Ті почуття, складні, як поле бою...
Та розумом, ти повна ще ідей.
І лиш душа, кричить, в тобі: Все..! Годі..!
Я більш тягар, не понесу, вже цей!
Закриєш очі ти, на тії всі, душевні муки...
І будеш й далі, шлях цей, йти.
Та, стільки б, ти не ховалась, люба! -
Від роздумів про завтра - не втекти.
А, що те завтра?- в нім все, як і сьогодні...
Відчуєш відчай, розпач почуттів.
Бо, в тих стосунках, що несеш з собою -
немає радості, кохання, щирих слів!
Ти, моя люба, добре все вже знаєш!
Від рішень долі - не втекти.
Ти, з цими почуттями - маєш попрощатись...
Той вибір, в свою користь, зробиш Ти!
