У вирі жа́сного польоту,
В собі уйнявши неохоту,
За карк у відчаї вкусив
Упир свою безвинну жертву
І, впавши долі, наче мертву,
Її сльозами окропив.
***
«О, ні! Вікторіє! Кохана!» —
Квили́ть у серці чулім рана.
«Жозетта» — мовило дівча,
Багря́ні віка розійнявши, —
І він поцілував, прижавши
Її до мокрого плаща.
***
03.08.2024.
