Хочеш
розповім тобі
як пахне самотність?
Кожен день,
торкаючись шкіри,
нічого не відчуваєш
крім власного дотику.
Нервові імпульси
приватизуються кожен атом
і перепродують на втому...
Це неможливо побороти,
допоки не вдихнеш
хоч раз на ніч
зволоження повітря,
щоб вранці розділити чай
з невмитими думками,
зазвичай вчорашнім,
без цукру,
зі страху потовстішати
від щастя...
Хоч це і не найкращий вихід,
але він є,
як запах на зап'ясті...
Не буде іншого!
Хоча можливі варіанти,
а може варіації на тему:
"Чи має право одна на існування?"
