліонєром буде.

 

БРОВАСТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Героєм праці.

 

СЕРГІЙ

Аби не посмертно.

 

БРОВАСТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Мудро. Не вмерти – це саме главне, після поїсти.

 

ВУСАТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Не товой, не шуткуйте цим. Але, пора тебе, Сєрьоня, вже награждати, всьо-таки: медаль якусь круглу, з різьбою.

 

ХУДОЖНИК

Це ж ордени з різьбою. Цікаво, а є зараз ордени?

 

БРОВАСТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Звичайно є. Діда Панаса, першого ступеня.

 

Чоловіки сміються.

 

 

ВІЙСЬКОВИЙ В КЕПЦІ

Нагородили би. Тіко шось командьор не рухається по цьом напрямку.

 

БРОВАСТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

(явно пародуючи)

Дай час, все буде.

 

Солдати підсміюються. В кімнату заглядає молодий солдат з рідкою борідкою.

 

МОЛОДИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Там депутати щойно приїхали. Потреба зібратися.

 

ВІЙСЬКОВИЙ В КЕПЦІ

Що за потреба така? Депутати. На хєр вони тут впали? Депутати, бля.

 

ВІЙСЬКОВИЙ З ОСЕЛЕДЦЕМ

Пиарятся только.

 

Військовий з оселедцем спльовує. Чоловіки з неохотою встають з дивану. Старші відкладають шиття, художник – блокнот.

 

ВУСАТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Ну що ж ви, хлопці? Нарешті білі люди навідались, а ви так… - як воно там? - негостинно. Пішли, відкриєм засідання. Вже глаза болять від цьой голки.

 

Чоловіки виходять з кімнати. В блокноті художника, що той залишив на столі, вправно виконана графіка – двоє емоційних військових – вусатий та бровастий - з голками в руках.

 

БРОВАСТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ (З/К)

А депутатки там є?! Я б вже включив першого мікрофона, а то за три місяці запаршивів без роботи.

 

ВУСАТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ (З/К)

Ти ж казав, шо дома його оставив.

 

В пустій кімнаті чути гучний чоловічий регіт.

 

 

НАТ. ДВІР КАЗАРМИ – ВЕЧІР

 

Біля радянської доби довгої будівлі стоїть группа солдатів, чоловік п'ятнадцять – курять, розмовляють, в телефонах. Подалі, в затінку квітучих яблунь, чоловік в бронежилеті поверх блакитної сорочки шось розповідає на камеру, на яку знімає оператор в «піксельному» бронежилеті та касці.
На дорозі стоїть самотня жінка з телефоном в руці і селфиться, теж щось розказуючи. На ній імпортний камуфльований одяг та бронежилет. Жінка без каски.

 

ВУСАТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ (З/К)

А срака в неї добра. То це нас позвали, шоб ми дивилися, як вони себе на тєлєфони знімають?!

 

Військові навколо посміхаються. Сергій і чоловіки, що щойно вийшли з кімнати, стають біля інших військових. Сергій закурює, читає в телефоні.

 

БРОВАСТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

В мене внучка любить таким займатися. Як це воно називаються? Забув.

 

ВІЙСЬКОВИЙ В КЕПЦІ

Тіктокєри.

 

БРОВАСТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

А, це як кадировці: тік-ток войска. Тіктокєри.

 

ВУСАТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

От, вже ж, бля.

 

Свист міни, що наближається.

 

БРОВАСТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

О, то, шо треба.

 

Миттєва реакція військових – хто ліг, хто присів за дерево.

 

ВІЙСЬКОВИЙ В КЕПЦІ

Найшли, суки.

 

ВУСАТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Воздух, хто не чує!

 

ОФІЦЕР (З/К)

Воздух! Забери її звідте!

 

Всі спостерігають, як молодий військовий з рідкою борідкою біжить до жінки, що селфиться, відводить її в сторону, та, як, зігнувшись до землі, за сусідню будівлю біжать депутат та оператор, яких, вказуючи напрям, супроводжує офіцер в чистенькій формі.

 

БРОВАСТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

А, може б, нехай? Куля в лоб, так куля в лоб.

 

Чоловіки сміються.

 

ВУСАТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Не можна, це ж аристократія. Еліта, бля.

 

Поряд рвуться міни.

 

 

НАТ. ВУЛИЦЯ МІСТА – ВЕЧІР

 

Пуста вулиця маленького міста в надвечір'я. Багато зруйнованих будинків, «панельки» трохи подалі де частково зруйновані, де пошкоджені та горять. Де не де вирви від вибухів, повалені елетричні опори. Та скрізь квітучі дерева і соковита зелень. Починається дрібний дощ.

 

 

НАТ. МИРНЕ МІСТО – РАНОК

 

Віка йде жвавою вулицею, на якій вже відчинені магазини. Дівчина дивиться на годинник, пришвидшує ходу, звертає в перепндикулярну вулицю, виходить на ще більш жваву, де ведеться ринкова торгівля – палатки, ящики, тачки.

 

 

НАТ. БАЗАР – РАНОК

 

Біля однієї з палаток стоїть спантеличена жінка років тридцяти з маленьким хлопчиком.

 

ЖІНКА

Я вам ничо не говорила /фрикативне Г/. Вы это начал́и. Я вас просила тока, шобы дать не мятое…

 

ПРОДАВЧИНЯ (З/К)

Не потрібно мене ні про що прасіть! Папрасіла вона.

 

В палатці продавчиня активно махає рукою перед грудьми.

 

ПРОДАВЧИНЯ

Це я вас попросила розмовляти зі мною українською! В Україні державна мова. Українською, будь ласка.

 

ЖІНКА

Мы столько натерпелисЯ, а вы так…

 

ПРОДАВЧИНЯ

Вона мене ще винною робить!

 

Жінка з хлопчиком йде від палатки, хлопчик починає плакати. Продавчиня переможно виходить на вуличку, кричить навздогін.

 

ПРОДАВЧИНЯ

Це ми від вас натерпілися, з вашим язиком і вашим Путіним! Понаїзджало! Починають тут диктувати! Все, доситть!

 

Віка проходить повз палатку.

 

ВІКА

Ну навіщо ви так?

 

ПРОДАВЧИНЯ

А чому я маю це терпіти, цю москальщину в себе вдома? Натєрпєлісь вони. Рускій мір їдь до себе там розводь.

 

Віка пришвидшує ходу, наздоганяє жінку з хлопчиком, якого та взяла на руки. Хлопчик вже не плаче, ковиряє в носі. 

 

ВІКА

Вы не обижайтесь. Просто все на взводе сейчас.

 

ЖІНКА

Девушка, оставьте нас уже в покое. Зачем я тока согласиласЯ сюда ехать?

(хлопчикові)

Не ковыряйся в носу, я сказала!

 

Жінка хлопає хлопчика по руці, той знову починає плакати. Вони йдуть в натовп зайнятих базарними клопотами людей. Віка дивиться їм услід.  

 

 

НАТ. ВУЛИЦЯ МІСТА – РАНОК

 

Громадська будівля, перед входом до якої стоять декілька поліцейських машин з вімкненими мигалками і невеликий натовп людей. Віка йде до входу.

 

ПЕРШИЙ ЮНАК (З/К)

Віка!

 

Дівчина озирається. Чуть подалі стоять двоє юнаків, з якими вона напередодні їздила до дітей-біженців.

 

ДРУГИЙ ЮНАК

Привіт.

 

ВІКА

Привіт.

 

ПЕРШИЙ ЮНАК

Там вже все, привіт.

 

Віка не розуміє.

 

ВІКА

Що «все»? Чому тут поліція? Щось сталося?

 

ДРУГИЙ ЮНАК

Нас закрили.

 

ВІКА

Ладно, так собі жарт. Дівчата там?

 

Віка робить декілька кроків в сторону входу до будівлі.

 

ПЕРШИЙ ЮНАК

Кервіництво центру звинувачують в крадіжці гуманітарної допомоги.

 

Роздратована Віка розвертається.

 

ВІКА

Хлопці, це - не смішно. Вас вигнали?

 

ДРУГИЙ ЮНАК

От, не вірить.

 

ПЕРШИЙ ЮНАК

Льошу затримали, Ігоря Івановича шукають. Хочеш давати свідчення поліції – йди.

 

Віка зпантеличено дивиться на хлопців.

 

ВІКА

Я не розумію. Що сталося?

 

ДРУГИЙ ЮНАК

Кажуть, що вони привласнювали гуманітарку. Ігор іванович і Льоша.

 

З будівлі поліцейські виводять в кайданках чоловіка, що кермував мікроавтобусом в поїздці до дітей-біженців. Віка, хлопці і група роззяв дивляться на те, як поліцейські садять затриманого до авта. Віка виглядає розчарованою, швидко залишає хлопців.

 

 

НАТ. ВУЛИЦЯ МІСТА – РАНОК

 

Віка йде вулицею в спальному районі. На дитячому майданчику четверо хлопчаків і одна дівчинка – всі років десяти – завзято співають «Ой, у лузі…». З заскленого балкону нижнього поверху виглядає жінка.  

 

ЖІНКА

Що ви горланите?! Ану, позамовкали!

 

ДІВЧИНКА

Хіба, не можна співати?!

 

ЖІНКА

В дворі в себе йди співай! Чи вдома! Позабирались звідси, я сказала!

 

Віка дивиться на жінку та, певно, стримує себе, йде далі.

 

ХЛОПЧИК (З/К)

А чого ви до нас кричите?! Ми також тут живемо.!

 

ЖІНКА (З/К)

Ти ще в мене повиступай, то зараз повиступаю! Де твоя мама, що таке тебе виховала до дорослих рота роззявляти?!

 

Засмучена Віка йде далі вулицею, що взяла круто на підйом.  Назустріч спускаються двоє розв’язних юнаків в спортивних костюмах і бейсболках. Хлопці її ж віку. В одного з них дволітрова, добре надпита пляшка пива.   

