ГОВОРИТИ Роман Магрук Умань, Україна [email protected] ІНТ. БУДИНОК – СПАЛЬНЯ - РАНОК Тьмяна в ранішніх сутінках кімната родини середнього достатку. На ліжку кохаються двоє - ІРА (39) та ЛЬОША (41) Кислинські. ІРА Льошка, презерватив. Чоловік, продовжуючи кохати жінку, відкриває ящик тумби, бере там щось, розкриває зубами упаковку. ІРА Давай, швидше, я вже майже. Іра тут же стогне від

Кожне дитя відчуває нестерпний цей біль, стискаючи в долоньках своїх маленьких улюблену ляльку, чуючи звідусіль, як вороги щодня руйнують нашу неньку. Кожен дорослий, що вже просяк журбою, бо не знає, як там вдома, як поживають батьки. Відібрала війна в нас однією зимою спогади, рідних, коханих і їх домівки. Кожна тваринка не знаючи мови все ж розуміє хто ворог, хто друг. Брати наші менші в

Мені наснилося кохання, Мені наснилася любов, Що Землю охопили зрання, Як вірус кожному у кров. І полетіла враз геть зброя, — За біль чужий усім болить! І зло ніде не має сили, Завершилися війни вмить. Я вірю — світ Добра існує. Інакше звідки та журба? І так за ним душа сумує, Немов самотня сирота... © Юлія Дмитренко -Деспоташвілі 23.11.22

Світлої пам яті Володимира Степанюка, справжнього українця та патриота На тебе ворог лізе нині. Але з давен і навіки З девізом: "Слава Україні!" Йдуть в бій синів твоїх полки. Це чесна, благородна справа. Бійців ти пам ятаєш всіх. І кажуть їм: "Героям слава!", Їм вірять, моляться за них. Ти наймиліша на всім світі. Тож бійтесь, наші вороги! Дніпром поля твої умиті, Жила, живеш

-1- Рашисти-падлюки такі агресивні, Не знають ніколи вони каяття. Тепер економіка в них депресивна, Віднині у них депресивне життя. Приспів Путінським виродкам все відгукнеться. Русофілітики! Смерть ворогам! Хай Маріуполь порве ваше серце, Харків, Чернігів нехай сняться вам! -2- Хіба старший брат?! Ні, ви просто нікчеми, Ви здатні вбивати жінок та дітей. Нічого святого – суцільні проблеми, Бо ви

Увага! Нецензурна лексика. Не рекомендовано дітям. ПАНІВНА ВИСОТА кіносценарій Роман Магрук Умань, Україна [email protected] НАТ. ШИНОМОНТАЖ – ДЕНЬ Сухий безсніжний зимовий день. Двір старої будівлі з вивіскою «Шиномонтаж». Гідравлічні домкрати, стос старих шин, старе крісло під невісом. В двір в’їзджає бордовий «Пежо-308», за кермом якого дівчина в бордовому ж пуховику – ВІКА (20). З

На місці неба — стіна із бруду. На місці річки — новинна стрічка, слова, які я за мить забуду. Ковтати стрічки — погана звичка. На місці гір — безкінечне горе. На місці моря — підвальний морок. Здіймає очі звірисько горде, скарби ховає свої за сволок. На місці мови — розгублений погляд, сумний, як дощ над футбольним полем, гравці якого сховались у погреб й сидять наодинці із власним болем. На

Я чув мовчання древніх королів — приносив вітер. І я волів шукати кольорів in stahlgewittern*. Спочатку все було якесь брудне, брунатне, сіре. І цю межу не кожен перетне без втрати віри. Зелений був. Приглушений такий, ховався наче. Там мені снились пращури й батьки і «плине кача». Був чорний далі, я його носив перед собою, коли на сотні тисяч житмасив ревів від бою. Та якось раз мені ота гроза

Він сидів на своєму посту та дивився у небо, затягнуте хмарами. Воно було абсолютно чорним – ні зірок, ні тужливого місяця. Непроглядна, суцільна темрява, яка ніби мовчки засуджувала це кровопролиття. Адже така жорстокість – це неприродньо, неправильно, дико навіть для матінки природи. Солдат був занурений у думки, але це не відміняло його уважності. Ба, навпаки, мотивувало до роботи, стримувало

©, Лореін Владислава, 2021 Лише у снах “Мабуть, вже досить”, - з байдужістю подумав Олег, розглядаючи міцну яскраво-бурштинову рідину в склянці. Віскі в чистому вигляді — найкращі ліки проти всього. І він, здається, вже достатньо «підлікувався». Усміхнувся, зиркнувши на дівчину праворуч від себе в чорній мерехтливій сукні. Вона також шукала забуття його способом і вже втретє грізно вимагала в

Запахло ковбасками, галас різдвяного ярмарку ставав все ближчим і приємнішим. Молодий патлатий чоловік підняв трохи голову і примруживши очі глянув в мереживо різнобарвного свята крізь легку завісу снігових метеликів. Обличчя пом’якшало, на душі стало трохи тепліше, сум відступив трохи глибше до грудей. „Скільки в минулому році кухлик глінтвейну коштував?” – рука автоматично промацала кишеню