Цей заклад ніколи ні в кого не викликав довіри. Можливо він створений не в той час і не в тому місці, думаю він повинен був існувати десь у 70-80 х роках, а в той час будь – яке місце було б зручним для нього. І той факт, що мені приносять пиво у брудному бокалі і ставлять на брудний стіл, ніяк би не могло зіпсувати враження, якби це були 80ті.
Але пишу я даний текст не в книгу скарг, тому мова йде зовсім не про гігієнічні умови. Ця розповідь має на меті описати людей, відвідувачів які сьогодні у ньому присутні. І я буду відвертим, мені вони зовсім не зрозумілі…
Що ж, почну з початку, хоч і часу у мене не багато. Заходячи в «Паб», я думав, що у вечір середи я буду один тут, оскільки відразу я помітив тільки кількох офіціанток, які сиділи за столом у дивних головних уборах та сміялися. Хм, можливо розказували смішні історії або у щось грали вбиваючи час буднього вечора, буднього життя. І їхній сміх обірвав мій прихід, шкода.
Шкода, що не було мого улюбленого пива, улюбленого не тому що воно смачне, а тому що це найкраща сеча яка у них є, вона смердить найменше, хоч раніше б ніхто не жалівся. Отже, я швидко знайшов йому заміну та сів за свій улюблений столик.
Дорогою я помітив жінку, і ми до неї ще повернемося. Я досить уважний, тож дорогою у три кроки, я помітив решту відвідувачів. Це були якісь рокери-байкери біля стійки та чувак який чомусь виглядає як військовий, але жодних ознак цього немає. Сам погляд його не такий…
Хоч він і сидів поряд байкерів, слова до нього вони не сказали, він говорив тільки до бармена та офіціантки, але по якійсь причині увагу вони звертали опосередковано. Тож він просто літав у своїх думках, і здається хотів відволіктися випиваючи чарку і запиваючи пивом, закусуючи тутешньою «стравою», яка аналогічно не викликала довіри, як і все тут. Зустрічаючи його погляд я бачив тривогу в очах…
Продовжуючи, потрібно розказати про байкерів-рокерів. Чуваки з бородами, в шкіряних куртках та черевиках, з різними цяцьками на руках і шиї та з фоновою рокерською музикою яка завжди грала у цьому закладі і… окулярах. Хм, хоч би лінзи натягнув. Та і діалоги у них були про метафізичне… Це викликало у мене когнітивний дисонанс. Схоже Голівуд створив абсурдний стереотип, про таку інтелігентну субкультуру.
Потягуючи заміну свого «улюбленого» пива, до закладу ввійшли дівчина із хлопцем, що мене здивувало. Це не найкраще місце для першого побачення, а мені здалось що це саме перше. А моє «здалося» занадто рідко помиляється. Оскільки, ці двоє досить багато замовили, думаю вони хотіли добряче напитися, не для сексу, радше тому, що аналогічно хотіли вбити будній вечір. Беззаперечно хлопець хотів створити ілюзію, ілюзію наявності грошей, залишивши великі, занадто великі чайові. Але я забігаю наперед, це тому що я не хочу повертатися.
Отже, у закладі розрахованого на 400-500 осіб, де є кілька більярдних столів, дві сцени, безліч музичних інструментів та апаратури для живої музики, балкони, декорації як для зйомки фільму, сидять сім відвідувачів. Щоб описати цей вечір, який точно не відрізняється від інших точніше, я повинен описати чому я попросив ручку і папір в офіціантки.
По якійсь невідомій причині у тому закладі постійно присутнє відчуття, що час зупинився. Точніше, що час відсутній, тобто ми у просторі, але поза часом. І це дає такий спокій, спокій від думки що гірше вже не буде. І дуже цікаво, що ця думка і спокій зникають моментально після кроку за порогом «Пабу».
Спостерігаючи за цими людьми, які точно не мають нічого спільного, окрім одинаково поганого пива у кухлях, мені захотілось задокументувати те що відбувається у просторі але поза часом. Тож я замовив ще один келих рідини з бочки та попросив у офіціантки листки та ручку. Це її здивувало, адже в наш час вже не пишуть у традиційних спосіб, але вона побігла шукати. Я помітив, що вона не поспішала, це дратувало оскільки вже було кілька думок, які дуже просилися на зовні. Найбільше мене роздратувало, що по якійсь невідомій для мене причині, пані принесла мені тільки ручку, сказавши, що папір ще шукає. Бля, це було дуже тупо… я заспокоївся отримавши все що потрібно.
Думаю пора розказати про жінку. Відразу я подумав, що вона просто чекає автобус або потяг, оскільки заклад знаходився біля вокзалу. Але пізніше, хитаючись і тримаючись за всі можливі меблі вона попрямувала до стійки з пустою пластмасовою пляшкою і попросила її ще раз наповнити. Їй було складно говорити, стояти, і вертаючись її очі були майже закриті. Але мене це дуже розвеселило, оскільки це була звичайна повненька жіночка, років 50ти, в окулярах, звичайному вбранні. На вигляд класична консьєржка в гуртожитку, яка до всього дойобувалась. І помітно, що вживати алкоголь їй не властиво, оскільки ледь ходила від літри тутешнього пивка. Що привело її у цей дивний заклад? Схоже і вона хотіла призупинити час. Немає нічого незвичайного у незвичайній поведінці незвичайних людей. Але незвичайна поведінка у звичайних людей… Це незвичайно.
Папір закінчувався, тож я попросив ще кілька листків, і ще кухоль, який точно буде зайвим, і на ранок я це зрозумію. Напевно інші могли б подумати, що я дивний, оскільки переливаю пиво у перший бокал, але ніхто ні на кого не дивився, від слова взагалі. Тільки я тренував телепатію, та старався залізти в мозок цих дивних людей.
Тож, заклад зачинявся, я зібрав листки, та вирішив, що ручка потрібна більше там де є час, тому і її привласнив. Пиво в організмі взагалі не затримувалось, відразу хотіло трансформуватися в свій звичний стан, тобто в сечу. Такий собі гомеостаз пива в природі. Крокуючи у вбиральню я помітив, що жінка спала головою на столі, другу порцію пива навіть не чіпала. Навіть попри те що було вже пізно, її ніхто не будив. Може вона там і залишилася, в просторі але поза часом.
Зробивши свої справи, я вийшов на вулицю, і зробивши крок знову повернувся у час. Хоч у «Пабі» часу не існує, він все-таки не зупиняється, тому завжди може бути гірше.