 

ПЕРШИЙ ЮНАК

Яка краля. Будеш?

 

Хлопець протягує Віці пляшку. 

 

ВІКА

Дай спокій!

 

Хлопці перегороджуть Віці дорогу, сміються.

 

ДРУГИЙ ЮНАК

Можу шось інакше дати.

 

Віка щосили б’є «давателю» в сонячне сплетіння. Той згинається, присідає.

 

ДРУГИЙ ЮНАК

Та вона скажена. А-а, курва.

 

Віка стає в професійну стійку. Інший юнак відходить назад, злякано припіднімає руки. Віка йде далі.

 

ДРУГИЙ ЮНАК (З/К)

Біженка довбана! А-а. Аж, той, голова закрутила.

 

ПЕРШИЙ ЮНАК (З/К)

Коза смердюча! Забирайся відси!

 

 

НАТ. ВУЛИЦЯ МІСТА – РАНОК

 

Віка, піднявшись вулицею, виходить на іншу, жваву, зупиняється. Прямо навпроти будівля воєнкомату – мішки з піском, протитанкові «іжаки», декілька дорогих авто. На ганку, позіхаючи, стоїть чоловік в камуфляжі, бронежилеті, з автоматом на грудях.  Проїзджає юнак на електросамокаті, авто з голосно граючою музикою. Йдуть три гарно одягнені жінки років за тридцять.

 

ПЕРША ЖІНКА

Спочатку одна школа, потім – інша школа, потім – в третю. Що це за реформа?

 

ДРУГА ЖІНКА

Ну, то ж така і освіта.

 

Лунає сирена. Ні жінки, ні військовий, ні інші перехожі не реагують на неї. Віка дивиться на небо, потім дістає телефон, набирає номер, підписаний «Сєрьожа Михалюк». Йдуть виклики.

 

 

НАТ. ДВІР КАЗАРМИ – РАНОК

 

Догораючі руїни будівлі. Посеред двору вирви від вибухів та уламки стін та покрівлі. На фоні як близьких, гучних, так і віддалених вибухів та потоку стрілянини, звучить музика та вібрація. Це телефон, що лежить біля одного з уламків. На його екрані висвічене фото Віки та підпис «Мала».

 

 

ІНТ. АДМІНІСТРАТИВНА БУДІВЛЯ – КОРИДОР - ДЕНЬ

Довгий, з проріхами дверних проємів, коридор. На стінах вибоїни від куль, на підлозі – шматки штукатурки, цегли, дверних коробок, всілякий мотлох.  Постійні автоматні черги та часті одиночні вистріли.

 

СЕРГІЙ (З/К)

Дерево заважає. З іншої спробую.

 

Через коридор, з однієї кімнати в іншу перебігає Сергій з гранатометом в руці та автоматом наперевіс.

 

 

ІНТ. АДМІНІСТРАТИВНА БУДІВЛЯ – КІМНАТА - ДЕНЬ

 

Кімната з напівзруйнованою зовнішньою стіною. Сергій підходить зправа до вікна, цілиться з гранатомета. З-за стіни чутно тріскотіння стрілецької зброї і розмови по рації.

 

ПЕРШИЙ ВІЙСЬКОВИЙ (З/К)

(з рації)

Прийом, прийом. Відходим, відходим. На прийом, на прийом.

 

ДРУГИЙ ВІЙСЬКОВИЙ (З/К)

На прийомі, на прийомі. Зрозумів, зрозумів. Відходим, відходим. Відходим, пацани! Спускаємся!

 

Сергій робить постріл з гранатомета. З-за стіни чути радісні вигуки. У вікно видно, як поодаль димиться підбита воожа бронемашина.

 

ДРУГИЙ ВІЙСЬКОВИЙ (З/К)

Єсть беха! Піреллі, красавчик! Відходим, пацани! Всі спускаємося! Прийом, прийом! Беху, беху підбили, підбили! Піреллі, Піреллі, беху!..

 

Будівля здригається від вибуху, падає частина бокової стіни і уламки, все сіре від пилу – в сусідню кімнату влучив снаряд.

 

 

ІНТ. АДМІНІСТРАТИВНА БУДІВЛЯ – КІМНАТА – ДЕНЬ

 

Густий пил, вирваний шмат стіни, багато уламків на підлозі. Сергій, запилений, без шлема, спершись на руку, підіймається, сідає, береться за голову й трясе нею. Через велику діру в стіні видно декілька бездиханних тіл, що лежать в сусідній кімнаті. Ззовні чутно шум активних бойових дій. Сергій знаходить та надягає свою каску, підводиться, ковиляє до кімнати з тілами побратимів, де втрачає свідомість.

 

 

НАТ. ДВІР АДМІНІСТРАТИВНОЇ БУДІВЛІ – ДЕНЬ

 

Двір у вибоїнах, уламках та великих гілках дерев. Стоїть медичний фургон та радянська «буханка» з червоним хрестом. Чутно постріли та ревіння танкових моторів. «Буханка» від'їзджає. Дві пари військових грузять в «Хаммер» на носилках двох поранених солдатів. Один з поранених притомний і щось каже військовим. Військовий медик виводить з будівлі під руку шкутильгаючого Сергія. Двоє з військовиз спішать на допомогу, та Сергій показує, що не потрібно і самотужки забирається до «Хаммера».

 

 

ІНТ. МЕДИЧНИЙ ФУРГОН – ДЕНЬ

 

Авто повне – двоє поранених, двоє медиків, Сергій і молодий військовий. Медики проводять маніпуляції з непритомним пораненим. Військовий поряд з Сергієм тримає в  піднятій руці пакет крапельниці, трубочка від якого йде до руки притомного лежачого. У Сергія перемотана бинтом ікра правої ноги. Сергій дивиться на медиків, на побратимів, на свою руку в запеченій крові. Спогад Сергія:

 

 

НАТ. ЛІТНЄ КАФЕ – ДЕНЬ

 

Сергій йде вулицею. Біля великої тераси літнього кафе, серед інших авто припакроване «Пежо» Віки. Сергій дивиться на машину, потім на терасу. Де, серед інших відвідувачів, сидить і Віка. Навпроти неї молодий чоловік, з яким вона, сміючись, спілкується. Віка відкинулась на спинку дивана, молодий чоловік сперся на стіл і щось весело говорить, Віка сміється ще дужще, нахиляється вперед. Супутник Віки дивиться в сторону Сергія і щось говорить дівчині. Віка повертається в сторону Сергія – чудова в своїй радості. (кінець спогаду) Чутно глибокий кашель.

 

 

ІНТ. АДМІНІСТРАТИВНА БУДІВЛЯ – КІМНАТА – ВЕЧІР

 

Сутінки. Ті самі, «сполучені» пробитою стіною сусідні кімнати з купою уламків бетону, штукатурки, цегли, дерев’яних рам, скла. На підлозі лежать три тіла – Сергія і двох побратимів. Сергій, пронизливо кашляючи, повертається на бік, намагається підвестися, сідає. Він дивиться на тіла впобратимів, на свої руки, на яких немає крові – вони просто білі від пилу. Руки Сергія контрастують з тамною «калюжою» заскорузлої крові навколо мартвих тіл воїнів.  Ззовні чути віддалені голоси, що наближаються. Сергій нахиляється вперед і, намагаючись не шуміти, акуратне бере автомат, що дещо прижатий вбитим побратимом з рацією в застиглій руці.

 

ПЕРШИЙ РОСІЯНИН (З/К)

Дай сюда, говорю, свинорылина тупая!

 

Чутно підлуватий сміх хлопця. Сергій намагається підвестися, спираючись на автомат, - не може.

 

ПЕРШИЙ РОСІЯНИН (З/К)

А она такая: (кривляючись) «Не надо. Зачем?».

 

ДРУГИЙ РОСІЯНИН (З/К)

(весело)

А ты что?

 

Сергій важко, на боці, повзе до проєму в зовнішній стіні. Видно, як повз будівлю йдуть добре п’яні двоє худих, середнього зросту хлопців в російській польовій формі, з автоматами.

 

ПЕРШИЙ РОСІЯНИН

(весело, заливисто)

А что я?.. В башню, в лобешник, прям. Мозги на зеркало в ванную, жопа, вазе улетели. Каша, просто! Такое, вэ-э-э. Полный улет.

 

Росіяни заливаються від сміху. Сергій перевіряє магазин – патрони є.

 

ДРУГИЙ РОСІЯНИН (З/К)

(істерично)

Сука! Цирк!

 

ПЕРШИЙ РОСІЯНИН (З/К)

А нехуй, чо, блядь, біло пасть разевать. С таким ебалом только вопросы задавать.

 

Сергій перетягує затвор, стріляє короткою чергою. Ззовні тиша. Тільки десь подалі гупає артилерія.

 

 

ІНТ. ЗЙОМНА КВАРТИРА – КУХНЯ – ВЕЧІР

 

Віка з батьком за столом, вечеряють. Батько Віки посивілим від щетини лицем. Віка їсть повільно, задумливо.

 

 БАТЬКО ВІКИ

Ти чо така? Всьо нормально?

 

Віка киває, вимушено посміхається.

 

БАТЬКО ВІКИ

Додому хочу з'їздити – подивитись, шо там.

 

ВІКА

А що там? Те саме, якщо шось залишилось – кожен тільки за себе думає.

 

БАТЬКО ВІКИ

Шо случилось, доця?

 

ВІКА

Нашу волонтьорку закрили.

 

Батько дивиться на доньку, припинивши жувати, бере з тумби поряд пляшку пива.

 

БАТЬКО ВІКИ

Чого?

ВІКА

Керівництво центру крало гуманітарку. 

 

Батько хмикає.

 

БАТЬКО ВІКИ

Пива налити?

 

ВІКА

Давай.

 

Наливає доньці пива, сам п’є з пляшки. Віка відпиває трохи.

 

БАТЬКО ВІКИ

Вони тут всі такі.

