Пропрессія

Вулицями міста лиш я і горда самотність
Гуляємо, а в голові ті сумні відголоски.
Що чую я, що говорять мені:
"Зустрінься з нею і ви вже не одні,
Один плюс один і мінусів не стане зовсім.

***

Зустрівся з тобою, ти кроком зі мною,
Рука під рукою і ходимо двоє.
І так відчутно, що внутрішньо ти,
Спокою теж не можеш знайти,
Здались порожнечі в полон, обоє без бою.

***

Голови з різних сторін повернемо лицем до обличчя,
Відчуваю і бачу як погляди наші, сльози кличуть.
В сіре небо над нами, так високо, більше не глянем.
Схились до плеча. Тепло тіла загоїть рани. 


Юра Лекан, листопад 2017