У всьому світі зараз багато говорять і пишуть про людей, які є так званими транссексуалами. Ці люди народжуються як нібито в «чужому тілі», і бажають змінитись чого б це їм не вартувало, аби лише відчувати себе повноцінними, бути тим, ким є насправді. Ось, наприклад, народився хлопчик, але він якимось чином з дуже раннього віку знає, або відчуває на підсвідомому рівні, що «він» насправді дівчинка, особа жіночої статі. Цей хлопчик починає таємно від батьків чи знайомих одягати жіночі плаття, малюватися, гратися ляльками, мріє бути принцесою тощо. Або навпаки, народжується дівчинка, але «вона» знає, що «вона» насправді хлопець, і з віком починає коротко стригти волосся, грати в футбол, навмисне говорити низьким голосом, не любити плаття тощо. Транссексуали завжди дуже активно хочуть повністю перетворитися в особу «своєї» статі і для цього приймають гормони, а також вдаються до пластичних операцій. Транссексуали, які систематично приймають гормони і пройшли успішну пластичну операцію, іноді одружуються або виходять заміж за осіб «колишньої нібито своєї» статі і живуть повноцінним подружнім життям, всиновлюють дітей і виховують їх як повноцінна сімейна пара.
Такі люди трапляються в абсолютно усіх суспільних прошарках, іноді їх навіть важко відрізнити від «звичайних» людей. У США, де відношення суспільства до транссексуалів стало дуже толерантним, ці люди все частіше і частіше відверто говорять про свою історію «перетворення». Я вважаю, кожна свідома людина повинна розуміти, що це цілком нормальне явище і відноситись до цього нормально і навіть з повагою до тих, хто наважився зізнатись і змінити свій «дефект».
Для тих з нас, хто вірить у Бога-Творця, мабуть завжди виникає питання: чи рішення транссексуала стати тим/тою, ким він/вона себе почуває замість того, ким він/вона народився/народилася, не є бунтом проти Всевишнього? А якщо ні: чому тоді взагалі Бог творить такі дивовижні речі, як оцей феномен транссексуальності?
Транссексуальність — термін, що позначає ідентифікацію особистості із гендером, який відрізняється від її біологічної статі. Його визначальною ознакою є бачення себе особою протилежної статі та бажання змінити свою біологічну стать на протилежну. Транссексуали страждають від глибокої незадоволеності власною гендерною ідентичністю (гендерна дисфорія), відчувають сильну відразу до свого тіла, особливо геніталій, інколи навіть уникають дивитись, чи доторкатись до них. У дитинстві транссексуали не тільки відрізняються крос-гендерною ігровою поведінкою, але часто вже у ранньому віці виражають бажання змінити стать. Відношення батьків таких дітей дуже різне, звичайно кожна мати, чи батько хочуть, щоб їхня дитина виросла, створила власну сім'ю, жила «нормальним» життям. Враховуючи тенденцію розвитку таких патологій досить широко розвиваються процедури по зміні статті, наука та хірургія не стоять на місці, тому зараз цілком реально змінити в собі все, що не подобається і при цьому створити сім'ю і жити як всі «звичайні» люди.
Право людей із гендерною дисфорією на операцію для зміни статі визначає стаття 51 Основ законодавства України про охорону здоров'я, а всю процедуру регулює «Наказ про надання медичної допомоги особам, що потребують зміни (корекції) статевої належності».
Процедура зміни статі:
«Перш за все, людині необхідно звернутися до сексопатолога за місцем проживання. Лікар пояснює, які мають бути подальші дії. Людина проходить обстеження, збирає всі необхідні документи, з нею спілкуються сексопатолог, андролог, гінеколог, психолог, психотерапевт та багато інших. Плюс психіатрична експертиза», - розповідає «Українській правді. Життя» директор Українського Інституту сексології та андрології Ігор Горпинченко.
«Лікарі, що входять у комісію, вивчають усі документи. Якщо в наданій інформації немає сумнівів і заперечливих даних, то людину запрошують на комісію.
На комісії їй ставлять величезну кількість запитань - і комісія переконується, що перед нею істинний транссексуал. Якщо все в порядку, комісія видає відповідний висновок.
Після отримання дозволу на зміну статі, перш за все відбувається зміна документів і соціальна адаптація. Дві третини пацієнтів обмежуються психотерапією та гормонотерапією і не йдуть на хірургічну корекцію. І це правильно, - пояснює директор Українського Інституту сексології та андрології.
Все дуже жорстко. Наприклад, щоб лікар справді констатував показання до операції зі зміни статі, необхідно, щоб пацієнт відповідав усім 10 критеріям - відсутність хоча б одного з них може бути підставою для відмови.