 

ВІКА

Ми всі такі. 

 

БАТЬКО ВІКИ

Нє, ми другі. Ти ж не вкрала ту гуманітарку. Нє. Нє, доця, ми вобщє другі. А вони імєнно такі.

 

ВІКА

Всі однакові. 

 

Дзвонить телефон, батько Віки дивиться на трубку.

 

БАТЬКО ВІКИ

Мама.

 

Батько вмикає телефон на відеозв’язок, на екрані Борька.

 

ВІКА

Прівєт!

 

 БАТЬКО ВІКИ

Прівєт, малий.

 

БОРЬКА

Прівєт! Папа! Мама забрала мій тєлєфон і не віддає!

 

МАТИ ВІКИ (З/К)

Дай сюда!

 

Зображення на екрані «гуляє». Віка і батько посміхаються. Мати з’являється на екрані, чути капризний плач хлопчика.

 

ВІКА

Прівєт, ма.

 

 БАТЬКО ВІКИ

(весело)

Прівєт. Ти шо дитину мучаєш?

 

МАТИ ВІКИ

Привет. Слушай, как я с ним устала, это невозможно. Сплошные закидоны. Віка, а чего я к тебе не могу дозвониться?

 

ВІКА

Не знаю, ма, можливо, батарея сіла.

 

БАТЬКО ВІКИ

Додому поїду, на пару днів.

 

МАТИ ВІКИ

Петя, я тебя прошу. Пєтя, не надо. Не едь, я тебе умаляю. Там ничего нет. Вобщє. Сплошная руина.

 

БАТЬКО ВІКИ

Наш дом, склади, всьо ціле.

 

МАТИ ВІКИ

Петя. Там кажНый день обстрелы. Ти погибнуть хочешь? Петенька, не едь. Я тебя прошу. Я Женю Куликову встретила тут, она фотки показывала. Это – ужас. Котлованы, прям, от бомб.

Не едь, пообещай, Петюнечка!

 

БАТЬКО ВІКИ

Я подумаю.

 

МАТИ ВІКИ

Не едь! И, давайте, уже, сюда. Давайте, вместе. Ребята, я вас прашу.

 

БАТЬКО ВІКИ

Туда я точно не хочу.

 

Батько відпиває пива. Віка встає. Збирає посуд зі столу.

 

МАТИ ВІКИ

Петя, с семьёй нужно быть, все вместе.

 

БАТЬКО ВІКИ

То вертайся сюда.

 

МАТИ ВІКИ

Ну шо ты такое говоришь?

 

БАТЬКО ВІКИ

А шо я там буду робити?

 

МАТИ ВІКИ

То же, шо и дома – торгуй, продавай, не знаю. Я уже и нашла, как переехать тебе. Женя Вову и Дениса перевезла, нормально всё. Ну, а шо, погибнуть там? Ты же видишь, как они ракеты эти. Ужас, просто. Ну, я не знаю. Вика! Приезжайте.

 

Віка дивиться на матір у телефоні.

 

ВІКА

Ма, я може приїду. Я тобі передзвоню, пізніше.

 

Батько здивовано дивиться на доньку. Та йде з кухні. 

 

БАТЬКО ВІКИ

Я подумаю. Як ви там?

 

 

ІНТ. ЗЙОМНА КВАРТИРА – КІМНАТА – ВЕЧІР

 

Віка ставить телефон на зарядку, вмикає його, бере кругле дзерка, розглядає в ньому лице. Телефон сповіщає про прийняті повідомлення. Віка бере апарат. На екрані висвітлилися неприйняті дзвінки. Віка листає список: Мама, Ростік, Тітова, Сєрьожа Михалюк. Віка натискає на «Сєрьожа Михалюк», йде виклик.

 

РОСІЯНИН (З\К)

Да подожди! Йопта! Алло! Да. Да, отвали ты на хуй, дай я с ней поговорю!

 

Віка стревожена.

 

ВІКА

Алло!

 

РОСІЯНИН

Блядь! Да уйди! Алло, привет. Я Даня. М́ала – это имя твоё?  

 

ВІКА

Простите, а Сергей?.. 

 

РОСІЯНИН (З/К)

Какой, блядь, Сергей, йопта?  Нацик твой, бля? Так ему пиздец уже давно, йопта. Нету его, блядь, хохла твоего, сучка, мясо он. Фарш, блядь, котлетный.

(сміючись)

С салом, бля.

(злобно)

Сдох насквозь, пидар твой. Всем вам, нацикам, блядь, пизда скоро, йопта! Россия, блядь!!! А-а-а!!!

 

Шокована Віка скидає дзвінок, прикриває спотворене стражданням лице рукою. Лівчина неодразу, якусь мить накоплюючи біль, прориває тишу окриком плачу. Телефон знову дзвонить. Віка кричучи, агресивно б'є телефон об стіл. До кімнати вбігає батько. Віка в риданнях падає на підлогу.

 

 

НАТ. ПЕРЕДМІСТЯ – НІЧ

 

Цегляна будівля з чагарниками вздовж стіни. Тяжко дихаючий Сергій, волочачи ногу та опираючись на автомат, прострибує декілька кроків, падає біля стіни, відставляє автомат, дивиться навкруги. Темно, тиша, тільки десь подалі чути вибухи. Сергій декілька разів злегка кашляє, знову прислухається. Тиша. Він спирається на автомат, важко підводиться, ковиляє в темряву.

 

ІНТ. ЗЙОМНА КВАРТИРА – КІМНАТА – НІЧ

 

Як нежива, але з розплющеними очима, Віка в вуличному одязі лежить на ліжку на спині і не моргаючи дивиться у стелю. Спогад Віки:

 

 

ІНТ. ПІД’ЇЗД БАГАТОКВАРТИРКИ – СХОДИ – РАНОК

 

Віка спускається сходам, зупиняється. На її лиці прояви внутрішньої чуттєвої бурі. Вона голосно видихає й біжить по сходах вверх, вибігає на площадку поверху. Там відчинені двері квартири, навпроти яких, в самій квартирі, стоїть Сергій і б'є себе долонею по лобі. Віки біжить до нього, спантеличеного її поверненням, і поцінає цілувати хлопця в щоки, підборіддя, губи. Сергій обіймає дівчину. Палкий поцілунок. (кінець спогаду)

 

 

НАТ. ЛІСОПОСАДКА – РАНОК

 

Сутінки світанку. Ряди невисоких густих ялинок. Під однією з них, скрючившись і обнійнявши себе, на боці лежить Сергій. Він спить, здригається, стогне, прокашлює. Звуків війни не чутно, мирно цвірінчать птахи. Закашлявшись, Сергій різко прокидається, оглядає все, певно, не розуміючи, де знаходиться. Він схуд, змарнів, форма брудна і надірвана. Поруч, в міжрядді, лежить атомат. Сергій припіднімається, захвачує ногою його шлею, підтягує зброю до себе, перевіряє набої. Напевно, його мучає спрага, так як він сухо плямкає, важко ворочаючи язиком. ЧХлопець за допомогою автомата важко підводиться, шкутильгає міжряддям, постійно озираючись.

 

 

ІНТ. ЗЙОМНА КВАРТИРА – КІМНАТА – РАНОК

 

Кімната в ранкових сутінках. На ліжку, поверх ковдри лицем до стіни спить одягнена Віка. Лице прекрасне. В кріслі навпроти сидячи спить батько Віки. За вікном, зовсім поряд, починає голосно вити сирена. Віка здригаеться, та продовжує спати. Батько прокидається, встає, підходить до доньки, вкриває її пледом, дивиться на неї. На його різкому, рубаному темрявою, неголеному лиці з'являються чужі цій грубості сльози.

 

 

НАТ. ЛІС – РАНОК

 

Східсонця. Завзято щебечуть пташки. Лісова галявина. Сергій, ще більше тягнучи ногу, ледь-ледь пересувається. Він доходить до спаленого танку з залишками декількох білих латинських «V» на борту, падає біля нього на коліно, лягає. Поряд наїзджена вантажними автомобілями канава з брудною калюжою на дні. Сергій нахиляється до калюжі, набирає рукою, п’є, тут же кашляє, сплювує, кашляє дужче. Потім відхиляються до танку, втомлено спирається на танковий каток, важко знімає черевик та носок на пошкодженій нозі – вона біла і розпухла. Сергій відкидає голову назад, дивиться в сторону, де стирчать у небо декілька заводських труб. Починається обстріл того віддаленого місця – звуки, хмаринки вибухів, здригається вода в калюжі, з якої щойно пив Сергій. ЧХлопець щось намацує під бронежилетом і дістає кристалоподібний флакончик жіночих парфумів, розглядає його в дрижачій руці, підносить до лиця, нюхає, відкриває пробку, з силою втягує повітря над флакончиком. (спогад Сергія)

      

 

ІНТ. КВАРТИРА СЕРГІЯ – РАНОК

 

Сутінки кімнати. Сергій і Віка стоять перед вікном. Хлопець милується дівчиною, яка повільно тре по щоці зап'ястям з браслетом з хутряними кульками. Віка спохвачується.

 

ВІКА

А в мене для тебе нічого немає. Ні, зачекай.

 

Віка йде з кімнати.

 

СЕРГІЙ

Нічого не треба.

 

 

ВІКА (З/К)

Зачекай, сказала.

 

Дівчина повертається з сумкою в руках, щось шукає в ній.

 

ВІКА

В цій сумці нічо не знайдеш. Ось.

 

Віка дістає і протігує Сергієві кристал парфумів.

 

СЕРГІЙ

Це ж твої улюблені парфуми.

 

ВІКА

Тому я і хочу, щоб ти їх взяв.

 

Сергій бере парфуми, нюхає склянку. Віка посміхається, обіймає хлопця.

 

ВІКА

Від запахів дуже яскраві спогади. Ти ж хочеш мене згадувати?

 

СЕРГІЙ

І хочу, і буду… Я тебе люблю.

 

ВІКА

(грайливо)

Любиш чи кохаєш?

