Як не дай Бог любов маніпулює нами вершить-вирішує усе без нас самих а ми вчепилися мов мавпи за банани несамовито пить аромаоксамит і раптом хімії п'янкий психоз розвіє холодний душ на свіжі голови очей - клянімось : нахуй всралось нам таке прозріння натомість сяйву біполярних днів й ночей

якби мене запитали чи я щаслива певно почули б у відповідь так раніше багато чого я хотіла а зараз… не хочу ніяк колись я мріяла розправити крила і високо літати як птах потім хотіла побачити місяць і переплести квіти кульбаб торкнутися пальцем хвилі вдихнути легкий аромат і все-таки світ красивий хоч поводить себе як маніяк він хижий лихий неприступний непередбачуваний лютий звір сказала що прагну творити а в мене погіршився зір озвучила ще одну мрію вгадайте що потім було? о так я отримала нею по пиці так що аж шию звело тепер я не маю мрії бо всі вони руйнують мене лишилися тільки дії

Агонією у вогні вагіни охопленим бувать не кожен гідний : щоб дихання аж перлом перло дикому - відкриє мушлю мужньо-неабикому . Червонокнигі браконьєри-автори автограф на Чорнобиля реакторі кривавим слідом здобичі розписують . А стільки всього там могло б рости собі ! Підвищила планета градус спекою : масонів звиклих гратись з небезпекою на одного одне нервово тіпає - повітря скоро буде лиш готівкою . Комп'ютери людські вже косять віруси повісилась давно зріклася віра вся на гомочастоті сердечні імпульси - розслабся і по-іншому не рипайся . Оазово-живі фантоми маряться з піску повітрям

Знизу жабрами вітер шанс задає вітрилам заражає ревіти щастя своє не втримать просраним ненаситно . Манять Бермуд тенета в подорож кругосвітню з відкриттям континенту . Стаї акул ескортом вік від цинги без тями в ціль офіцерський кортик компас на полюс тягне . Небо здригає сонце зорі втопились звучно : хто через все пройшов це - та ще шкіра везуча . Сечу воду солону сьорбать спрага диктує серце нутром холоне - хуй дельфіни врятують . Брали на борт - команди рот мандою єбали : бунт реформи провадить островом канібалів . S.O.S. електрику смокче жереб пізно кидати верне нерви лоскоче вовком

Табуйовано тебе йобану нациганить у долі б ліг . Від'єбу мандражуєш й обману : теж мені кобелі без бліх ! Обіцяти не стану клястися мов на білій коняці принц : може справді нахуй далась ти вся - краще гроші ніж сектор " Приз " . Гарні вуса у Якубовича всяку гру треба вміти грать : не дійшов як хід - оце боляче . Чим ті сльози повитирать ? Дивом далі літаєм райдужно : я тебе єбнув ти мене . Дідусю досі рано правду знать а тут блядь : " Любов чи мине ? "

Злітають ластівки у синє небо, У свій чудесний неосяжний світ, І більше щастя, явно, їм не треба, Як дивовижний цей політ. На проводах спочинуть лиш хвилину І стрімко знов пірнають в небокрай. Літають довго-довго безупинно, Гасають жваво з краю в край… Маленькі пташечки, а скільки сили, Майстерності і певності в польоті, Скільки завзяття і пориву У їх пташиній тій роботі! Онуця люба, ластівко ти наша, Ти в нас розумниця, не вередлива. Упевнено і ввись, і вдаль дивись, Як у житті літати, в ластівок учись. Будь сильна, обережна і щаслива! 2021р.

Під зорями спить бездомний старий, Його не гукає готель золотий. Він вулиць герой, загублений слід, Живе на асфальті, безкрайній як лід. Маршрутки мчать повз, знайомі всі лиця, Шофери махнуть - він кожному свій. Ніхто не побачить його блиску чи світла, Та кожен із них йому брат дорогий. Кишені порожні, без грошей і мрії, І світ посміхається, а він же - мовчить. Від холоду стіни, від спраги надії, Та воля - єдине, що варте, щоб жить. Хтось дивиться з жалем, не знаючи хто він, Бездомний у світі, невидима тінь. Та він лиш сміється, мандрує крізь ночі, Як птах, що свободи не бачить межі. Знають

Сонце в небі тихо догорає, Хвиля ніжно пестить береги. Вечір море спокоєм вкриває, Вітер шепче лагідні пісні. Золоті проміння тонуть в хвилях, Тиша розливається кругом. В сутінках ховаються всі сили, Ніч стає на землю тихим сном. Зірка в небі блисне разом з місяцем, Сяйво розсипається з висот. Тінями повільно вкритий ліс, Море тихо шепче далі зов. Захід сонця згасне, і до ранку Збережуть ці мрії небеса. Тихо море дихає у мряці, Вечір нам дарує чудеса.

Шкереберть шкребе серце іржаве дати в жертву себе вирізать ледь заважує доля держави на розтерзаних тих терезах . Дежавю непрожитих флешбеків домагнічує прірву Бермуд : треба мабуть забуть тут буть деким - всі у воду кінці обірвуть . Амнезія ? А нам не анамнез . Хвіст вже з'їла зміїна війна . Знов униз мої ніздрі заманиш перлом сперми з-під дна виринать . Саме милістю Господа Бога душу зцілювать сміють твою рими зримі довічно надовго : аж женуся за ними - творю !

По незнанню сказав тобі : " Передзвоню " . Ще й досі чую як мовчазні гудки календарем кочують : та недаремно сподіваюся усе ж . Мої вірші у білий список свій внесеш - і буде відгук . Негайно в серце гарно не на гальмах в'їду : себе мені безмежно дати просто чуть ти будеш змушена бо все там розтрощу

Пече зір не тим як ти роз'їбана по черзі свербіжною під кожного лягти . А бо з тобою поруч знову йти за руку . В рот цьомати який смоктав залупу не надто й пам'ятаючи чию . Мов щучкою пірнать у течію хуй мокро затягне - відчуваю третім оком : хоча узагалі не екстрасенс та від видіння душу аж трясе . Чого б так до ладу мозок не змогти оговтать невинне божество з лайна ліпить бездонної пизди кров далі пить мерзенну ? Нормально мирно розійтись невже нам не світить навіженим взагалі ? Пече зір : навіть третім заболів

Цей рвані рани наче пес зализує мов Рембо мачо з волею залізною . Хтось інший бачить кров і непритомніє настільки хвилювання переповнює . Мені твоя пизда запахла цнотою : хай міцно пхав-перепахав висоти я рекорди повстановлював шикуючи та тут - немає змоги діять хую чим . Жалітись гріх на прояви ерекції : завжди не знаєш звідки і береться їх яким ще потім потом збить пульсації . Зненацька вкравсь пиздець весь десь у сраці я . Від тебе віддалитися не може нюх трясуться руки вгору переможено . Й бомжих екстріму задля в зад єбу пияк . Чом славний друже задрижав відбути акт ? Не відповідь на це