Она двойную жизнь ведёт, учтиво, Преображаясь то в монашенку, красиво, Так, с поволокой, речь ведя: За мир, за чистоту, елей и покаянье. Но тут же в сторону, забыв о состояньи И о достоинстве, и чести, вере, всех долгах, Она бросает в топку похоти: Гори, и пух, и прах! Сжигаемая волнами услады, Забыв от том, что надо и не надо, Испепеляет в страсти, все на свете небрежа. Но, лёгкий стук по дну... И вот она, прям в миг, совсем другая - Молитвенница, дева золотая, Такая чистая, хоть воду с ней цеди. Но мы-то знаем цену сей бляди Предательство - вот суть ее деяний: Себя, других и веру самою Она

Сині сутінки вже давно сховали в своїх обіймах яскравий день. Сірі хмари приховали зорі, спалахнула блискавка, вдарив грім, на землю впали перші дощові крапельки. Посилений вітер, чимдуж погнав водяні доріжки, поглинаючи всі інші звуки. Вулицю освітлювали лише одинокі ліхтарі та відблиски світла в вікнах: від них віяло теплом та затишком. За такої погоди, навіть пса ніхто не вижене на вулицю. Але там, крізь шепіт дощу, ледь чутні звуки наближення кроків. Вуличний ліхтар вловив стрункий стан молодої дівчини. Її довге, колись пишне, а тепер сріблясте волосся, хаотично розлягалося на опущені

– У-у-у, – звук озвався в голові гулом, і притяг з собою інші подразники: голоси, стукіт, шурхіт, кроки. У кімнаті всього чотири людини, а шуму, як від роти новобранців за годину побудки. Я накрився подушкою, щоб мінімізувати рівень звуків. Зрештою почув, як б'ється власне серце. Нічого заспокійливого в ньому не було, тільки німий докір. Я начебто нічого алкогольного не пив, то чому мене штормить? – Що, добре вчора погуляли, Пшениця? – Запитав сусід по кімнаті. – З ким? – Простогнав я. Нічого не пам'ятаю. – Не знаю, ви з ним у «Ромашці» сиділи, грали начебто. – Грали? – Не повірив

Що чує крамар, коли до нього приходять покупці? Дзвін дзвіночків над дверима? Скрип іржавих петель? А може, звичайний сміх, радість у голосах покупців? Все залежить від самої крамниці, її захищеності, товарів та уважності продавця. Адже навіть за поведінкою можна визначити, що потрібно людині, яка увійшла до крамниці. Чи не людині. Звуки флейти наповнили тишу задовго до появи відвідувача. І де б продавець у цей момент не знаходився, він почув би її у будь-якому кінці крамниці. Але не сьогодні. Ось-ось мав закінчитися півфінал ліги чемпіонів водних фей. Відірватися від напруженого моменту було

Молодшому сержанту Віталію Володимировичу Волчку. *** СОНЕТ *** І До Світлани Н авіщо ти на мене позирала І д ý шу — не забуду! — пронизала?! Не треба! Годі! Нащо завдаєш Такої м ý ки?! Схаменися! Б’єш Мені у серце! А затóго — рвеш! Як можна?! Повернись! Куди пропала?! *** Зізнайся! Ти мене причарувала! Ще й надто! Сон у мéне відібрала! Не пожалієш... Ах! Ти з розуму зведеш! У погребі — голодного! — запреш... Не вирвуся! У пута закуєш! Не вийду... Ні! Якби ж ти випускала... Не прийдеш... Ех! Не вірю! Байдужé Тобі... Нікóли ти не приголубиш! Мене — заприсягну! — колись погубиш! Кохана! Ти

Na świecie jeszcze, lecz już nie dla świata! Adam Mickiewicz, „Dziady”, Upiór . *** У хму́ристому надвечір’ї Саме́ на Вдовин í м узгір’ї Дівча бентежливе стоїть. Внизу тривожні хвилі б’ються І, може, гребнями торкнуться До тіла ніжного за мить. *** Аж ось в обійми холоднаві Щонайлюбішому Варнаві Небога щиро подалась. «Гадав я, що тебе лишився!» «І з цим бодай ти примирився, Бо світла я ще не зреклась. Якщо зі мною прагнеш бути, Пітьм í дозволь мене здобути, А поки я — минуща тлінь». «Тебе не хочу погубляти І милої перетворяти На проклятущу напівтінь». *** Тоді, журливо усміхнувшись І