 

СЕРГІЙ

І люблю, і кохаю.

 

Віка серйознішає.

 

ВІКА

І я тебе – кохаю, і люблю.

 

Дівчина пристрастно цілує хлопця. Починають кохатися. (кінець спогаду)

 

 

НАТ. ЛІС – РАНОК

 

Сергій з закритими очима лежить, спершись на каток танку; тримтячою рукою тримає перед носом флакон парфумів.

 

СЕРГІЙ

(шепоче)

І люблю, і кохаю.

 

ПЕРШИЙ ВІЙСЬКОВИЙ (З/К)

Це Піреллі! Братік, живий!

 

Сергій відкриває очі. До нього підбігає військовий в «пікселі» з автоматом.

 

ПЕРШИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Бухаєш? Нога?!

 

СЕРГІЙ

Да.

 

Сергій, посміхається, починає плакати. Перший військовий присідає біля нього.

 

ПЕРШИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Братішка, все, ти дома.

 

Підходять ще двоє українських військових, присідають біля пораненого. Солдати піднімаєть Сергія на руки, несуть. Радісний Сергій дивиться в блакитну глибочінь неба, продовжує плакати, притискає до губ руку зі стиснутим в ній кристалом парфумів, цілує флакон.

 

 

ІНТ. ТУРИСТИЧНИЙ АВТОБУС – ДЕНЬ

 

Віка сидить в кріслі автобуса, поряд з нею літня жінка. Всі місця у салоні зайняті. Задумлива, спокійна Віка дивиться у вікно, за яким змінюються поля, ліси, будинки, автомобілі, люди – все в іншій країни. (спогади Віки)

 

 

НАТ. ШИНОМОНТАЖ – ДЕНЬ

 

Сергій викочує з будівлі шиномонтажу колесо, випрямляється, посміхається.

 

 

ІНТ. УІВЕРСИТЕТСЬКА АУДИТОРІЯ – ДЕНЬ

 

Віка серед інших студентів, слухає викладача, щось конспектує.

 

 

НАТ. ДИТЯЧИЙ МАЙДАНЧИК – ДЕНЬ

 

Борька грається в пісочниці разом з мамою Віки. Вони дивляться на Віку. Радісно махають, щоб вона йшла до них.

 

 

НАТ. ПОЛЕ – ДЕНЬ

 

Ще молодий батько Віки запускає повітряного змія. До нього підбігає маленька дівчинка. Просить дати катушку їй.  Батько вставляє катушку в руку маленькій Віці, показує, як керувати змієм. Дівчинка, посміхаєтючись, натягує мотузку, дивиться в небо, де парить змій - великий білий птах.

 

 

НАТ. ВУЛИЦЯ МІСТА – ВЕЧІР

 

Пуста літня вулиця Вікиного міста. Перелітає пух тополі.

 

 

ІНТ. ТУРИСТИЧНИЙ АВТОБУС – РАНОК

 

Віка дивиться у вікно, де стоїть її батько й дивиться на доньку. Віка неспокійна – то посміхається, то серйознішає, то скривляється гримасою страждання. Раптом вона встає, жінка, що сидить поряд, пропускає її. Віка йде до виходу з автобуса, їй щось каже водій.

 

 

НАТ. АВТОВОКЗАЛ – РАНОК

 

Платформа вокзалу. Ряд міжміських автобусів. Біля дверей одного з них стоїть батько Віки. Віка виходить, вони обіймаються. Чоловік гладить голову доньки.

 

 

ВІКА (З/К)

(тремтячим голосом)

Па, я не можу. Я піду. Па, я піду на війну.

 

БАТЬКО ВІКИ (З/К)

Дочечка моя, не треба. Тобі не треба. Їзжай, доця.

 

ВІКА (З\К)

Я не можу так.

 

БАТЬКО ВІКИ (З/К)

Їдь, пожалуста. Я все зроблю. Я сам. (кінець спогадів)

 

 

ІНТ. ТУРИСТИЧНИЙ АВТОБУС – ДЕНЬ

 

За вікном жовте світло тунелю. Віка дивиться у вікно, торкається пальцями скла.

 

ВІКА (З\К)

Правда, пап? Ти правда підеш?

 

БАТЬКО ВІКИ (З/К)

Доця, я тобі клянусь. Їдь.

 

За вікном тунель закінчився і видно гірскьий пейзаж.

 

 

НАТ. ЛІС – ДЕНЬ

 

Серед рідколісся, біля дощатого столу на лавці сидять троє – двоє молодлих чоловіків в військовій екіпіровці та жінка в чорних бронежилеті та касці з написом «PRESS», ЖУРНАЛІСТКА (30). Навколо них з камерою ходить оператор в такому ж чорному бронежилеті та касці.

 

ЖУРНАЛІСТКА

Відчуваєте себе героями?

 

ПЕРШИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Та, нє, куди.

 

ДРУГИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Це не геройство, це – просто так, як робота. Як ви ось, оператор ваш.

 

ЖУРНАЛІСТКА

А чого? Ви ж захищаєте нас, всю Україну, жертвуєте собою.

 

ПЕРШИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Не знаю, це так... Трьохсотий хтось.

 

Всі дивляться в сторону - на військових, які несуть на руках Сергія.

 

ЖУРНАЛІСТКА

Це поранений?

 

Чоловіки встають і разом з журналістами швидко йдуть в їх сторону.

 

ДРУГИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Да. Це Піреллі!

 

ПЕРШИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Живий!

 

ЖУРНАЛІСТКА

(радісно)

Це ваш хлопець?

 

ПЕРШИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Да, да, це, як раз, герой.

 

Військові і журналісти підходять до групи, що несе Сергія, допомагають, обіймаються. Всі радісні.

 

 

ІНТ. ПОЗАШЛЯХОВИК – ДЕНЬ

 

В затемненому салоні авта, крім Сергія, що добре поголений, троє чоловіків і одна жінка. Пасажирам не більше 30-ти. Водій дещо старший. Всі у військовій формі. Їдуть мовчки. Грає лірична музика. Дорога грунтова, але рівна. В лобове скло видно безкінечність степу.

 

ЖІНКА

Щось так додому захотілось.

 

ВОДІЙ

А ти звідки, Маріша?

 

Водій дивиться на жінку у дзеркало.

 

ЖІНКА

З Черкаської області, Умань.

 

ВОДІЙ

О, знаю, парк там у вас гарний.

 

ПЕРШИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

«Софіївка», здається, так?

 

ЖІНКА

Так, да. Я прямо біля нього живу.

 

ВОДІЙ

О, то, до тебе в гості можна.

 

ЖІНКА

Звичайно, приїзджайте. Зараз там так гарно. Та і завжди гарно. Аби це все скінчилося.

 

ВОДІЙ

Да.

 

Всі мовчать. Жінка протирає долонею очі. В лобове скло видно руїни села, залишки спаленої ворожої техніки, вирви від вибухів.

 

 

НАТ. АДМІНІСТРАТИВНА БУДІВЛЯ – ДЕНЬ

 

Селище в степовій місцевості. Біля двоповерхової адмінбудівлі з два десятки різноманітних чорних, бурих та камуфльованих позашляховиків та «Хаммерів». Безпосередньо на вході до будівлі багато військових і спецпризначинців в дорогій екіпіровці зі зброєю в руках.

 

 

ІНТ. ЗАЛА – ДЕНЬ

 

Просторе офісне приміщення з заглушеними вікнами та вімкненим денним освітленням. Ширенгою вишикувані військові, перед якими – ми не бачимо його лиця – стоїть невисокий чоловік у бурого кольору сорочці «поло», без бронежилету, ПРЕЗИДЕНТ. До нього строєвим кроком підходить військовий, різко повертається, віддає честь.

 

ВІЙСЬКОВИЙ

Пане Президент, капітан Булахівський.

 

Президент протягує руку офіцерові.

 

ПРЕЗИДЕНТ

Вітаю.

 

Президент передає офіцерові нагороду, той приймає, віддає честь, військові аплодують.

 

ПРЕЗИДЕНТ

Дякую за службу.

 

ВІЙСЬКОВИЙ

Служу українському народові.

 

ШТАБНИЙ ОФІЦЕР (З\К)

Горян Ірина Андріївна, старший лейтенант.

 

Майор строєвим кроком відходить, підходить жінка-військова, що їхала з Сергієм в авто, віддає честь.

 

ВІЙСЬКОВА

Старший лейтенант Горян Ірина.

 

Тиснуть руки, Президент вручає нагороду, аплодисменти.

 

ПРЕЗИДЕНТ

Вітаю. Дякую за службу.

 

ВІЙСЬКОВА

Служу українському народові!

 

ШТАБНИЙ ОФІЦЕР (З\К)

Михальов Сергій Михайлович, сержант.

 

Військова відходить. До нагородження підходить, зовсім не кульгаючи, Сергій, ніяковіючи посміхається, віддає честь.

 

СЕРГІЙ

Сержант Михальов Сергій Михайлович.

 

Рукостискання, Сергій приймає нагороду, зал аплодує.

 

ПРЕЗИДЕНТ

Вітаю, Сергій Михайлович. Дякую за службу.

 

СЕРГІЙ

Служу українському народові!

 

Сергій відходить, стає в стрій. Він скромно посміхається.

 

 

НАТ. ВУЛИЦЯ – ДЕНЬ

 

Сергій стоїть в дворі адмінбудівлі, біля якої все ще багато автівок та військових. В лівій руці у хлопця коробочка з нагородою, в правій - телефон, на якому відображений виклик «Папа». На екрані з'являється батько Сергія - короткострижений, з розлогою бородою.

 

 БАТЬКО СЕРГІЯ

Прівєт, Сєрий. Ну, ти вмієш – як раз обід.

 

СЕРГІЙ

Привіт, вибач, приємного. Що, як там в тебе?

 

БАТЬКО СЕРГІЯ

Та, нормально, особо нічого такого - навалюєм. В тебе шо?

