Рило марило . Затьмарилося небо димоходу сраки хмарами навислими формувало мрії десь між пере- й недо- : сформулюй сакральне словом пробуй висловить . Блядь у роль вжилася лялі біля папіка : скільки встане хуй - єбать анально бити дасть гроші легкі мать нутром пекуча паприка - вити слізно мила вмилася і витерлась . Полюси міняє гніту світовий магніт : чорний хід планує свій фігура шахова - всіх потроху збити з потрохами виманить атмосферу передать ферзю нажахану . Раптом харя хрюкне-грюкне : " Так не ходить кінь !! " Збунтувались Васюки Остапа Бендера : зараз будуть вам москаликам

Минулого час часткою ставати : по різних берегах розводить міст рукою каву екс як екскаватор - гарсон дрищові чайові відніс . Все виє : віють осінню відносин промерзлих ягід бабині літа а так пизда промацувалась носом - язик мов за метеликом літав ! Черстве дратує серце круасаном засохло чи розбите - чорт із ним : блядь Боже нахуя твоя краса нам ? Назад Содомом засрану візьми . ЛГБТ в очікуванні кари до неба геморою Вавилон : летять злиттям із сонечком Ікари щоб землю знову кров'ю залило . Єбти і ти перестаралась видно єство своє обожнюючи більш : прямуй - пильнуй наступну половину чим

Почав кінчати як це не парадоксально . Оксюморони скрізь завжди звучать так саме : пизда заманлива немов рекламний лозунг - пізнав глибини мудрих правд мій хуй-філософ . Колись єбав і клав на ступінь науковий цинізм зняло неначе онанізм рукою : жіночі серця таємниці розкривались аж поки чпокання не зменшилась тривалість . Віршами вухам недойобство компенсую : задовільняє звір у них свою красуню - сльозу пускає з ока зойк сердечний стогне зайців усіх вбивають холості пістони . Єбе лайфхаками цілитель Кашпіровський : нема коли й перекурити папіроски до піни дівчину загіпнотизувало труси

И на Луне видны огни с Земли - Блистают мегаполисы и страны. Но также светит что-то в океане Для тех, кто друг для друга так нужны. Две жизни сплетшись, возложили на алтарь Взаимных счастья, неги, радости горенье. И проживут пускай без огорчений, И пусть поярче светит им незатухающий фонарь.

Що я тут роблю? І навіщо? Яке призначення моє? Вдалечині десь вітер свище Додолу він дерева гне, Над ним сонце сяйвом грає, Освітлюючи все живе, А я сиджу тут у нетямі, Не знаю хто я і що ще Додати можна слів багато, Але навіщо, то є все, Як все рівно я не втямлю Хто ж я на цьому світі є!

Сквозь мандариновую дымку Подплыли к острову стола - Хрусталь вино, игла от ёлки, Пирог, приборы, мишура. Тепло, светло, немного тошно... А отчего и не поймёшь - И, вроде, не скребутся кошки, И найдены все, вроде ложки, Испытаны пути-дорожки, И ложь давно не ложь - оплошность... А, все же, как-то... Ну, и вот. В бананово-ванильном смоге, Корично-мармеладной мгле, В сугробах снов и ароматов Из новогодних сублиматов Плывешь, слегка навеселе. И ночь. И город затихает...

Ти уміляла рано встала а ле я тебе знайшов Ти танцювала їла грала а, я не уйшов Ти говорила пила но я, не на мить... Прип З ранку й до зі рок від тебе не на крок Мені все до зірок Бо ти мій крок. Побігла на балкон. Хотів тебе закрить Почала танцювати. Ну а я ревіть. Відкрив, як метеором ти пройшла, І зрозумів: без тебе я: Прип З ранку й до зі рок від тебе не на крок Мені все до зірок Бо ти мій крок.

І мармур, і Сезам, І в тиші хлюпаючі звуки І гомін твого тіла, наче грам Чи гран забутої колись між нами штуки І лишене-полише, тупе Образливе, занедбане, грайливе Воно стоїть наскрізь таке фальшиве Таке байджуже до твого життя. Йому я дав для решти копійки - Монети, стерті липкими руками Вони дешеві, як твої дзвінки До мого каяття і до твоєї драми. Якщо постукаєш відкрию і піду А ти повільно переступиш через себе. І ляжеш тут, коли дивлюсь на тебе Коли бажаю, хочу і краду. Але, спіткнулась, впала, не дійшла Лежиш, але не так, як обіцяла Така одна, така простоволоса, крижана Опала і чужа, і

Вечерний дом наполнен светом. А за окном, в траве таясь, Сверчок стирает крылья, К свету, по безразличью, не стремясь. Под светом лампы стол, диваны, В довольной дрёме кот лежит, Картины, фото в разных рамах - Налаженный счастливый быт. А вот и ты, прошла упругой Мягчайшей поступью своей - Жена, любовница, подруга И мать близняшек-дочерей ) Веселая, всегда в заботах - То здесь чуть-чуть, то там вот-вот. И не секунды, ни минуты... Стой, поцелую твой живот. Глядишь глубоким неба взглядом Больших, любимых, добрых глаз. Всегда со мной, всегда ты рядом И в доме, и в полях за садом, И в дальних и

Чиста, смела, беспечна, непорочна, Теперь она стояла, казнь ждала. Все горожане, бывшие здесь, Точно, Все знали, что красавица права. Что честью и талантами служила Короне, Франции и Богу самому. Что тот, кому она так удружила, Предал ее, ее на кон поставив и к кону. Блюдя себя и в этот миг ужасный, Читала вслух святейшие стихи, Враги ее, в стремлениях напрасных Ей предлагали отречение. Грехи... Грехи чужие ей при-совокупили И лист подложный ей на подпись подали. Она, все зная, всех их и простила И, крест поставив, нет, не удалила, А вознесла себя - туда, где нет тоски. Огонь пылал, сжигая

Лилово-сизая громада тягловая Такое ж серое приволокла с собой, И душно-тяжким небо застилая, Сухой пока держала, не давая, Ни капли между небом и землёй. И ветер подсушал. Взывая стоном, Леса просили дать напиться всласть. Густы поля озимых, без урона, Свою затребовали подзабытой влаги часть. Шумело всё, местами разрываясь Надломленной и яркой полосой, Такою острой, что в хлеба она врезалась, И после рокотом звучало, громов бой. На самом крае у хлебов раздолья Стоял из кое-как прикиданных травой, Ольхи и дуба веток захудалых Шалаш, топорщившийся верхнею губой. Там днём дневал, спасаясь от

Я шагал по земле За собою шлейф звуков таща- То ли скрежет, то ль хруст, То ли гром жестяного плаща. Я искал на развалинах мира, Оставшихся падалью здесь, Гайки, винтики, капли эфира И благости весть. Я утратил свой облик, Покрывшись налетом кислот, Отложеньями, пылью, травою И вонью болот. Я устало бреду В цифровомо утопая бреду, Для кого? Для чего? Кто я есть? И куда я иду? На вопросы ответить Хоть кто бы машине помог. Здесь остался лишь я В этом мире, один одинок. У меня только есть, Что зашитый в меня алгоритм. Он хозяин над мной, Мой мотив, мой последний арбитр. Я иду и взрываю разбитыми