Метелик ластиться до неба, радіє сонцю і теплу. Може і я, свою гарячу руку в його обійми простягну. Та він стривожений тікає, барвисті крила береже. А я лишаюсь знов самотньо, по жилах моя кров тече. Все тіло полум'ям налите, я фенікс, ось нове життя. Я не боюсь спалити крила, боюсь пірнати в небуття. Не знаю хто я, свою душу. Моя сім'я. Чи є вона? лісне багаття, в ньому і згорає, остання мить,

Голосно. Темно. Димно. В голові лиш моя чорна тінь. Сніг розтанув, вже не зимно. Двигуни машин і листя шепотінь. У свідомості - порожній вулик, та на дворі все ж повно людей. Коли вже віднайду собі притулок, прийміть хвору душу в театр тіней. Дзеркала земні відображають небо, моє земне тіло викликає бунт. Немає сил й тікати вже не треба, я згорю під сонцем і сконаю тут.

Безкрайні зорі, що ворожать душу, Світять з неба нам у кожну ніч. А людство вже давно забуло тишу, спокій, і кохання двох закоханих сердець. Забуло про безкрайні космосу простори. Запалили всі свічки і ліхтарі. Затьмарив штучним світлом красоту нічних небес. Прибравши всю романтику життя, Змінили спокій на постійний рух. Лише дитячі, незатьмарені серця, Дивлячись у темряву з під променів світил,

Переговори тривають нормально. Маємо при собі … І, ложку дьогтю. Його, і, вживаємо. Його, і, приймаємо. Що тут такого, що нічого при собі? Сліпота… І, промови чудові. Всіх все влаштовує, начебто. Але, чомусь… Сміх із зали лунає. У справі майстри, – Так буває. Переговори тривають нормально. Ласощі пряні (Кожний спробував). Маємо при собі… І, все в дьогті. Всі нагодовані. Всі задоволенні.

Встає питання. Як жить в світі коли між тим, і, тим нема різниць? І, добра, і, зла немає, як такого. Лиш суб’єктність сприйняття голів. Може бути тим, і, тим для індивіда в залежності від совісті та усвідомлень. Може бути тим, і, тим для голови в залежності від власних рішень. Цебто сам вирішуй, що ж є твоїм добром, а що є твоїм злом, і, чи є проблеми в них. Цебто не суспільно визначена норма є

Тихо-тихо, без упину, колисаю я дитину. І шепчу на вухо казку - посиди ще тут, будь ласка. Мрію-думку розкажи, новий всесвіт покажи. Сенс життя ти подаруй і обійми приготуй. Я піду за синє море чи у височенні гори. Подолаю я кошмари, в дружки я візьму примари. А ночами гарне поні зазира до мого соні. Будь щасливим, мій маленький. Ти і є моє серденько.

Сонце.. питання у пріоритетах) Чи трохи в дівочих секретах... Але тобі не туди. Бо, коли я вирішую прати, Замість того, щоб тебе цілувати.. Закоханість явно не ти. Бо коли всі думки не в попад, І лише стегнами є чіткий такт.. Точно це не прання. Поцілунки пристрасні, довгі, палкі, Обійми то сильні, то чудом легкі.. То більше аніж бажання. Тихо, сонце, не лякай Кохання.

_ _ _ _ _ Акт рис актрис --- Вий де вийде ? --- Вирва вся ? Вирвався ? --- Впертий хижак - претихий жах --- Дозвіл доз - ВІЛ ? --- Зав'язав я ? --- Кумедні куме дні --- На червоне наче рвоне --- " Ні війні !! " - вій --- Табу де ? Та буде --- Титанічна ти та нічна ? --- Щит і мечі : житиме чи _ _ _ _ _

_ _ _ _ _ боРОНИТИ / обРОНИТИ вІдАТИ / дІвАТИ ВІДлОмИТИСЯ / ВІДмОлИТИСЯ втОРИТИ / твОРИТИ ЗбАвИТЬ / ЗвАбИТЬ інКОЛИ / ніКОЛИ кАрЕТА / рАкЕТА лИпА / пИлА пИщАТИ / щИпАТИ ПЛАТно / ПЛАТон РОЗлУчІМОСЬ / РОЗчУлІМОСЬ СуДяТЬ / СяДуТЬ суНУТИ / усНУТИ ------- БАня / ГРІЄ ДУШУ СІЛЬСЬКОЇ ЛЮДИНИ / БАян ЗаБРіВ / ГРИБНИК ЗДАВАЛОСЬ САМ НЕ ВІРИВ В ТЕ ЩО ТАК / ЗіБРаВ ЗБаВиТИ / ЦІНУ / ЗБиВаТИ ЗмІнИ / МАСКУ / ЗнІмИ

_ _ _ _ _ Некросива ( Смерть з косою ) --- Пацанове ( панове пацани ) _ _ _ _ _

_ _ _ _ _ БЕРЕ ПЛЮЄ : ПЕРЕЛЮБ Є ? --- БІГ ТА БАТІГ --- БОЖЕВІЛЛЯ ЛЯЖЕ В ЛОБІ ? --- ВІДРІЗОК ВІД ЗІРОК --- ВІРУС В РУСІ --- ГОЛОДНЕ ГОЛЕ ДНО --- ГОРЕ ЗМІЇ І ГЕРОЇЗМ --- ДАЛИСЯ ? ПОРТУ ПОТРУДИЛАСЯ ? --- ДАТИ ЗЛО ЗДОЛАТИ --- КАНОЕ ОКЕАН --- КРИКИ - ТА КРИТИКА ? --- КРІЗЬ СВІТО ЗІРКОВІСТЬ --- КУМИРА РУКАМИ --- ЛИСІ ЛІСИ --- МАНЕВРИ НЕРВАМИ --- МОНАХ ТОГО МОХНАТОГО ? --- МУЗИ РАЙ ЗАРИМУЙ --- НАЗАД -

Мені наснилося кохання, Мені наснилася любов, Що Землю охопили зрання, Як вірус кожному у кров. І полетіла враз геть зброя, — За біль чужий усім болить! І зло ніде не має сили, Завершилися війни вмить. Я вірю — світ Добра існує. Інакше звідки та журба? І так за ним душа сумує, Немов самотня сирота... © Юлія Дмитренко -Деспоташвілі 23.11.22