 

Сергій зганяє зі щоки муху рукою з коробочкою.

 

СЕРГІЙ

Помаленьку. Па, я думаю, може іх газоблока, краще стіни? Бо профнастил – це таке воно.

 

БАТЬКО СЕРГІЯ

Сєрий, ти на це не… Тобі треба учобу закончити. Оце твоє. А з тим я сам розберуся. Може, вобщє, продам участок тому Бірюкову, а монтажку вже біля хати зроблю.

 

СЕРГІЙ

Па, там ще можне все зробити.

 

БАТЬКО СЕРГІЯ

Та, Сєрий. Мама сказала, там та бомба таку яму зробила, шо щоб участок тіки вирівняти, кучу грошей треба. Нє, Сєрий, ти думай за учьобу, а я вже… Добре, давай. Поїсти, бо видвигаємось. 

 

СЕРГІЙ

Добре. Поголитись тобі вже потрібно, па. Побритись.

 

БАТЬКО СЕРГІЯ

Після перемоги, Сєрий. Ну, всьо, давай. Тримайся там.

 

СЕРГІЙ

Добре. Пока, па. Тримайся. Приємного.

 

Батько Сергія на екрані посміхається, піднімає руку в привітанні, кінець сесії. Хлопець вибирає зі списку «Мала», натискає. Звучить автовідповідач: «Набраний номер не обслуговується. Вибачте за незручності». Сергій ховає телефон, закурює, дивиться на далечінь жовтого степу і біле від спеки небо. Чутно дверний дзвінок. Спогад Сергія:

 

 

ІНТ. КВАРТИРА СЕРГІЯ – КОРИДОР - РАНОК

 

Сергій вмикає світло, йде до вхідних дверей, розмовляє по телефону.

 

СЕРГІЙ

Добре, па, давай, там зустрінемося.

 

Сергій відчиняє двері. На порозі стоїть Віка.

 

СЕРГІЙ

Привіт.

 

ВІКА

Привіт. Пустиш? Так в туалет хочу.

 

Сергій не встигає відповісти, як Віка швидко проходить повз нього в санвузол. Сергій спантеличений, він то посміхається, то серйозний.

 

ВІКА (З/К)

Я в аптєку пішла, там така черга, замерзла і… Ну, ти зрозумів.

 

СЕРГІЙ

Неочікувано.

 

З туалету доноситься шум води, Віка виходить, усміхнена.

 

ВІКА

Шо ти казав?

 

Сергій дивиться на неї, затамувавши подих.

 

СЕРГІЙ

Нічого.

 

ВІКА

Пофарбував там? Гарно. 

 

Сергій мугикає. Віка набирає повітря, посміхається на видисі.

 

ВІКА

А я... 

 

СЕРГІЙ

То ти в аптеці все, купила?

 

Віка стискає губи.

 

ВІКА

Так, додому їду вже. Ну, гаразд, пасібки, що пустив…

 

СЕРГІЙ

Все нормально. Чекай, дещо хочу тобі…

 

ВІКА

Що?

 

Сергій йде в кімнату.

 

СЕРГІЙ (З/К)

Зараз, секунду.

 

 

З Вікою щось відбувається, якась потужна внутрішня робота, що відображається на її лиці.

 

 

ІНТ. КВАРТИРА СЕРГІЯ – КІМНАТА - РАНОК

 

Сергій підходить до столу, важко дихає, мружиться, дістає зі столу якусь річ.

 

ВІКА (З/К)

Ти довго?

 

Сергій виходить з кімнати. Віка посміхається.

 

СЕРГІЙ

Дай руку.

 

Віка хмикає.

 

ВІКА

Шо там?

 

СЕРГІЙ

Ну, дай.

 

ВІКА

Ліву, праву?

 

Віка закушує край нижньої губи, важко дихає, протягує обидві руки, з годинником на лівій.

 

СЕРГІЙ

Не знаю, ліву… Праву, мабуть.

 

Сергій, руками, що трясуться, защібає на зап'ясті Віки гарний срібний браслет з навісними елементами, у стилі «Пандори», але ще і з маленькими сріблястими хутряними кульками.

 

ВІКА

Блін, який класний!

 

Віка розглядає браслет, прикладає до щоки. Сергій розлаблено видихає, на його лиці безумовне щастя. (кінець спогаду)

 

 

НАТ. ЛІТНЄ КАФЕ - РАНОК

 

Площа італійського міста. Багато людей – і в кафе, і на вулиці загалом. За одним зі столиків сидить Віка. В неї інша зачіска і колір волосся. Вона то задумлива, відсутня, то уважно дивиться на перехожих. Дівчина сперлась щокою на руку, торкається губами сріблястих хутряних кульок браслету. Дзвонить телефон, Віка бере слухавку, слухає. 

 

ВІКА

Ні, ма, зараз в мене зустріч, вибач… Добре… Добре.

 

Віка відкладає телефон. 

 

ІТАЛІЄЦЬ (З/К)

Victoria!

 

Віка реагує на оклик, махає рукою, забирає зі столу телефон і йде до чоловіка середніх років, що стоїть біля дверей дорогого седану. Віка підходить до нього, сідає в авто.  Авто від’їзжає.  

 

 

ІНТ. АВТО ІТАЛІЙЦЯ – ДЕНЬ

 

Віка сидить поряд з водієм, стримано посміхається. Грає італійська популярна музика. Вікна відкриті і Віка дивиться на красу міста.

 

ІТАЛІЄЦЬ

Tutto bene? /Все добре?/

 

ВІКА

Si. /Так./

 

ІТАЛІЄЦЬ

Allora. La tua macchina e pronta. Lei e nel garage di Vincenzo. Mio amico./Твоє авто готове, воно в гаражі у Вінченцо, мого друга./

 

Віка мугикає.

 

ІТАЛІЄЦЬ

Lo ritiriamo subito e…  Posiamo pranzare se vuoi /Зараз з’їздимо, заберемо його і… Зможемо пообідати, якщо хочеш./

 

ВІКА

No capisco. /Я не розумію./

 

Віка ніяково зводить плечима. Італієць посміхається, мугикає, показує перед ротом стуляними пальцями ЖЕСТ «їсти».

 

ІТАЛІЄЦЬ

(жестикулюючи)

Mangiare. Dopo. Con me.   /Їсти. Потім. Зі мною./

 

Віка посміхається, напевно, розуміючи, хитає головою.

 

ВІКА

(згадуючи слова)

Mi… Як це?.. Mi serve solo macchina. /Мені… Мені потрібне лише авто./

 

Чоловік добродушно сміється.

 

ІТАЛІЄСЦЬ

  1. Ti ho capito. Va bene. Pero… Tu sei bella. /Добре, я тебе зрозумів. Але… Ти гарна./

 

ВІКА

Grazie. /Дякую./

 

Віка почервоніла. Чоловік ще декільк разів дивиться на неї, спокійно посміхається. Ззовні чудові краєвиди.

 

 

НАТ. ПЕРЕДМІСТЯ – ДЕНЬ

 

Авто італійця їде вулицею міста з двоповерховою багатоквартирною забудовою, за якою височіють гори, схили яких порослі розлогими деревами. Далі попереду акведук давньоримської доби. Краса надзвичайна, художня. Чути автоматні черги щільної перестрілки.

 

 

НАТ. СТЕП – ДЕНЬ

 

На краю жовтого пешничного поля, біля низенкьої лісополоси пересувається група українських військових в повному спорядженні, з синіми мітками швидкого розпізнання. Вони почергово то перебігають, то залягають в пшеницю. Хлопці втомлені – важко дихають. Чути періодичні автоматні та кулементні постріли, прильоти та вибухи мін. Сергій стріляє з автомата в сторону такої ж низенької посадки на іншому краю поля, поки інші рухаються.

 

СЕРГІЙ

Проходьте вперед! Давай, давай! РПГ є?

 

ПЕРШИЙ ВІЙСЬКОВИЙ (З/К)

Тримай!

 

Сергій бере з рук солдата РПГ, прицілюється кудись вдаль, стріляє. Вдалині темно-сіра хмарка вибуху.

 

ДРУГИЙ ВІЙСЬКОВИЙ (З/К)

Наш танк!

 

Дещо подалі з посадки висунувся перед танку в пікселях камуфлювання. Той стріляє. На іншому боці поля, майже в тому ж місці, куди Сергій стріляв з РПГ, вибух. Ще постріл танку, ще вибук на тій стороні. Танк виїзджає з посадки, рухається по полю в сторону, куди стріляв. На його боці намальований великий білий стилізований тризуб.

 

ТРЕТІЙ ВІЙСЬКОВИЙ (З/К)

За ним! Подавил, вроде бы!

 

Солдати, стріляючи в сторону, куди продовжує бити танк, продвигаються – перебіжка, залягання.

 

 

НАТ. ВОРОЖИЙ ОКОП – ДЕНЬ

 

Рідка лісополоса. Сергій з побратимами добігають до пустуючого ворожого окопу. Навколо задимлення. Сергій сплигує до траншеї, за ним ще декілька воїнів. Сергій йде до бліндажу в дальній частині траншеї.

 

ТРЕТІЙ ВІЙСЬКОВИЙ (З/К)

Осторожно, ребят, могут быть сюрпризы!

 

Сергій заглядає в бліндаж. Там надзивчайно брудно: упаковка від сухпаїв, ліків, пластикові та металічні ложки, радянський джут, кеди, настільна лампа, термос, консервні банки, пластикові пляшки, плівка, дрантя, тубуси РПГ, патронні короба, російський прапор. Сергій акуратно, відслонившись, стволом автомата на витянутій руці підхоплює російський триколор, піднімає його в руці.

 

СЕРГІЙ

Хто взуття сьогодні не витирав?!

 

Побратими оглядаються на нього. Сергій витирає ботинки прапором окупантів. До ньго підходять в окопі і зверху декілька воїнів.

 

ПЕРШИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Зачекай, дай. Зніми.