Серед обов'язкових симптомів - вік від 25 років, відсутність психічних захворювань, здатність до соціальної адаптації, суіцидонебезпека, відсутність гомосексуалізму, трансвестизму та "інших тенденцій".
До того ж, Наказ визначає обов'язок лікарів проводити з пацієнтами, які готуються до проходження комісії, "інтенсивну психотерапевтичну роботу" зі спрямуванням "на відмову пацієнта від зміни (корекції) статевої належності».
«Істинний транссексуал з дитинства визначає себе як представника протилежної статі. Таких насправді мало. Якщо взяти за 100% усіх осіб, що до нас звертаються, лише 20 % з них є гендерними, істинними транссексуалами, особами, яким справді потрібна зміна статі шляхом операції та гормональної терапії. Решта - це люди з певними захворюваннями. Найчастіше – психічними», - зауважує Горпинченко.
Саме тому людина, яка хоче отримати дозвіл на зміну статі, має пройти обстеження в психіатричній лікарні на стаціонарі. Для психічно здорової людини це неабияке випробовування - часто навіть лише вивіска такої установи може спричинити шок.
Одна із задач комісії - не помилитися. Бо, наприклад, якщо транссексуалізм у людини виникає на ґрунті шизофренії, то сьогодні вона захоче поміняти стать, а через рік-півтора захоче все повернути, як було.
В Україні ціна операції ніде не прописана, формально вона безкоштовна, але реально все оплачується. Це підтверджують і лікарі, і пацієнти.
Вочевидь, проблема стоїть гостро - минулого року в Інституті сексології та андрології навіть підготували один з варіантів Наказу: запропонували відкрити центр, де можна зробити всі необхідні для проходження комісії процедури. Він існував би на платній основі, з чіткими розцінками.
Існують проблеми перетину кордону:
«З моїми документами я не можу виїхати з України, не можу поселитися в готелі, купити квиток на літак - мене не ідентифікують з фотографією, зробленою у 16 років.»
За словами Ганни Довгопол, з цим стикаються не лише трансгендери: Така ж проблема у дівчини-лесбійки, яка у нас працює. Вона має доволі андрогінну зовнішність. Щоразу, коли вона перетинає кордон, бере з собою 2 паспорти - коли прикордонники здивовано дивляться на її фотографію у 16 років, вона показує інший паспорт, з іншою фотографією.
Зараз готується новий проект Наказу, ми надсилали свої рекомендації, але він досі не вийшов. Ми запропонували надати можливість змінювати документи без хірургічної зміни тіла. Зараз це існує лише в кількох країнах.
Це одна з головних вимог трансгендерного руху у світі - адже існують люди, які хочуть жити в іншому гендері, хоча живуть в ладах із власним тілом.
До речі, так само, як геї часто вважають легшим життя лесбійок, трансгендери вважають легшим життя людей нестандартної сексуальної орієнтації. Мовляв, до них уже звикли, навіть батьки переважно спокійно можуть прийняти дитину-гомосексуала. А доля трансгендера часто передбачає переїзд, зміну роботи та кола спілкування.
ГО «Інсайт» - єдина в Україні лгбт-організація, яка займається питаннями дискримінації трансгендерів: «Ми проводимо перше в Україні дослідження щодо ситуації трансгендерних людей в Україні. Плануємо зібрати близько 40 інтерв'ю з представниками різних трансгендерних груп в Україні, провести глибинний аналіз, зробити публікацію і заявити про те, що трансгендери існують не лише на рівні клубів травесті чи якихось байок. Ці люди існують, вони ведуть своє життя і зіштовхуються з рядом проблем. Нам хотілося б виробити також стратегічні рекомендації».
На останок хочу додати, транссексуальність – це реалії життя, а не вигадка, гендерна проблема проявляться ще в ранній фазі розвитку, усі факти вказують на те, що дана деформація виникає ще в утробі матері. Про це свідчать ряд досліджень, що виявили незнану зміну в генах, які беруть участь у гормональному впливі на розвиток мозку і таким чином підвищують імовірність транссексуальності. Диференціація наших статевих органів відбувається в першій половині вагітності, а сексуальна диференціація мозку – в другій половині. Оскільки обидві ці процеси розвиваються в різні періоди, виникла теорія, що при транссексуальності ці процеси зазнають різних впливів. Надіюсь наше суспільство все-таки дійде до висновку, що це є нормальне явище сьогодення і ми повинні відноситись до цього толерантно.
Автор статті: Анастасія Перевізник
