ПЕРЕМОГА ЗА НАМИ

156 переглядів

 

У нас, у каждого своя война.

К стене Кремлёвской, к Мавзолею.

Пришел украинский солдат, 

Присев на памятник сатрапу,

Поставил рядом автомат.

Достав тарелку, ложку, вилку,

Он вскрыл солдатский сухпаёк,

Налил он с перчиком «Горилку»,

В видавший виды котелок.

Поел, поднялся - прошел просто,

В кремлевский красный кабинет,

Там запустенье, тлен, короста

И кто-то выломал паркет.

А где же тот «герой», который,

Весь мир в труху готов был сжечь?

Король тот оказался голый,

Не смог он сам себя сберечь.

Допил солдат свою «Горилку,

Дослал затвором в ствол патрон,

їПосрал на Сталина могилку…

И облегчившись вышел вон.

Солдат пошел, глаза искрились,

Звенели русские дрозды,

И на груди его светилась —

Медаль «За взятие Москвы»

Ніч. Київ. Виє, вимотуючи нерви, сирена повітряної тривоги сповіщаючи про черговий повітряний наліт. Неподалік чується стрілянина та гримлять вибухи. Якщо заплющити очі, то створюється іллюзія, що я перемістився в часі і знову перебуваю в 70-х роках минулого століття на бойовій службі. Але тільки цього разу нас бомбять не ізраїльські Фантоми, а російські літаки. Наше місто штурмують нащадки народу переможця. Нащадкам промили мізки російські пропагандисти і ті «повіривши» в те, що в Україні живуть укрофашисти та бендерівці, які, нібито «зрадивши» подвиг своїх батьків і дідів — не рвуться назад до Радянського Союзу, який намагається відновити Путін зі своїми олігархами, а йдуть своєю дорогою, до Європейського Союзу. Сирена продовжує вити і я письменник-миротворець, художник-баталіст, інвалід СА, російська людина, нащадок старовинного дворянського роду Дурново, долаючи хвилі страху, що періодично накочуються (не боїться тільки ідіот) пишу, свої статті, в яких уже не намагаюся аналізувати ситуацію, що склалася, в якій два слов’янські народи, схльоснувшись у братовбивчій війні, вбивають один одного. Про це я писав останні дев’ять років, закликаючи людей одуматися і сісти за стіл переговорів. Мене не почули. Тепер я пишу про те, щоб російські матері забирали трупи своїх загиблих синів з України, трупи яких лежать на наших дорогах і які нікому в російській мінобобороні не потрібні. Щодня в Україні гине більше тисячі солдатів. Одумайся росіяни і виведуть свої війська з України. Ви не переможете, бо воюєте ви вже не з однією Україною, а з усім світом, який допомагає нам українцям забити цвях у труну путінського режиму. Тепер у повітрі висить густий дим і виття сирени повітряної тривоги, а на вулицях столиці України в палаючих танках і бетеерах гинуть молоді російські солдати яких, збожеволіли від страху кремлівські старці, в ім’я якихось своїх шкурних інтересів — погнали гарматним м’ясом в Україну — вбивати ні в чому не винних українців, серед яких у них є родичі та друзі. Деякі з російських солдатів — кидаючи військову техніку здаються в полон, а інші: обстрілюючи з Градів, гармат та Ураганів удома мирних жителів, лікарні та дитячі будинки, намагаються посіяти паніку серед мирних жителів України. І це їм добре вдається. Якщо мирним людям на голову падають бомби та ракети, то неможливо залишатися спокійним та врівноваженим. Багато жінок із дітьми зриваються зі своїх насиджених місць і проклинаючи окупантів виїжджають за кордон. Багато чоловіків повертаються із заробітків і йдуть воювати, допомагаючи загартованим у боях воїнам ЗСУ знищувати влізлого до нашої країни агресора. Моя сім’я виїхала, і там допомагатиме нашій армії, а я залишився в Україні, якій я зараз потрібен. У нас у кожного своя війна. Слава Україні.

Danik55
Опубліковано: 15 бер. 2022. 05:15
Невеличка стаття о Україні.
0 коментарів
Коментарів немає! Ви можете написати перший коментар до цієї публкації!