 

Сергій протягує ганчірку. Побратим надрізає її ножем по межі кольорів, розриває на три монохромні смужки. Інший солдат знімає це на телефон.

 

ПЕРШИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

От так буде і з рашкою – на окремі шматки!

 

Оклики підтримкми. Один з воїнів нахиляється до телефону, на який знімають. 

 

ДРУГИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Пролетарії Російської педерації, раз'єдіняйтесь!

 

ТРЕТІЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Пускай сдохнут, лучше. 

 

Чоловік з телефоном знімає почергово побратимів. Ті дуркують, кривляються, показують різні жести. З іншого краю окопу з'являється військовий в бандані.

 

ВІЙСЬКОВИЙ В БАНДАНІ

(весело)

Пацани, не повірите! Там унітаз!

 

Всі озираються на нього, заливисто сміються. 

 

 

НАТ. МАЄТОК – ДЕНЬ

 

Віка за кермом старої моделі пікапу «Тойота» вирулює з двору  двоповерхового з віконницями маєтку в мальовничій місцевості, махає у вікно. Біля воріт її проводжають італієць, з яким Віка їхала в авто, інший чоловік його ж віку, жінка років тридцяти п'яти і двоє хлопчиків-підлітків. Вони махають Віці. Дівчина сигналить, авто від'їзджає. Італійці дивляться їй услід, розчулені. Жінка обіймає хлопчиків ззаду, притискає до себе, мало не плаче.

 

 

ІНТ. САЛОН ПІКАПУ – ДЕНЬ

 

Віка за кермом, вправно рулить однією рукою, яку тримає в верхній частині керма. Вона спокійна, задумлива, гарна.

 

 

НАТ. ВОРОЖІ ОКОПИ – ДЕНЬ

 

Сергій дістає з бліндажу РПГ і подає їх побратимові, той іншому – на кузов камуфльованого пікапа.

 

 

ІНТ. САЛОН ПІКАПУ – ДЕНЬ

 

Віка вирулює на магістраль, набирає швидкість. За вікном поетичні краєвиди.

 

 

НАТ. ВОРОЖІ ОКОПИ – ДЕНЬ

 

Сергій і двоє побратимів сідають до кузова пікапу, авто їде. Один з воїнів вказує на танк, що рухається на горизонті в їх сторону, інший дивиться в сторону танка в приціл автоматичної рушниці, показує іншим, що все нормально.

 

 

НАТ. МІСТО – ДЕНЬ

 

Пікап, за кермом якого Віка, їде вулицею італійського міста – жвавого і безтурботного. Згодом авто звертає у вуличку, паркується біля чотирьохповерхового будинку. Віка виходить з авта, йде до під'їзду, біля якого стоїть старий, але жвавий італієць, з яким вона, посміхаючись, коротко перемовляється.

 

 

ІНТ. ЗЙОМНА КВАРТИРА – ДЕНЬ

 

Віка заходить в коридор простої, з високими стелями квартири.

 

ВІКА

Ма, я дома. Сеньора Енцо зустріла.

 

В коридор виходить мати Віки в халатику. Вона схудла і теж змінила зачіску.  Віка йде до ванної, миє руки

 

МАТИ ВІКИ

Он вот только шо біл, вина принёс. Шо ты, забрал́а?

 

Віка йде до ванної, миє руки.

 

ВІКА

Да, взавтра поїду.

 

МАТИ ВІКИ

Кушатиь будешь?

 

ВІКА

Ні, дякую, я там поїла. Так вкусно було. Папа не дзвонив?

 

Віка йде до кімнати.

 

МАТИ ВІКИ

Ещё нетє. Пізозже, наверно. Так, а сколько это уже? Закрутилася. Борьку забрать. 

 

Жінка дивиться на себе в дзеркало, проводить рукою по обличчю. Віка виходить, переодягнена в іншу майку.

 

ВІКА

Поїду, заберу, там ще гуманітарку мали спакувати. 

 

Віка цілує матір, йде з квартири. Мати дивиться в дзеркало, посміхається, поправляє волосся.

 

 

НАТ. СТЕП – ДЕНЬ

 

Біля танку в пікселі, зі стилізованим тризубом на боку, в якого працюють двигуни, стоять два пікапи і група військових – піхотинців та танкістів в шлемах. Серед танкістів зовсім молода, миловидна дівчина в дещо великуватому, як для неї, танковому шоломі. Чоловіки тиснуть руки, обіймаються, хлопають один одного по спині. Хтось з піхотинців обіймає дівчину, хтось хлопає по плечі. Вона скромно посміхається. Під'їзджає пікап з Сергієм та побратимами, вони підходять до інших. Один з танкістів, в по-ухарськи надітому шлемі - батько Віки. Сергій серйозно дивиться на нього. Чоловіки зустрічаються поглядами. Батько Віки міняється лицем, серйознішає. Сергій спокійний.

 

СЕРГІЙ

Не буду я вам нічого робити, не переживайте.

 

З натовпу до Сергія різко виходять танкісти - дівчина і старший чоловік. 

 

ТАНКІСТКА

Дядь Петя, це хто? Що йому потрібно?

 

Побратими Сергія миттєво роблять кроки, блокуючи екіпаж.

 

ТАНКІСТ

Пусти! Ти чо борзєєш, малий?!

 

БАТЬКО ВІКИ

Дурак! Живий!

 

Батько Віки, неочікувано, поривчасто обіймає Сергія, нервово сміється. 

 

БАТЬКО ВІКИ

Це зять мій! Живий!

 

Чоловік сильніще притискає спантеличеного Сергія. Побратими Сергія розчаровано відступають. Дівчина посміхається.

 

ТАНКІСТ

Череп зятюню знайшов! Ото свято буде!

 

Танкісти в шлемі починає театрально танцювати. Військові посміхаються. Дівчина гарним голосом співає коломийку.

 

ТАНКІСТКА

(повільно співає)

Як ми були воювали та посеред степу,

З танка точно поцілили москалеві в рєпу!

 

Солдати сміються, хлопають в ритм. Танкіст  і декілька піхотинців танцюють.

 

ТАНКІСТКА

(співає)

Ой забралися рашисти до моєї хати, зарядила їм під хвіст сто двадц́яти п’ятим!

 

Зовсім юний, але статний солдат вімкнув на телефоні мелодію коломийки, віддає телефон побратимові і, підхопивши дівчину під руку, починає кружляти її в танку́, співає.

 

ПІХОТИНЕЦЬ

(співає)

Зліва поле, зправа – поле. Що мі ся робити? Закохався у танкістку прямо цьойой миті.

 

Дівчина перехвачує руку хлопця, змінює напрям руху.

 

ТАНКІСТКА

(співає)

Закохався парубонько, зовсім ще дитина. А в мен́е одне лиш діло, це – моя машина.

 

ПІХОТИНЕЦЬ

(співає)

Загорілася бавовна на Росії всюди. Тобі кажу, дівча гарне, ти ся моя буди.

Гей, гей-гей, гей-гей, шігі-рігі-дана! Я тебе не відпущу, моя ти кохана! Гей, гей-гей, гей-гей, шігі-рігі-опа! Що би люди не казали, в тебе гарна чолка!

 

Всі, включаючи дівчину, сміються. Хлопець змінює руку і напрям танку́.

 

ТАНКІСТКА

(співає)

Ой, ви, люди дорогії, як то буду жити? Не бажаю кавалєра до школи водити.

 

Сміх.

 

ПІХОТИНЕЦЬ

(співає)

Не дивися, що я юний, та вусів не маю. Зате в мене, тобі скажу, в стакан не влізає.

 

Всі сміються. Тепер знову дівчина змінює напрям кружляння.

 

ТАНКІСТКА

(співає)

А я тобі так скажу, козаче, піхота: маєш довго мі чекав, бо в мене робота. Маю землю захищати, неньку-Україну, рідну хату, рідний край та свою родину!  

 

ПІХОТИНЕЦЬ

(співає)

Гей, гей-гей, гей-гей, шігі-рігі-дана! Будем разом це робити, моя ти кохана! Гей, гей-гей, гей-гей, шігі-рігі-дую! В мене серце просто тане, тебе поцілую!

 

Хлопець різко обхвачує дівчину за стан, крепко притискає і цілує у вуста. Військові підбадьорюють, вигукують «браво», свистять, аплодують. Солдат відпускає танкістку. Дівчина штовхає його злегка, прикриває лице рукою, щасливо сміється.

 

 

НАТ. СТЕП – ДЕНЬ

 

Сергій з батьком Віки йдуть полем. В витягнутій руці старшого чоловіка телефон, в який він дивиться.

 

БАТЬКО ВІКИ

Тут ось є.

 

Батько Віки натискає на екран телефону, йдуть сигнали виклику. Сергія схвильований. На екрані телефону з'являється радісна Віка.

 

ВІКА

Привіт, па!

 

БАТЬКО ВІКИ

Прівєт, доця. Як дєлішкі в тебе?

 

ВІКИ

Все добре. Забрала машину, завтра зранку їду. Вночі, навіть, о четвертій.

 

БАТЬКО ВІКИ

Виспись добре, чула? А в мене тут для тебе…

 

Батько Віки кивком запрошує Сергія до телефону.

 

ВІКИ

Що там?

 

Сергій голосно видихає, бере слухавку, дивиться на Віку.

 

СЕРГІЙ

Привіт.

 

Віка поривчасто, різко і голосно декілька разів всхлипуючи, ридає. Потім, напевно, приставляє руки з телефоном до лиця, так як на екрані видна лише жовто-коричнево-чорна пляма. У Сергія на лиці сльози, які він втирає рукавом. Батько теж відійшов в сторону, схлипуючи. 

 

 

НАТ. ВУЛИЦЯ – РАНОК

Передсвітанкові сутінки. Віка обіймає матір, сідає за кермо пікапу, на кузові якого завантажені, докупи зтягнуті плівкою, коробки. Авто завелося, світять «стопи».