Un Chan ſ on De Ge ſ te *** ΩΑΦΡΟΔΙΤΗΕΙΗΚΑΛΛΙΣΤΗΚΥΘΕΡΕΙΑ ΕΙΔΕΣΙΑΝΘΗΝΟΥΑΠΕΡΙΕΣΤΙΣΕΝΑΙ *** No puede ſer, que aya cauallero andante ſin dama. Miguel de Ceruantes, Don Qui x ote. *** D E D I C A C E *** I Л юбове! Не сахайся дарови́зни! Тобі не можу не писати… Глянь! Чи для твоєї — слухай! — подобизни Така… підíйде лесть?! Невже?.. Не рань! *** Постій! Не розчаруйся! Дешеви́зни Ти поцураєшся… У вíрші — дань Тобі… Дорожча від усьóго. Бризни — Хутчіш! — на ню… слізьми́! І перестань! *** Ужé! Не смійся! Ах! За що корила? І зневажала? Гей! Навіщо слух Ти різала?.. Не бáйдуже?! Разила! *** Не

Такий густий і прохолодний туман буває лише на світанку – тоді, коли сонце тільки ще намагається визирнути з-за обрію. Він м’якою ковдрою стелиться поміж дерев, ледь торкаючись вологих гілок, неначе й сам тільки-но прокинувся й не поспішає зникати. Сріблясті пасма пливуть між стовбурам, повільно танцюючи в сонячних променях, що обережно пробиваються крізь густе листя. Десь неподалік чутно, як хтось пробігає легкими лапками по вогкій землі – це можливо білка поспішає до свого прихистку. У кущах шелестить сонний їжак, повільно вибираючись зі схованки. Ліс ще дрімає, але простір вже

Серце рветься невгасимою жагою : змій який це медициною б загоїв ? Мов горгулья член завмер на голу Єву сплюнув рот протиотруту недієву . Глузд поглинула пизда твоя космічна назавжди воно хуяк - і якось вийшло : голка дулею дірки латати чорні охопили хвилі океану човник . Крузо ввіз в один кінець круїз на острів вкотре п'ятниця тринадцяте наосліп : високосне кожен раз десятиліття - яйця іклами шукаються де лікті . Невгасимо рветься серце наче целка України вірний син фанат Шевченка в порно вправним олівцем віршує фарби срака свідчить : хуй якби не вмів - не пхав би

Весна. Все соки в зелень понемногу отдаются. Ни облачка на небе, ни крыла. Спускаюсь в балку, круто как - не поскользнуться. Нет, все равно расслабился, и вниз лечу, Неотвратимо, остро, точно, как стрела.

Мир шахматам в вашем доме Мир застольям и нежной игре На страницах в четвертом томе И ласкам навеселе Не плакать и не божиться Не давать зарок и зуб Хоть немного, но оскверниться В теплоте нецелованных губ Хоть чуть-чуть, но безжально израниться В искромётного чувства волне Не боясь, что счастья не станется На ваш век его хватит вполне Расстегнуться, раздаться, разинуться Разойтись, проживая миг, да всласть А потом, вновь в себя перекинуться И сказать между прочим так : "Здрасть" И сощурившись, с милой улыбкою Сделать вид, что совсем ни при чем И ошибки, что были ошибками

Впав у павутиння - паву роздивлявсь вабило тремтінням пір'я зайвий раз : в пастку упіймався - сам себе завів ставши ласим м'ясом яснам візаві . Скрізь лиха безвихідь : дивом лиш хіба вибратись нізвідки шансів наскрібай . Колесо фортуни почало скрипіть - кволий порятунок не прибув з тих пір . Бавляться тенета мухою цеце - дме у напівмертві вуха вітерцем . Хтось на мушку голці - з вушком ткне чи без а от мій Стокгольм - заручником чудес