Хотів би птахом вільним полетіть Не дивлячись униз, на гори... У мандри з всесвітом безкраїм До сонця нескінченного. Блакить... Домівка - поле золотеє, що так утримує мене! Не знав в житті іще я горя. Хоч знаю це. Брешу, обманюю себе. Мені би птицею у небо... Здається й біль колись мине...

Спогади днів нестаріючих з віком Віру в майбутнє безмежно карбують. Тісно сплітаючись квітковим слідом Руки багряною кров'ю знелюднять. Підступною посмішкой, наче дурманом Кривдой шипастою смуту несуть! Низким укліном ті славлять тирана - Лижуть підошву, язик аж снують! Хто б це не був - не пробачим ніколи! В сердці безсмертно надія лине Хоробрих синів закарбованих долей В сердцях у

Хотіла йти вперед - та все кочусь назад... Не можу знайти відповідь: " Як побороти страх?" В коханні, в роботі, в побуті - і всюди, я одна... Немає навіть подруги: така біда моя! Якісь неначе крутяться, ті люди навкруги, Та серед них, я, як не я - кочусь з життя гори. Блукаю в днях я відчаю, б'юсь об стіни ран... А хотілось жити повнісіньким, щасливим тим життям! І поки люди поруч

Чим ж ти мене таким зачепила зачаклувала ? Наче пила нашинкувала . Наче кувалда чим ж ти мене таким довбанула вибила землю з під ніг ? На тиждень молюся блаженно сім днів і як навіжено б ущент не спітнів - боюсь цим вже біль не вгамує

Рослину кріплять бджоли дощ та сонце . Усе живе тікає від звір'я . Комусь потрібні гроші як ресурси . А нам з тобою - тільки ти і я . Імперії веде робоча сила раба хазяїн підганяє йти . Для когось все - містерія щаслива . А в нас з тобою - тільки я і ти . Хто як що не казав би дійсно : воля усім нутром тікає від тюрми для когось тісно - це коли вже двоє . А в нас з тобою є лиш тільки ми .

" Не бути або буть Джульєтті та Ромео ? " Одразу всі ідуть сюжети паралельно . Отелло Дездемоні : " Чи ти молилась на ніч ? " " Мій негре невгамовний ясна річ ясна річ : з Буття до Одкровення псалми перешурстіла . То не моя провина а Вільяма Шекспіра : це він своїх сюжетів від Біблії набрався . Там яблука - всі жерти а як валить - на баб все . І як такі мерзенні

Клянусь на Біблії - мінету не було . Я з ним не самовисувавсь на другий термін : хіба б суспільство шанс поблажкою дало ? Народ - не дурень попри висновки ретельні . Клянуся матір'ю - було все навпаки . Вона сама між ніг Пандорою безодня : кружили мозок полосатими зірки від Місіпісісіпі аж до Арізони . Рубаю матку - перевірте поліграф : кажу як є мені нема чого лякаться . Так демократів ще

Сира земля справляє мов любов останнє перше враження на трупа тепер для нього в цілім світі лиш вона - єдиний ліками бальзам : всі разом ляжем свого часу і розчинимось як гроші у банкрута а він би й небо як сулили синьо-сьоме звідти ввік не вилізав . Науки здавна винаходять випробовують безсмертя еліксири . І хай-но зовні б навіть зомбі-апокаліпсис настав : заритись далі зневажать і не зважать на

Прийди до мене - в обійми мої впийся: Немає більш надійного плеча! І дотикам моїм відраз відкрийся - Дай волю ти віддатись почуттям. Не матимемо сили зупинитись, Не буде часу в нас іти назад. І раз за разом вустами ми тулитись - Будемо, й грітись поглядом в очах. Хотілося б щоночі та щоранку, Тебе стрічати поглядом страсним. Не бачить волі й тиші до світанку, В несамовитих обіймах тонучи

Гратись в рулетку голодним патроном мудро не наодинці блазень завертить корону під троном : " Був король - мерво у дірці ! " Трупів злиття крізь кров і пластик - гній аж виходить рікою : рухами пальців зброю скласти вміє не кожен військовий . Хтось Архімеда хтось Піфагора школи завчав теореми : лихо химерне біда - не горе горе - уже не проблема . Горя моря і проблеми і біди нервом поет

Відкрились очі а навколо тільки темрява самотньо-чорна нескінчена порожнечею і треба рухатися в ній настільки впевнено аби не злитися у цілісно приречене . Відкрились двері а за ними вікна з ґратами холодні стіни із підлогою і стелею : захочеш пити - може з неба щось накрапає і тут вже гріх не уявить міраж пустелею . Відкрились землі кораблям за океанами планети зорі різні паралельні виміри і лиш

Є у мене думка моя, Що не зрадить у житті. Буде щастям життя ходу, Буде цвітом навесні. Можеш ти правдиво жити, Можеш вірити в добро. Можеш людям не вертати - Ними зроблене, те зло. Жити чесно й справедливо, Нести світло крізь життя. Та не думай ти мрійливо, Що не втрапиш у сміття... Кожен буде лізти в душу, Класти камені в рюкзак. Говорити: "Ти не дуже - Вір у диво, просто так!" І ті