 

МАТИ ВІКИ

Смотри, осторожно.

 

Віка киває. Авто рушає. Мати хрестить повітря в сторону від'їзджаючого автомобіля.

 

 

ІНТ. ПІКАП – РАНОК

 

Салон підсвічений приборною панеллю і телефоном поряд з нею, вімненим на навігацію. Віка дивиться на дорогу, що проходить пустою тьмяною вулицею сплячого італійського міста. На її обличчі грають емоції, що виражають тихе щастя.

 

ВУСАТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ (З/К)

Розкричалась, закривається. Така, вже, нєдотрога. Та ше б на шо там дивитися - грушечки ці, інтєлігентські.

 

 

НАТ. СТЕП – РАНОК

 

Світанок. Чистий простір обрамлений сосновими лісополосами. На броні іноземного БТРу сидять декілька військових. Серед них Сергій і два старші чоловіки, ті самі, що зашивали одяг в казармі в приїзд депутатів – вусань та бровастий. Попереду ще бронетранспрортери з солдатами. Техніка рухається досить швидко. 

 

БРОВАСТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Капусти їй траба було.

 

ВУСАТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Як?

 

СЕРГІЙ

Капусту.

 

БРОВАСТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Капусту дівчатам їсти. Шоб родила добра циця. 

 

Чоловіки на броні сміються. Колонна проїзджає напізруйнований населенний пункт.

 

ВУСАТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

О, а це той горб, шо нам треба взяти?

 

Балакучий чоловік киває і показує на трохи порослеий деревами населений пункт на протяжнеому підвищення вдалині - з водонопірною баштою, будівлями та руїнами. Там же видно і поодинокі білі та сірі хмаринки вибухів і на підвищенні, і навколо нього, і розтягнуті копни диму. Рівнина поблизу висоти теж в будівлях, будинках та їх залишках.

 

ВІЙСЬКОВИЙ

Наче, воно.

 

СЕРГІЙ

Так, наша ціль.

 

БРОВАСТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Курган якись, чи шо це воно таке?

 

Проїзджають повз декілька розстріляних, понівечених легкових автівок, біля яких спокійно пасуться з десяток корів.

 

СЕРГІЙ

Панівна висота.

 

ВУСАТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Це така панівна висота, як баба Галя дівка. Горб є горб.

 

БРОВАСТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Ти чого злий такий?

 

ВУСАТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Чого, чого, бляха. Жінка опять свиней завела.

 

БРОВАСТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Ото-та. І шо, багато, шо стогнеш?

 

Чоловіки підсміюються. Балакучий чоловік робить кислу міну. З лісополоси на простір вибігає декілька собак і так же швидко тікають назад. Соснова посадка закінчується, навколо більше поодиноких листяних дерев та кущів. Трохи в стороні видніються понівечені ангари фермерського господарства. За ними далі по схилу доволі гарний краєвид.

 

ПЕРШИЙ  ВІЙСЬКОВИЙ

Двінацить.

 

ДРУГИЙ  ВІЙСЬКОВИЙ

Т-х. Дванадцять місяців в году. Ти заробляєш, вона – тратить. Механізм.

 

Понівечених машин навколо стає більше. Проїзджають, мало не чиркнувши її боком, згорілу ворожу БМП. Сергій стукає долонею по дахові бронетранспортеру.

 

ВІЙСЬКОВИЙ

Заснув там?

 

ВУСАТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Це понятно. Але, думав, після останньой свині якісь виводи зроблені. Нє, всьо херня, давай по новій.

 

БРОВАСТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Чекай. Ти, наоборот - радій: зато дома, хазяйством занята, а не десь… тиць-тиририць-на вулиці празник. Менше шансів, шо роги проростуть.

 

ВУСАТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Воно-то канєшно, а шо ж. Але ж, обратно, коли єслі…

 

Сміх. Попереду видно багато вибухів на рівнині, недалеко від висоти.

 

СЕРГІЙ

Ох, ти, насипають, підари.

 

БРОВАСТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

От імєнно: живи і радій.

   (наспівує)

́Олені, ́олені, шо-то там не голені.

 

Балакучий чоловік штовхає веселого побратима. Той сміється, відводячи плече від удару. Колонна розділяється - передні бронемашини дають правіше, частина машин ззаду – лівіше. БТР з Сергієм і побратимами і далі рухається прямо. Грунтівка переходить в зношений асфальт розбитої обстрілами вулиці. Тут вирви, руїни хат, парканів, зламані штахетники, електричні опори, жовті труби газової мережі, окремі понівечені дерева серед стін густої зелені вцілілих. На узбіччях, а подекуди і в дворах, багато згорілої бронетехніки з латинськими «Z» і «V», вантажівок, снарядних гільз та не розірваних боєприпасів.

 

 

ІНТ. ГАРАЖ – РАНОК

 

Велике, добре освітлене через відкриті ворота, гаражне приміщення, в кутку якого складена невелика купа сумок, чорних мішків, палета з наваленим одягом, стелаж з коробками. Віка, з великим кавовим стаканом у руці і бутербродом у іншій, відпиває каву, читає в телефоні, що лежить на стосі коробок. Поряд на її пікап, на ще не зайняту частину кузова, доскладають коробки троє хлопців років 15-16-ти. Віка підходить, щось каже їм. Вони зводять плечима. До них підходить чоловік з великим зеленим мотком в руках. Він розтягує моток, це – затіняюча сітка. Віка киває. 

 

 

НАТ. ГУМАНІТАРНИЙ СКЛАД – ДЕНЬ

 

Сонячно. З приміщення складу виїзджає пікап, за кермом якого сидить Віка. На його кузові зеленим, затягнутим сіткою, горбом випирає вантаж. Авто злегка сигналить, від'їзджає.

 

 

НАТ. СЕЛИЩЕ – ВУЛИЦЯ - ДЕНЬ

 

Сергій з трьома побратимами біжать пустою вулицею. У Сергія за спиною два гранатомети. У одного з вояк з-за спини теж стирчить гранатомет. Чутно вибухи і свист мін. Хлопці падають на землю, вибух поряд, встають біжать далі. Вибухи подалі, ціла черга.

 

ПЕРШИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Там «беха» на паралєльній! Через двір можна!  

 

Видно, як з деревами далі промайнула башта бронемашини. Чоловіки, лежечи, проводжають її поглядами.

 

СЕРГІЙ

Ну, я не знаю… 

 

Хлопці хмикають. Сергій швидко підводиться, перебігає на другу сторону вулиці, за ним ще один військовий з гранатометом та підсумком за спиною. Вони зникають в дворі напівзруйнованого обістя. Чутно свист, солдати пригинаються. Поряд один за одним два вибухи. Потім чутно ще один вибух і трохи подалі, зі сторони, куди поїхала ворожа бронемашина, видно косину сірого диму, нові вибухи в тому ж місці. Хлопці свистять, підводяться, рухаються далі. В місці, де, певно, була підбита рашистська бронемашина, ще один вибух, значно сильніший за перший, потім вибухи ще і ще.

 

ДРУГИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Боєкомплект! Зачьотно!

 

Вояки призупиняються, пригинаються. З двору повертаються Сергій з побратимом. Останній, трохи запнувшись, заряджає на ходу гранату в РПГ. Черга вибухів подалі, автоматні черги.

 

ТРЕТІЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Чекай!

 

ПЕРШИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Піреллі, мастєрскі! Рєспєкт! 

 

СЕРГІЙ

Там ще далі одна по вулиці, але не достану.

 

ДРУГИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Підар!

 

Солдат, що викрикнув лайку, стріляє з автомата – туди, де вулицю в паніці перебігає російський солдат. Той падає.

 

ДРУГИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

А-а, сучара, получив!

 

 

НАТ. МАГІСТРАЛЬ – ДЕНЬ

 

Пікап з Вікою за кермом рухається швидкісною магістраллю повз велике озеро з гористими зеленими берегами з врізаним в них  черепичним помаранчем дахів і білими плямами стін невеликих будинків. Звук вибуху.

 

ТРЕТІЙ ВІЙСЬКОВИЙ (З/К)

Трьохсотий! А, бля.

 

 

НАТ. СЕЛИЩЕ – ВУЛИЦЯ - ДЕНЬ

 

Хлопці напівлежать під тином.

 

ПЕРШИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Шо там?

 

ТРЕТІЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Не надто, зверху, лиш.   

 

Помічник Сергія затягує на руці турнікет, інші дивляться на нього. Один з них поривається забрати у пораненого підсумок з гранатами.

 

ДРУГИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Давай!

 

ТРЕТІЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Не рухай.

 

Той не дає, підсовує гранатомет. Солдат бере його.

 

ДРУГИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Блядь, ну страна героїв.

 

Зпрацьовує рація.

 

ОФІЦЕР (З/К)

Туман, туман, ви де? Прийом.

 

ПЕРШИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

(в рацію)

Десь тут, не знаю де. Ангар в мене зправа. Ангар, ангар зправа. Прийом.

 

Правіше, на відаленні, на підвищенні видно залишки ангару – бетонні стовпи і листи металопрофілю. 

 

ОФІЦЕР (З/К)

О, як раз, да. Видвигайтесь на нього. На ангар, на ангар. Прийом.

 

ПЕРШИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

(в рацію)

Зрозумів тебе, зрозумів. Видвигаємось, прийом.

 

ОФІЦЕР (З/К)

Приняв, приняв.

 

Всі встають, рухаються вулицею. Свист, прильоти поряд.

 

 

ІНТ. ПІКАП – ДЕНЬ

 

Віка за кермом. На вигляд дещо стомлена, нахиляє в сторони голову, прикладає руку ззаду шиї. За вікном видно жваву магістраль та густу забудову великого міста. Дівчина дивиться на навігацію на телефоні, де вказано 2 години 47 хвилин, 285 км. Віка бере банку енергетика, надпиває з неї, поводить плечима назад, бере кермо правою рукою, стискає-розтискає ліву кисть руки, цілує браслет.

