Склеєні один за одним зошита листи,
Списані в нічній погоні за спокоєм і тишею,
Ніби мали б показати всі останнії слова,
Будять віру, що здавалось, майже нежива.
Дзвінке погладжування струн повертає з сну,
Кожен вітер хоче вирвать цю хитку стіну.
Я ступаю м'яко й тихо, я чужий для всіх.
Кожна нова моя казка більше не для них.
Серед паперових стін, життя проходить швидше,
Я не знаю, хто зуміє, хто на них напише,
Новий вірш, чи нову пісню і поставить крапку,
А тим більше хто їх змінить на бетонну кладку.
А поки, я один, стараюсь наліпити більше,
Їх по черзі відриває вітер ще сильніший.
Відтепер я кожен лист водою заливаю,
Дочекаюся зими - нехай позамерзають.