 

 

НАТ. СЕЛИЩЕ – ОКОП - ДЕНЬ

 

Окоп поблизу остову ангару. Сергій, стоячи в окопі і сховавши голову за бетонним стовпа, що лежить вздовж траншеї, міняє магазин автомата. Поряд стрялють побратими. Сергій висовується з-за стовпа, стріляє одиночними. В тій стороні, куди вони стріляють – в довгій технічній бідівлі на схилі, виникає декілька хмарок від вибухів, потім ще одна, обвал стіни, загорання. Тиша. Поряд з Сергіє стоїть знайомий вже дядько з козацькими вусами.

 

ВУСАТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

То це шо ми, зря копали? Таке хароше місце, тіньочок. Ти де там?

 

Вусатий дядько оглядає окоп в сторону, йде по ньому, зупиняється там, де зігнувшись, з простреленою головою лежить його приятель – воїн з густими бровами. Вусань декілька разів голосно видихає носом, присідає біля вбитого. З різних сторін окопу до них підходять побратими. Вусань злегка хлопає покійного твариша по руці, знімає свою каску, хреститься, тре голову рукою, закриває очі, видихає, повільно і тужно співає «Гей, пливе кача…». 

 

 

НАТ. ПРИВАТНИЙ БУДИНОК – ВЕЧІР

 

Захід сонця. Пікап Віки паркується перед невеликою будівлею з освітленими вікнами, з якої виходять дві трохи старших за Віку дівчини. Віки виходить з авта з рбкзаком.

 

ВІКА

Привіт.

 

ПЕРША ДІВЧИНА

Привіт, дорогенька.

 

ДРУГА ДІВЧИНА

Привіт, Вікуся. Втомилася.

 

Дівчата обіймають Віку. Одна з них бере Вікин рюкзак.

 

ВІКА

Майже ні. Ну, трохи.

 

З будинку виходить хлопець.

 

ХЛОПЕЦЬ

Прівєт, Віка. Що, я поїхав. Нормально все з нею?

 

ВІКА

Так, вона зроблена, нормально все. Бак повний.

 

ХЛОПЕЦЬ

Добре. Па-па всім. Вже з Берегова подзвоню.

 

Хлопець сідає в пікап.

 

ДІВЧАТА

Па-па, щасливо.

 

Дівчата дивляться на авто, що від'їзджає, заходять до будинку.

 

 

ІНТ. ПРИВАТНИЙ БУДИНОК – КУХНЯ - НІЧ

 

Невелика кухня. Віка, дві подруги, які зустрічали її у дворі, та жінка років 45-ти сидять за столом. Віка вечеряє, інші – п'ють з кружок чай.

 

ВІКА

А якби Борька і далі спав, чи, якби йому пісяти не захотілося, то, певно, ми б з ним і загинули.

 

ПЕРША ДІВЧИНА

Жахіття. Це щастя, що так, Віка.

 

ДРУГА ДІВЧИНА

Таке пережити, Вікуся.

 

ЖІНКА

Але, нормально, ти вже відійшла? Як ти почуваєшся, Вік?

 

ВІКА

Та, так, нічого. Все… Я вже й забула, що таке було – не хочеться згадувати.

 

Віка посміхається, знизує плечима. Всі мовчать.

 

 

ІНТ. ПІДВАЛ - НІЧ

 

В темному підвалі, лиш трохи підсвіченому телефонами, вздовж стін сидять на землі наші солдати – чоловік десять-дванадцять. Сергій разом з балакучим вусатим військовим стоять на сходах. Чути важке гупання артобстрілу та стрекотіння стрілкової зброї ззовні. В дверний проєм без дверей видно окремі спалахи вибухів, світлових ракет та трасуючих куль.

 

ПЕРШИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Там з другой сторони дороги – ми там проходили, - там… там, там ход єсть. Можна… можна, можна попробувать.

 

ДРУГИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Щас это закончится, выйдем, попробуем.

 

ТРЕТІЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Агаескою їх придушити і, цевой, в принципі, може получитися.

 

Сергій закашлявся.

 

ВУСАТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Заболів?

 

СЕРГІЙ

Та, щось, дере. Від пилюки, чи що.

 

Вусатий позіхає.

 

ВУСАТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Зараз би спати біля жінки, бля. Підари ці, сука. Пішли, вродє, тихо.

 

Гупати дійсно перестало, зате звучання автоматних черг значно посилилося. Хлопці йдуть до дверного пройому. Виходять з підвалу, остітлені світловими ракетами.

 

 

ІНТ. ПРИВАТНИЙ БУДИНОК – СПАЛЬНЯ - НІЧ

 

Віка солодко спить на боку в квітчастій постілі, посміхається крізь сон.

 

 

НАТ. СЕЛИЩЕ - НІЧ

 

Яскраво підсвітлюване світловими ракетами селище. Літають трасуючі кулі. Активний стрілковий бій.

 

 

НАТ. СЕЛИЩЕ – НІЧ

 

Сергій, стоячи за кутком хати стріляє на подавлення в протилежну будівлю. Сергій відходить, на його заміну стає балакучий вусатий військовий, стріляє. Сергій сідає. перезаряджає автомат. До вусатого військового, що стріляє, приєдгується ще один побратим, що пал́ить вже з кулемета. Сергій дістає з-під бронежилету кристал парфумів, дивиться на нього, нюхає. Спогад Сергія:

 

 

НАТ. ПОЛЕ - ДЕНЬ

 

Весняний квітучий луг. Радісні Сергій з Вікою, тримаючись за руки, щосили крутяться. У Віки на голові вінок з кульбаб. У Сергія такий же вінок на шиї.   

 

ВУСАТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ (З\К)

Це шо це в тебе?

 

НАТ. СЕЛИЩЕ – НІЧ

 

Вусатий сідає поряд, перезаряджається. Сергій показує.

 

СЕРГІЙ

Амулет. Парфуми. Ну, духи. Дівчина подарувала.

 

Сергій встає, стріляє. Активний вогонь у відповідь, летять уламки цегли.

 

ВУСАТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Осторожно!

 

Сергій повертається на своє місце.

 

ВУСАТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Це та, шо там танкісь якись старік її?

 

СЕРГІЙ

Ага. Сказав, що я його зять.

 

Знов за стрілецьку роботу береться кулеметник.

 

ВУСАТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

А ти женитись не хочеш.

 

СЕРГІЙ

Навпаки, я її кохаю. 

 

СеВцчань знизує плечима.

ВУСАТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Шо тут скажеш. Благословити тебе чи шо?

 

Сергій сміється.

 

ВУСАТИЙ ВІЙСЬКОВИЙ

Ладно, пора з цими гандонами шось робити.

 

Вусань встає, починає стріляти і просувається в сторону ворожого укріплення. За ним один за одним йдуть, стріляючи, інші воїни і Сергій.

 

 

ІНТ. ПРИВАТНИЙ БУДИНОК – СПАЛЬНЯ - РАНОК

 

Крізь вікно видною світанок. Віка щойно прокинулася і, лежачи під ковдрою, оглядає кімнату – скромну, але оформлену зі смаком.

 

 

НАТ. СЕЛИЩЕ – РАНОК

 

Сходить сонце, оствітлюючи руїни селища. Чутні окремі вистріли зі стрілецької зброї. Дорогою проїзджає дві іноземні бронемашини з нашими вояками на броні, за ними з десяток пікапів з військовими в кузові. Чути вибух. В стороні танк зі стилізованим тризубом на боці, певно наїхав на міну – задимлення і вогонь в передній його частині. До танка біжать наші солдати, допомагаєть вибратися танкістам.

 

 

НАТ. СЕЛИЩЕ – РАНОК

 

Сергій стоїть перед танком, з якого зістрибує батько Віки. Сергій щось каже, чоловік киває. З іншого боку танка молодий хлопець приймає на руки дівчину в танкому шоломі – та сама пара, що танцювала під власне виконання коломийок. Вони обіймаються, цілуються. До Сергія і батька Віки підходить інший танкіст. Чутно губний свист. Всі оглядаються на водонапірну башню, на якій воїн прилаштовує синьо-жовтий прапор до прута громовідводу. Всі посміхаються, дехто підіймає руки від надлишку почуттів. Батько Віки теж підняв ліву руку, при цьому притискаючи руправою праве підребер'я і трихи скривившись. Він дивиться на руку – на ній кров. Чоловік знову притискає руку, трохи згинається, а потоім і падає. До нього нахиляється Сергій і інший танкіст. Підбігають танкістка з юним піхотинцем і ще декілька військових. За мить підбігає парамедик, присідає біля пораненого, забирає прижату до ребер руку, швидко оглядає, щось шукає в рюкзаку, періодично поглядаючи на батька Віки. Коли парамедик знов повертається до пораненого, то диш для того, щоб ощупати артерію на шії. Медик встає. Дівчина-танкістка падає на груди загиблого товариша. Іншийт анкіст знімає шлем, прикриває очі рукою. Сергій дивиться на мертвого чоловіка, знімає, як всі інші воїни поряд, каску. На водонапірній башті розвивається наш прапор. 

 

  

ІНТ. ПРИВАТНИЙ БУДИНОК – СПАЛЬНЯ - РАНОК

 

Віка стоїть перед вікном, дивиться на чисте вранішнє небо. Чути сміх маленької дівчинки. Спогад Віки:

 

 

НАТ. ПОЛЕ – ДЕНЬ

 

Ще молодий батько Віки стоїть поряд з маленькою дівчинкою, Вікою, яка, сміючись, натягує мотузку повітряного змія, що піднявся високо в чисте синє небо - великий білий птах.

 

 

 

pluchek
Опубліковано: 15 сер. 2022. 21:27
Війна розлучає люблячі серця, проте, тільки так стає зрозумілою глибина почуттів.
0 коментарів
Коментарів немає! Ви можете написати перший коментар до цієї публкації!